Справедливість правосуддя в нашій країні інколи виходить за свої межі - аж настільки у нас воно "чесне і прозоре". Яскравим прикладом цьому є те, що  у нас можуть не покарати вбивцю звичайного студента , чи, наприклад, з наказу влади можуть кинути до в'язниці опозиційного політика... і навіть не одного.  Кого я маю на увазі розуміють всі - не потрібно навіть називати імена. Проте я знаю ще одну безглузду і нелогічну історію про наше правосуддя. Точніше більше про міліцію. Мер Севастополя - пан Яцуба, потрапив у місто з Дніпропетровська, який, як відомо, славиться своїм оздобленням на новорічні свята. Отже Яцуба забажав і в Севастополі створити "гарне оздоблення центральної частини міста".  Була придбана чарівна штучна ялинка, гірлянди, тощо. І всі гірлянди були розвішані не тільки на ялинці, але й по периметру усієї площі Нахімова. Біля ялинки стояв маленький іграшковий дід мороз та два яскравих оленя. Олені були підсвітлені гірляндами які вмикалися у розетку, яка призначена для використання в приміщені і була не захищена від вологи.  Отже тут починається найцікавіше: свій дарунок місту пан Яцуба так і не встиг передати у відділ культури міста, отже громадян взагалі складно з'ясувати на яких підставах встановлено приватну власність мера, а саме ялинку і як проводиться процес її охорони, адже у ДСО навряд чи були документи, які б свідчили про складену угоду між управлінням ДСО м.Севастополя і мером міста Яцубою.  Хто проводив роботи по встановленню і оздобленню - це вже інше питання. Але факт, що ялинка оздоблена халатно і дід мороз з оленями, що стоять поруч просто таки обмотані цими гірляндами, які просто  увімкнені у подовжувач без жодної ізоляції від вологи чи снігу.  І  влада міста вирішили піти найпростішим шляхом - встановити парасолю у руки іграшковому діду морозу, яка б закривала подовжувач від дощу, наприклад. Можливо це б і спрацювало - проте влада вкотре зекономила на усьому. І парасоля, що її прив'язали до рук Діда Мороза та другою стороною до ялинки - була звичайним елементом політичної агітації виборчого процесу 2010 року. Синя з білим парасоля, з написом "Янукович 2010" та дерев'яною ручкою.  Проте це лише передісторія. У місті таки знайшлася людина, якій стало соромно за такий вчинок влади. Максим Кицюк: "Отже вечорі з 2 на 3 січня, біля 23 години я пройшов за огорожу та обережно демонтував парасолю. Після цього в лічені секунди був затриманий працівниками ДАІ.  Моє виправдання інциденту: "Днями загубив парасолю, йшов, побачив дуже схожу на свою, адже опис збігається: синя з білим парасоля, з написом "Янукович 2010" та дерев'яною ручкою. І вирішив забрати, адже людям зі здоровим глуздом зрозуміло, що в іграшкового Діда Мороза біля міської ялинки НЕ МОЖЕ бути парасоля з політичною агітацією."  Після цього мене передали до машини БПС, де склали протокол особистого огляду. Після цього мене доправили до Ленінського РВ УМВС України у м. Севастополі, де склали детальні пояснення та конфіскували парасолю. Отже тепер я без парасолі, з потенційними шансами отримати ст. 173 - хуліганство, або дрібну крадіжку. Хоча я вчинив, як, здається, має бути по-справедливому. Згоден, що після таких дій з мене фіговий правозахисник та й розуму не багато. Але я не хотів для дітей поганих асоціацій з дитинства. Діди Морози є. І без парасоль "Янукович 2010". Виникає одне запитання - хто постраждалий - іграшковий Дід Мороз чи держава? Щодо Діда Мороза, то там все зрозуміло, а от щодо держави - чи має право держава використовувати політичну символіку при оздобленні тієї самої ялинки? Звичайно що ні! Проте це ще не кінець. Кицюк сьогодні був біля ялинки, в міській адміністрації та міліції з журналістами телебачення АТR із Сімферополя - вони приїхали зняти репортаж . Отже коли вони прийшли у міліцію речник заявила, що Максим добровільна погодився приїхати до відділку, аби дати свідчення. Так само за її словами він добровільно підписався в журналі реєстрації, що прибув і вибув. За словами Максима - він цього не робив. Тепер міліція дізнається чия парасоля і якщо знайдуть, і та людина погодиться на Кицюка написати заяву, то буде справа, а так нічого немає.  І ще одне питання на завершення - якщо міліція і дотепер не знає чия парасоля, то що ж вона робила на Новорічній ялинці в Севастополі, чому не була демонтована і за що затримали Кицюка?

