Життєвий простір - зоряна блакить,
Комусь назавжди недосяжне небо.
А їм отак-от крила в крила жить
І розділяти хмари якось треба.

Німе змагання. Заздрість тут німа.
Хто переможе? Хто на цей раз вище?
Повз них летять і літо, і зима,
Їм все одно. Хай тільки вітер свище.

У янгола є золотавий німб.
В аероплана - крила срібно-білі.
Внизу істоти здобувають хліб,
Такі кумедні і такі змарнілі.

Що до людей їм? Хай їм хоч чума!
Життя - в польоті! Хто на цей раз вище?
Повз них летять і літо, і зима,
Їм все одно. Хай тільки вітер свище.

                     * * *

Сьогодні навкруги пустелі білі
І не знайти вчорашніх нам доріг.
У нас сьогодні знову заметілі –
Ранкові зорі падають у сніг.

Дерева, що колись були зелені,
Тепер самотні і, мов мертві, сплять.
І лиш ялиці, ніби наречені,
В лісах, узявшись за руки стоять.

Будинки, люди – все із сніжних кульок.
Сніжинка тане від тепла руки.
Весна заплаче краплями з бурульок,
І зійде лід з замерзлої ріки.

А може за вікном примара лише,
І все це – дивна вигадака зими?
А може то лиш цвіт самотніх вишень,
Що вмер холодним – не діждав весни...

                     * * *