Сила духу українця...


На цій світлині ви бачите військовополоненого українця Василя Рамбовського, якого притримують за лікті два норвезьких офіцера. Нині це фото виставлене на сторінці MilitaryHistoria.
.
В такому вигляді сфотографували нашого земляка у 1947 році після цілої низки його поневірянь.
.
Судіть самі: під час війни Василь Рамбовський якимось чином потрапив у полон до норвежців (частина з яких воювала на боці нацистської Німеччини), а ті - запроторили його до концтабору Моан поблизу Левангера у Норвегії.
.
Яким чином Василь Рандовський утік з того концтабору, я не знаю, але впродовж наступних двох зим він жив у тамтешніх лісах абсолютно оминаючи спілкування з людьми (він потім розповідав, що найбільше йому докучав дикий холод і голод). Так тривало до 1947 року, коли Василя Рамбовського місцева поліція знайшла у покинутому сараї в Бімарці у провінції Тронгайм. У той момент наш земляк перебував вже у стані крайнього виснаження і ледь тримався на ногах.
.
На момент затримання поліцією, Василь Рамбовський, судячи з цього фото, міг мати яких років 30-35, не більше. У той момент, який зафіксувала світлина, Василь має чорне скуйовджене волосся і давно нестриглу бороду.
.
Але оті його глибоко посаджені очі..! Вони, як мені здається у ту хвилю випромінюють якусь крайню впертість і віру в те, що він виживе. Ноги, а особливо ступні у Василя, обмотані тим ганчір'ям, яке йому вдалося десь відшукати. А, те, що можна назвати його верхнім одягом, є підперезане у попереку кількома мотузками.
.
Норвезька поліція, виявивши Василя Рамбовського, одразу ж доправила його до місцевої лікарні. Однак, є одна річ, яка всіх тоді здивувала - Василь Рамбовський ще не знав, що Друга Світова війна вже закінчилася... (нагадаю, йшов 1947 рік).
.
Усе подальше своє життя Василь Рамбовський провів частково у лікарнях, а частково у пошуках праці і хоч якого-небудь помешкання. Врешті, йому надали норвезьке громадянство і він дожив до 1992 року.
.
...Цьому нашому українцеві Василеві таки пощастило, бо в інших європейських країнах таких військовополонених-втікачів запросто могли відправити до радянського союзу. А, вже там - у тих Гулагах, розмова з "такими" була зазвичай короткою і жорстокою...
.
От цікаво: з якої місцевості України міг бути родом Василь Рамбовський, який мав таку сталеву волю до життя..?

Велосипед на Залізничих Коліях





Велосипед на рейках (також відомий як велодрезина або railbike ) — це транспортний засіб із м'язовим приводом, спеціально сконструйований або адаптований для руху залізничними колами.

Сьогодні це популярний вид екологічного туризму та активного відпочинку, який дозволяє подорожувати закинутими чи маловикористовуваними залізничними маршрутами.

Основні різновиди

· Класична велодрезина: Спеціальна чотириколісна платформа з сидіннями (автономна або тандемна), де пасажири крутять педалі для руху по обох рейках.

· Звичайний велосипед з аутригером (боковою опорою): Стандартний двоколісний велосипед, до якого кріпиться спеціальна металева штанга з роликом. Ролик котиться по сусідній рейці, забезпечуючи стійкість і не даючи конструкції перекинутися.


Усамітнена 30 років на Природі...