Необхідно забезпечити неухильне виконання законів. Це можливо лише за умови зміни політичної еліти та приходу у владу нового, сучасного, європейського покоління політиків та управлінців. Потрібен великий кадровий стрибок. Про це в інтерв’ю - громадсько-політичний діяч, глава СБУ (2006-2010) Валентин НАЛИВАЙЧЕНКО.

Валентин Наливайченко народився у Запоріжжі 8 червня 1966 року. Закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченка, за фахом – викладач та референт-перекладач із англійської мови. Вільно володіє англійською та фінською мовами. Більша частина його кар'єри пов'язана з роботою дипломатом, на якій він дослужився до рангу Надзвичайного і Повноважного Посла першого класу. Свого часу Валентин Наливайченко був секретарем Посольства України у Фінляндії, за сумісництвом – у Данії та Норвегії. Потім працював першим секретарем, радником, завідуючим відділом, заступником начальника консульського управління міністерства закордонних справ України.

Валентин Наливайченко також був Генеральним консулом Посольства України в Сполучених Штатах Америки. Пізніше – директором Департаменту консульської служби МЗС України, заступником міністра закордонних справ України.

Ще перебуваючи на посаді заступника міністра, Валентин Наливайченко Указом Президента Віктора Ющенка був призначений Надзвичайним і Повноважним Послом України в Республіці Білорусь. За кілька місяців глава держави призначив його першим заступником голови Служби безпеки України. Через півроку Наливайченко призначений виконуючим обов’язки голови СБУ. Впродовж трьох років працював на цій посаді, а в березні 2009 року голосуванням Верховної Ради був призначений головою СБУ. У березні минулого року після приходу до влади Віктора Януковича він був звільнений.

Навесні 2010 року Валентин Наливайченко оголосив про створення та початок діяльності Громадської ініціативи «Оновлення країни». Нині є головою політради «Нашої України».

- Як Ви охарактеризуєте дії теперішньої влади? Чи не схоже, що відбувається згортання усіх демократичних здобутків, які вдалося досягти за останні 5 років?

- Я вважаю, що нинішня влада слабка, тому, що сильна, успішна влада не буде вдаватися до політичних репресій, цензури та авторитарних методів. Згортання демократії для цієї влади – потреба: вона не здатна відповідати за свій обман навіть перед найвідданішими своїми виборцями. Думаю, що те, що нині відбувається – вакцинація України на майбутнє. Проте всього згорнути цій владі не вдасться – у нас уже є досвід перемоги над режимом. Крім того, люди повернули собі почуття гідності і не дозволять знову зробити із себе рабів. Майдан, як метод, зараз упевнено крокує Сходом України. Скоро і там люди змусять владу відповісти за свої дії.

- Ми є свідками того, що влада змінює гуманітарний простір країни. Українська мова, культура та історія витісняються з ефірів, книжок та шкіл. Чому це робить влада і як цьому протистояти?

- Дії влади у гуманітарній сфері є окупаційними. Українофоби у чиновницьких кабінетах ведуть війну на знищення всього українського. Українську уже майже не чути на радіо та на телебаченні. Уже 2 роки Табачник знищує нашу освіту - переписуються підручники з історії, закриваються українські школи.

Неукраїнська влада хоче знищити нашу українську душу, адже людьми без історичного коріння легше маніпулювати. Українці, які мають національну гордість, є небезпечними для окупаційної влади. Режим хоче перетворити націю на стадо «гомосовєтікус», тоді у них легше буде забрати і соціальні, і громадянські права.

