Я новий день будую на руїнах, Мого колишньго життя, З завалів вилізла душа, Порепана,глуха,німа, Безлика,змучена,слабка. Її в  погоди шати зодягла: Від Сонця стала золота, Квітуча усмішка-весна, З листочків ніжне покривало, Царівна осінь віддала, Лише зима сумна була, Й серце крижане дала.

 

«Життя-це театр,а ми у ньому актори»….Ви не знали,не розуміли,не звертали увагу на цю цитатау????Шкода…Запам’ятайте її.Особливо «люди-актори».Так,актори.Підходить якнайкраще.Залежно від місця,ситуації,оточуючих,одягаємо різні маски.Милих ягнят,хитрих лисичок,чарівних ловеласів,наївних дуреп,пухнастих котиків,чорних відьом,розумних задавак.Маски є завжди й у всіх.Люди не завжди можуть бути до кінця відкритими самі собі,не говорячи вже про те,щоб підпускати до свого внутрішнього світу ще когось…Їх(інших) тримаємо на віддалі.На віддалі…МАСКИ…Різниця між людьми в кількості масок і їх різноплановості.У когось одна,максимально наближена до так званого тру образу,в когось через існування n-масок вже й неможливо розгледіти той тру образ.

Тож нам необхідно пам'ятати про маски,щоб не розчаровуватись чи щоб розчарування пройшло значно легше.Найчастіше справжню суть людини видно у якихось екстримальних стуаціях,коли немає часу ритись у валізі в пошуках необхідного прикриття.

Рано чи пізно з наших друзів,ворогів,знайомих,коханих будуть зняті маски.Таке чекання викриваючого промінчика Правди можна порівняти з прогулянкою по мінному полі:ніколи не знаєш коли і де вибухне…

Чи хотіли б ви знати,яку реакцію у вашому організмі каталізує гліцеральдегід-3-фосфатдегідрогеназа?

Блакитне небо видно крізь залізні грати,

Він плаче,але пізно щось міняти,

Один раз «Ні» не зміг сказати,

Тепер вердикт довічно відбувати

 

 

 

Чорний ворон скаче по могилі,

На фото видно уста милі,

Зелені очі,кучері грайливі,

На вінку напис : «Донечці Марині».

 

 

 

Стоять під церкви куполами,

Дві жінки-вбивці й жертви мами,-

Всю службу в Бога прощення благали,

Й тихенько свою долю проклинали.

 

 

 

Директор клубу виручку рахує,

Сьогодні новий порш коханці подарує,

Ангел між хмарками літає,

В жорстокий світ добре пускає.

 

 

Скільки зруйновано життів!!!!!!

Хіба цього хоч хтось хотів????

Що ж ти, читачу, зрозумів???

Сказати : «СТОП НАРКОТИКИ» зумів???

Холод проймає до кісток,

Тепер ти кат,хоча був бог,

«Параліч» серця,вічний страх,

І присмак крові на губах,

Злочинцем був БРЕХНІ КУЛАК

 

Вам часто робили боляче???)))))

На білім фоні бачу лиш картини,

Про спірохети і ензими,

Правці,сибірки,порфірини,

Емульсії,вбиті вакцини,

Денатуровані білки,

Шигели,збудників чуми,

Дисперсії і барвники,

Титранти,гризуни,клопи,

Канальці,смоляні ходи,

Амбарні кляті шкідники,

Імунітети,цефалоспорини,

Мікози і трипсини…

«Достатньо,СТОП» мені скажи,

Постукай в двері,увійди,

У власний  вимір забери,

Де грають інші кольори:

Веселки,сміху,літньої грози,

Кохання,срібла,білосніжної зими,

Нічного неба і осінньої роси,

Ніжних світанків,вічної весни…

Прошу лише одне …..Прийди…

 

 

 

 ?????

 

Зів'ялий погляд у очах,

Мій поводир в житті це страх,

Утома від одвічного чекання,

Сірість буття замінює бажання,

Сухі усмішки є для всіх,

У відповідь лунає сміх,

Маленька заздрість поселилась у душі,

Мені не соромно,бо всі такі,

Я чула погляди твої,

На джинсах,блузі,голові........

Я мрію,голосно сміюсь,

Радію ,а часами злюсь,

Здавалось, довго проживу,

Але щодня отруту п’ю:

 

В зрадливих поглядах,словах,

У циркулюючих плітках,

В прокльонах,вбивствах,ворожбі,

Де на грошах помішані усі.

 

В жорстоких війнах,показовій доброті,

Де захлинаються в брехні,

В бажаннях суто примітивних,

У егоїзмі теж немає рівних

 

У кризах,пандеміях грипу,

Де лізуть у політику велику,

В забутих істинах святих,,

В шкідливих звичках молодих!!!!!!...

 

Потрібно антидота віднайти,

Щоби здоровою іти,

Або гострити лезо від ножа

Й казати: «Зміниться світ,то змінюся  і я»….

ну і як Вам?напишіть свої зауваження

 

 

Дощу краплина доторкнулась руки,

Як жаль,що знов не був це ти ,

Вдихала літа п’янкий аромат ,

І в роздумах верталася назад,

Побачила метелика в саду,

Й подумала:»Чому тебе люблю?»,

Зривала квітки пелюстки---

Хотіла відповідь знайти:

“Чи досі любиш мене ти?»

Угору очі підняла—

Безкрає небо і хмаринонька одна,

Мабуть,розгадка це була—

Тепер без тебе я,сама….

Твій постріл в скроню

Твій вихід із життя

Твоє спаплюжене буття

Твоя тече крові сльоза

Твоє бажання утекти

Твоя невміння далі йти

Твої сташенно сумні дні

І нездійсненні мрії теж твої

Комусь незрозуміло все це є

Життя одне,життя прекрасне

Як можна було так зробить

Не мож ніколи так чинить

Задумалися щойно й ви

Але мабуть не зрозуміть

Всю глибину й суть не осягнуть

 

страшний вірш,пра??????