Десь там за ріками й горами,
Де плачуть верби,
Із мармуровими боками
Тримають білими руками
Атланти небо.

І сонце в них над головою,
А знизу - море.
Прикуті долею тяжкою,
Та можуть дужою рукою
Дістати зорі.

Минають втомлені сторіччя,
Та бачать всує,
Як тіні із середньовіччя
Кричать їм у саме обличчя:
"Вас не існує!"

Немає в господа нагайки,
Та вже звикають.
Не бачать їх людськії зграйки,
І лиш журливі білі чайки
Їм співчувають.

Не можуть опустити руки,
Та вже й не треба.
Бо скам'янілі серця звуки
Давно терпіти звикли муки -
Тримати небо.

                * * *

Я - степовик.У мене воля в жилах,
В моїй крові, в натруджених руках.
Несе мене на жайворових крилах
Червоне сонце - мій вогненний птах.

Я - степовик. Прослалися дороги
Із мого поля аж в Чумацький шлях.
Я заплету-заплутаю тривоги
У маківках й пшеничних колосках.

Я - степовик. Мої пісні безсмертні,
У них живе проста одвічна суть.
Почуй їх у життєвій круговерті,
Тоді й мене насмілишся збагнуть.

Я - степовик. І доля синьоока
Давно блука в нескошених житах.
Пізнай мене за обрієм широким
По гіркоті полину на вустах.

                   * * *

Життєвий простір - зоряна блакить,
Комусь назавжди недосяжне небо.
А їм отак-от крила в крила жить
І розділяти хмари якось треба.

Німе змагання. Заздрість тут німа.
Хто переможе? Хто на цей раз вище?
Повз них летять і літо, і зима,
Їм все одно. Хай тільки вітер свище.

У янгола є золотавий німб.
В аероплана - крила срібно-білі.
Внизу істоти здобувають хліб,
Такі кумедні і такі змарнілі.

Що до людей їм? Хай їм хоч чума!
Життя - в польоті! Хто на цей раз вище?
Повз них летять і літо, і зима,
Їм все одно. Хай тільки вітер свище.

                     * * *

Сьогодні навкруги пустелі білі
І не знайти вчорашніх нам доріг.
У нас сьогодні знову заметілі –
Ранкові зорі падають у сніг.

Дерева, що колись були зелені,
Тепер самотні і, мов мертві, сплять.
І лиш ялиці, ніби наречені,
В лісах, узявшись за руки стоять.

Будинки, люди – все із сніжних кульок.
Сніжинка тане від тепла руки.
Весна заплаче краплями з бурульок,
І зійде лід з замерзлої ріки.

А може за вікном примара лише,
І все це – дивна вигадака зими?
А може то лиш цвіт самотніх вишень,
Що вмер холодним – не діждав весни...

                     * * *