Протидіяти українофобському курсу влади треба на кожному кроці. І це не лише політична дія, а, насамперед, громадянська. Я був в українських школах Донецька та Макіївки, які закривала влада, і бачив протести батьків проти свавілля можновладців. Вони не бояться піднятись на захист прав власних дітей навіть у регіоні, де «регіонали» мають абсолютну владу, міліцію, суди та прокуратуру. Ці батьки закликають своїм прикладом: «захищайте свій український дім від окупантів!»

- Соціальна політика влади не влаштовує громадян. Сьогодні ми є свідками соціальних протестів чорнобильців, пенсіонерів та афганців. Яким має бути соціально-економічний курс держави для того, щоб громадяни жили в добробуті і були впевнені у завтрашньому дні?

- Держава має дотриматися слова – розпочати виплати заборгованості і перед чорнобильцями, і перед афганцями, і перед іншим пільговими категоріями. Гроші в країні є. Просто владі треба перестати красти. Через корупцію, нецільове використання коштів та банальний «дерибан» бюджету мільярди доларів осідають в кишенях чиновників. Саме тому не вистачає коштів для виплати пільг.

Гроші швидко можна знайти. На перехідний період має вистачити коштів, що надійдуть від перекритих «дірок» типу кіпрських «оффшорок» чи «вікон» на митниці. Одне з важливих джерел – урізання видатків влади на себе. Це не нормально, коли мільярди витрачають на побудову чиновницьких палаців, покупку шикарних авто та вертольотів, а чорнобильцям кажуть, що грошей немає.

- Щодо майбутніх парламентських виборів. Новий виборчий закон повертає нас у часи Кучми. Чи плануєте брати участь у кампанії і в якому форматі – у партійному списку чи за мажоритарним округом?

- Новий закон про вибори взяв найгірше з обох виборчих систем. Люди, як і колись, не мають жодного впливу на закриті виборчі списки. На мажоритарних округах, нарізаних так, як вигідно буде владі, застосовуватиметься адмінресурс. Втім і у цих умовах можна і треба перемагати. Все залежатиме від стратегії та тактики, яку обере опозиція. Головне - зберегти єдність опозиції та отримати підтримку народу.

- Зараз кожен опозиційний лідер тягне ковдру на себе. Чи зможе об’єднатися опозиція на виборах, адже лише таким чином можна буде очікувати перемоги патріотичних сил? Кого ви бачите серед політичних сил, лідерів своїми партнерами по ідеології та переконаннях?

Як на мене, зараз багато лідерів просто «набивають собі ціну». Чим ближче до виборів, тим амбіції зменшуватимуться, і варті уваги люди об’єднаються. Всі знають, що тільки об’єднані команди мають шанс на перемогу. Оптимально було б сформувати єдиний виборчий список всіх опозиційних сил, оскільки громадяни зможуть обирати за принципом «свій-чужий». Коли цього не вдасться зробити, опозиції необхідно домовитися про непоборення один одного та спільний захист результатів виборів.

Думаю, що на мажоритарних округах необхідно врахувати думку місцевих громад, партійних і громадських організацій, а не механічно в Києві за закритими дверима «нарізати» округа кумам та братам опозиційних лідерів. Я вважаю, що варто провести праймеріз на місцях і висунути тих кандидатів, які отримали найбільшу підтримку виборців.

- Нам відомі Ваші особисті заяви з приводу захисту прав арештованих опозиціонерів Тимошенко та Луценка. Чи не виглядають дії влади щодо них, як помста політичним конкурентам?

- Теперішня влада засліплена бажанням помсти Майданові та прагне усунути своїх політичних конкурентів. Це повернення в тоталітарне минуле, яке зупиняє рух нашої держави у європейському напрямку. Всі ми, і громадяни, і політики, повинні законними і конституційними способами змусити владу звільнити Тимошенко і Луценка.

