Усамітнена 30 років на Природі...
- 05.07.26, 21:02
У 1973 році журналісти виявили жінку, яка жила так, наче час на планеті зупинився ще в 1873 році — самотню, забуту всіма та замерзлу. Ганні Гаксвелл було 47 років, коли про неї дізнався світ. 3 десятиліття вона провела в цілковитому усамітненні на фермі Лоу Бірк Гатт, розташованій у віддаленому кам'яному будиночку Йоркширських Пеннін — одному з найсуворіших та найхолодніших куточків Англії. Там не було ні електрики, ні водопроводу, ні центрального опалення, ні навіть телефону. Сусіди були відсутні на багато кілометрів навколо. Лише Ганна, її корови та жорстокі зими.
У 1973 році команда колишнього телеканалу Yorkshire Television почула про дивну жінку, яка веде побут вікторіанської епохи. Вони вирушили на її пошуки, і знахідка приголомшила всю Британію. Коттедж Ганни виявився двокімнатним кам'яним будинком із настільки тонкими стінами, що всередині взимку утворювався лід. У помешканні не було ванної кімнати, лише вуличний туалет, а воду вона брала з ручая, який замерзав на місяці. Щоб попити, їй доводилося розтоплювати сніг.
Вона мала лише 1 сукню, 1 пальто та 1 пару черевиків — увесь одяг був у латках. Її дохід складав близько 5 фунтів на тиждень (приблизно 10 доларів), які вона отримувала, продаючи 1 або 2 корови на рік. Раціон складався з вівсянки, картоплі та овочів, вирощених на кам'янистому ґрунті. Радіо, телевізора чи газет у неї ніколи не було. Єдиними її супутниками залишалися корови, за якими вона доглядала вручну на віддалених пасовищах, куди сучасна техніка просто не могла дістатися.
Життя Ганни в 1973 році повністю повторювало побут її бабусі в 1873-му. Вона залишилася одна з підліткового віку. Документальний фільм «Занадто довга зима» вийшов на екрани в січні 1973 року, і глядачі були вражені. Вся Британія побачила, як Ганна прокидається вдосвіта у своєму крижаному житлі, розбиває лід у відрі з водою, годує худобу вручну і пробирається по коліна в снігу. Жінка розповідала про зими, коли не могла залишити дім кілька днів поспіль, і про літо, коли працювала по 18 годин на добу, косячи сіно косою, бо не мала грошей на техніку. При цьому вона ніколи не скаржилася: «Я справляюся, — говорила вона просто. — Робиш те, що потрібно».
Реакція на фільм була приголомшливою. Тисячі листів та пожертв надійшли з усієї країни. Люди надсилали гроші, продукти та теплий одяг. Її називали героїнею та символом британської витривалості. Однак Ганна не обирала такий спосіб життя заради слави чи доказів. Ферму вона отримала у спадок ще підлітком. Батьки рано покинули цей світ, залишивши їй господарство з величезними боргами, яке ледве забезпечувало виживання.
Після виходу фільму багато що змінилося. Завдяки допомозі небайдужих у будинок провели електрику, і вона змогла придбати невеликий обігрівач. Дах відремонтували, тож лід у кімнатах нарешті зник. Вперше у житті вона перестала бути самотньою — до неї почали приїздити гості.
У 1988 році, у віці 62 років, Ганна продала ферму Лоу Бірк Гатт і переїхала в невеликий котедж у Котерстоні з усіма сучасними зручностями. Наступні 30 років вона жила як місцева знаменитість, але завжди залишалася скромною.
Вона покинула цей світ у 2018 році у віці 91 року. Її історія живе не лише як символ стійкості, а й як нагадування про силу простої жінки, яка ніколи не прагнула визнання, але назавжди увійшла в історію, просто залишаючись незламною.