- Перейдемо до зовнішньої політики нашої держави. ЄС через гучні судові процеси над опозиціонерами вже сумнівається чи приймати Україну, а Росія пропонує Євразійську угоду. На Вашу думку, до якого шляху скеровуватиме Україну теперішня влада і яким шляхом вона повинна йти?

- Авторитарною політикою влада зіпсувала собі стосунки із Заходом, а, відтак, не має жодної можливості для маневру. Росія знову втягує нас у черговий «совок» - Євразійську діру, чи то Митний союз. Все це шлях втрати української незалежності. Для мене є очевидним – європейський вибір України є безальтернативним. Адже Європа – це, передусім, права людини, законність та високий рівень добробуту. Українці є європейським народом. Ми нікуди не просимося, ми повертаємося до свого європейського дому.

- Між владою та громадянами утворилася прірва. Що необхідно зробити, щоб змінити ситуацію?

- Насамперед - змінити ідеологію державного будівництва. Треба усвідомити - країна є власністю всіх громадян. Громадяни наймають владу шляхом виборів та утримують, сплачуючи податки. Громадяни мають повне право керувати цією країною та контролювати дії влади. Завдання №1 – повернути владу простим українцям. Першим кроком до цього буде перемога патріотичних сил на виборах 2012 року.

Наступним кроком має стати зміна законодавства. Закони повинні бути максимально прозорими та зрозумілими для всіх. Совкова спадщина законодавства помножена на закони, прийняті на замовлення окремих олігархів чи політиків, створюють правовий хаос, у якому легко красти та легко уникати відповідальності.

І, нарешті, необхідно забезпечити неухильне виконання законів. Це можливо лише за умови зміни політичної еліти та приходу у владу нового, сучасного, європейського покоління політиків та управлінців. Потрібен великий кадровий стрибок. Досвід Грузії, Прибалтики та східноєвропейських країна доводить, що такий шлях єдино правильний. Без очищення влади від корупціонерів та номенклатурників нічого не вийде.

Полковник милиции в отставке Константин Стогний, изобличающий с экранов телевизоров враждебные обществу силы в виде маньяков, бандитов и представителей ОПГ, играет общественно полезную профилактическую роль этакого «дяди Степы милиционера». Однако за годы его авторских телепередач «дядя Степа» плотно вжился в свой образ. Ему стало казаться, что общественным героем он был всегда. Для этого ему даже пришлось весьма заметно изменить прошлое, придав ему налет героизма 

Большие фантазии скромного сержанта

В результате вот какая картина вырисовалась с военной службой Константина Стогния в его собственых рассказах для различных СМИ. В 1986 году он был призван в армию, попал в спецшколу КГБ СССР в Алма-Атинской области в поселке Чунджа. После полугодовой учебы Стогния во главе взвода повышенной боеспособности (в одном из рассказов полковника – десантно-штурмовой группы) отправили в Афганистан. Там он охранял колонны от засад басмачей. По версии Стогния закончил службу он в 1989 году. С его же слов, на дополнительный срок службы в Афганистане его, как опытного бойца, попросили остаться, чтобы прикрыть отход советских войск.

А вот как описанные Константином Стогнием события его жизни выглядели на самом деле. На территории ДРА он действительно был, о чем свидетельствует справка Центрального пограничного архива ФСБ России. Правда, всего два месяца - в командировке. Все остальное время – и это два, как и положено, а не три, как утверждает полковник, - он провел в погранвойсках, входивших в систему КГБ СССР. Собственно, этим и объясняется «спецшкола КГБ» - на поверку рядовая «учебка» погранвойск.

Преувеличение годов выслуги у г-на Стогния вообще вошло в привычку. К примеру, он проработал в МВД с лета 1994-го до декабря 2007-го. В аккурат - 13 лет. Хотя у самого Стогния несложная операция вычитания дает совершенно иной, поразительный результат. 8 августа 2008 года он рассказал еженедельнику «Телескоп» следующее: «Я честно отработал в милиции 20 лет - я полковник в отставке. А на телевидении наша команда 12 лет. И за это время не было ни одного прокола, никто не может сказать, что я где-то навредил следствию».

Беглец в МВД

Спецслужбы в жизни журналиста появятся еще раз – в 1994 году. В автобиографическом рассказе он расскажет, что по окончании журфака к нему подошли парни из «серьезной силовой структуры» и в грубой форме предложили работать на «контору». Обратите внимание на кричащее неуважение к своему бывшему сослуживцу, с его слов, без пяти минут герою афганской войны! От парней, по признанию Стогния, ему пришлось искать убежище на работе в МВД по протекции генерала Александра Шнуренко, соседа по дому Константина Стогния. Если оставить в стороне «темных дядек из СБУ», все очень просто - устроился человек по генеральской протекции в министерство на должность, которую в народе называют «не бей лежачего» - инспектора центра общественных связей. Разговоры о «волосатой лапе» будущего полковника в среде сослуживцев не утихали до момента его увольнения в 2007 году. Для этого были все предпосылки: на журналиста сыпались звания и должности в обход существующих нормативов. И хотя завхоз Шнуренко уже давно был на пенсии, ходили слухи, что двигал молодого сотрудника могущественный кадровик МВД генерал Фере.  В 1996 году К.Стогний был назначен старшим оперуполномоченным по особо важным делам. Впрочем, бороться с преступностью» в должности старшего опера уголовного розыска Константину Стогнию пришлось служить недолго. В скором времени его перевели в Подольское райуправление внутренних дел, а позже назначили старшим инспектором группы общественных связей Радянского райуправления в звании капитана милиции. А дальше начался бурный рост карьеры милиционера от прессы.

В июле 2001 года ни с того, ни с сего приказом МВД Украины № 262 капитану К.Стогнию, занимавшему в то время должность старшего оперуполномоченного группы общественных связей Радянского РУ ГУ МВД Украины в Киеве, предельное звание на которой соответствует «капитану милиции», было присвоено звание «майор милиции». Таким образом, очередное звание было получено всего через 2 года и 5 месяцев пребывания в звании капитана, хотя согласно законодательству он должен был получить его через 4 года и 6 месяцев. Но дальше темпы кадрового роста ускоряются. Уже через три месяца - 31 октября 2001 года приказом МВД Украины № 451 К.Стогнию присвоено очередное воинское звание «подполковника милиции» (это через 3 месяца после того, как Константин стал «майором милиции»). В ноябре 2001 года Константин Стогний был назначен на должность старшего оперуполномоченного Управления по борьбе с незаконным оборотом наркотиков. А 20 декабря 2003 года он получает очередное звание «полковник милиции». Согласно Положению, ходить в подполковниках Стогний должен был не меньше 7 лет и 6 месяцев. Помнится, в 1996 году незаконное присвоение тогдашнему руководителю Администрации президента Дмитрию Табачнику звания «полковник запаса» при Президенте Леониде Кучме в звании «капитан запаса» вызвало крайнее раздражение у последнего. А вскоре Д.Табачник был отправлен в отставку (правда, по совокупности и многих иных причин). Но как так могло получиться, что на виду у всей страны телеведущий «Интера» стал чуть ли не прямо в эфире менять погоны, как носки?

Зачем герою милицейские погоны?

А причем тут работа следователя? – спросите вы и будете полностью правы. Потому, что к следствию работа г-на Стогния не имела никакого отношения. С конца 1998 года он фактически стал лицом криминальной программы «Вовремя» на телеканале «Интер». Ее непосредственным руководителем был руководитель Центра общественных связей Киевского Главка Александр Зарубицкий, тексты и видеоряд готовили журналисты телеканала, а Константин Стогний был лишь лицом передачи. Но…

В том-то и специфика телевидения, что людей, обеспечивающих сложную, рутинную работу, зрители не знают вовсе, а «лицо программы» - всегда на виду, претендуя на «приз зрительских симпатий». Офицер милиции Стогний, оказавшись на самом рейтинговом канале, быстро понял, что возможность обращаться к зрителям «Интера» можно очень быстро конветировать во влиятельные знакомства, звания и должности. Понимая это, К.Стогний быстро переключил акцент своих передач с демонстрации милицейских будней на создание мифа о себе самом, как о супергерое, который обязательно придет на помощь. В печатных средствах массовой информации одно за другим появляются интервью с милиционером от журналистики, где он то спасает девочку, вынося ее на руках из горящего автомобиля (об этом в 2008 году подробно писала газета «Жизнь» - авт.), то самолично задерживает распоясавшихся хулиганов, то участвует в освобождении из пиратского плена экипажа сухогруза «Faina», то защищает от самосуда «убийцу века» Анатолия Оноприенко.

Между прочим - вы только не смейтесь! - но вот как скромно наш герой описал свою миссию в освобождении «Фаины» на сайте «Телекритика»:«Фактом є тільки те, що до нас неодноразово зверталися родичі полонених моряків - у них був розпач, бо півроку держава тільки обіцяла, що от-от їхніх близьких буде звільнено. А після нашої зустрічі з сомалійським племенем через тиждень «Фаїну» звільнили. До сих пір спецслужби від мене вимагають пояснень…»  Вот, оказывается, кто на самом деле выручил украинских моряков! Какой там МИД, какой омбудсмен Карпачева?.. Все сделал более чем скромный парень «Костя Рембо»! Тем не менее, никаких документальных подтверждений героизма бесстрашного «оперативника» в деле освобождения «Фаины» нет. Сомалийское племя свято хранит эту тайну… Нам в руки попали любопытные документы, свидетельствующие о том, что на самом деле никакую оперативную работу этот офицер милиции не вел, фактически являясь сотрудником телеканала «Интер». А милицейские звания и должности играли роль бутафорского антуража - в довесок к имиджу журналиста-супергероя.

Естественно, что К.Стогния не особо интересует милицейская зарплата:

Как следует из текста, К.Стогний даже не обращался в правоохранительные органы, где формально «проходил» службу, за зарплатой. Это не помешало герою телеэкрана получать одно офицерское звание за другим. Причиной забывчивости «настоящего полковника» о своей зарплате состояла в том, что средств к жизни у него было более, чем достаточно: гонорары ведущего скандальной телепрограммы вместе с возможностью выступать посредником между «щемимыми» бизнесменами, МВД и телеканалом – бизнес куда более прибыльный, чем служба в райотделе. И мелочь, «приварок» - техосмотры, паспорта, номера на авто, а со стороны канала, в свою очередь, хороший имиджевый сюжет о том или ином милицейском чине.  И когда в телесюжетах К.Стогния некоторые детали не совсем, а порой и вовсе не отвечают действительности – это гешефт полковника. Тот самый гешефт, который позволил этому старшему оперуполномоченному, принципиально не получающему зарплату в МВД, построить себе шикарный особняк под Киевом на реке Стугна по Одесской трассе еще до «помаранчевой революции». И когда из-под пера автора появляются материалы, детали, даты и события которых лишь отдаленно пересекаются с имевшими место в реальности, телевизионная тусовка понимающе кивает головой: «Костя на «заказухе» «рубит бабло». Внесем ясность и в еще одну «неточность» в автобиографических данных К.Стогния,изложенных им же, например, в своем блоге на «Украинской правде»: Константин Петрович, якобы, по собственной воле уволился в 2007 году с должности начальника Департамента общественных связей МВД. Да, заявление К.Стогний, действительно, написал «по собственному…» Но был вынужден это сделать – во избежание официального служебного расследования по факту предательства интересов службы. Так как министру внутренних дел Ю.Луценко поступила подтвержденная информация о том, что член Коллегии МВД Константин Стогний за пределами ведомства щедро делился секретной информацией. И Юрий Витальевич, ввевший тележурналиста в Коллегию, предложил Стогнию уйти из МВД «по-тихому», чем понятливый Константин Петрович и воспользовался. Олег Сафонцев, специально для «УК» 

Как сообщает Цензор.НЕТ, на одном из рекламоносителей за подписью регионала Уманца, значится следующее: «Для процветания зла необходимо только одно условие: чтобы нормальные люди ничего не делали».

Теперь известная фрАза Эдмунда Берка «принадлежит» члену Партии регионов.