У 1973 році журналісти виявили жінку, яка жила так, наче час на планеті зупинився ще в 1873 році — самотню, забуту всіма та замерзлу. Ганні Гаксвелл було 47 років, коли про неї дізнався світ. 3 десятиліття вона провела в цілковитому усамітненні на фермі Лоу Бірк Гатт, розташованій у віддаленому кам'яному будиночку Йоркширських Пеннін — одному з найсуворіших та найхолодніших куточків Англії. Там не було ні електрики, ні водопроводу, ні центрального опалення, ні навіть телефону. Сусіди були відсутні на багато кілометрів навколо. Лише Ганна, її корови та жорстокі зими.
У 1973 році команда колишнього телеканалу Yorkshire Television почула про дивну жінку, яка веде побут вікторіанської епохи. Вони вирушили на її пошуки, і знахідка приголомшила всю Британію. Коттедж Ганни виявився двокімнатним кам'яним будинком із настільки тонкими стінами, що всередині взимку утворювався лід. У помешканні не було ванної кімнати, лише вуличний туалет, а воду вона брала з ручая, який замерзав на місяці. Щоб попити, їй доводилося розтоплювати сніг.
Вона мала лише 1 сукню, 1 пальто та 1 пару черевиків — увесь одяг був у латках. Її дохід складав близько 5 фунтів на тиждень (приблизно 10 доларів), які вона отримувала, продаючи 1 або 2 корови на рік. Раціон складався з вівсянки, картоплі та овочів, вирощених на кам'янистому ґрунті. Радіо, телевізора чи газет у неї ніколи не було. Єдиними її супутниками залишалися корови, за якими вона доглядала вручну на віддалених пасовищах, куди сучасна техніка просто не могла дістатися.
Життя Ганни в 1973 році повністю повторювало побут її бабусі в 1873-му. Вона залишилася одна з підліткового віку. Документальний фільм «Занадто довга зима» вийшов на екрани в січні 1973 року, і глядачі були вражені. Вся Британія побачила, як Ганна прокидається вдосвіта у своєму крижаному житлі, розбиває лід у відрі з водою, годує худобу вручну і пробирається по коліна в снігу. Жінка розповідала про зими, коли не могла залишити дім кілька днів поспіль, і про літо, коли працювала по 18 годин на добу, косячи сіно косою, бо не мала грошей на техніку. При цьому вона ніколи не скаржилася: «Я справляюся, — говорила вона просто. — Робиш те, що потрібно».
Реакція на фільм була приголомшливою. Тисячі листів та пожертв надійшли з усієї країни. Люди надсилали гроші, продукти та теплий одяг. Її називали героїнею та символом британської витривалості. Однак Ганна не обирала такий спосіб життя заради слави чи доказів. Ферму вона отримала у спадок ще підлітком. Батьки рано покинули цей світ, залишивши їй господарство з величезними боргами, яке ледве забезпечувало виживання.
Після виходу фільму багато що змінилося. Завдяки допомозі небайдужих у будинок провели електрику, і вона змогла придбати невеликий обігрівач. Дах відремонтували, тож лід у кімнатах нарешті зник. Вперше у житті вона перестала бути самотньою — до неї почали приїздити гості.
У 1988 році, у віці 62 років, Ганна продала ферму Лоу Бірк Гатт і переїхала в невеликий котедж у Котерстоні з усіма сучасними зручностями. Наступні 30 років вона жила як місцева знаменитість, але завжди залишалася скромною.
Вона покинула цей світ у 2018 році у віці 91 року. Її історія живе не лише як символ стійкості, а й як нагадування про силу простої жінки, яка ніколи не прагнула визнання, але назавжди увійшла в історію, просто залишаючись незламною.

ВАНІЛЬ і Едмон Альбіус


Йому було лише 12 років. Він не вивчав ботаніку, не ходив до школи й народився рабом. Але саме він знайшов рішення, над яким роками безуспішно працювали вчені.
1841 рік. Острів Реюньйон в Індійському океані.
Дванадцятирічний Едмон Альбіус уважно спостерігав за рослинами ванілі, які вирощували французькі колоністи.
Орхідеї рясно цвіли, але не давали дорогоцінних стручків.
Причина була простою, але майже нерозв’язною.
За межами Мексики — батьківщини ванілі — не було бджіл, які природно запилювали її квіти. Без запилення вони в’янули вже за кілька годин.
Протягом багатьох років ботаніки та фермери шукали вихід.
Безрезультатно.
Едмон зробив те, що вмів найкраще.
Він просто уважно спостерігав.
Крок за кроком хлопець вивчав будову квітки й зрозумів: її можна запилити вручну.
За допомогою тонкої дерев’яної палички або навіть звичайної травинки він обережно піднімав маленьку перегородку, яка відділяла чоловічу й жіночу частини квітки, а потім легко з’єднував їх.
Ця процедура вимагала точності.
Але вона працювала.
Саме це просте відкриття назавжди змінило історію ванілі.
Метод Едмона швидко поширився спочатку на острові Реюньйон, а згодом і на Мадагаскарі, який сьогодні є найбільшим виробником натуральної ванілі у світі.
І що найдивовижніше — основний принцип ручного запилення майже не змінився й досі.
Важко повірити, що ціла світова галузь, від якої залежать виробництво морозива, шоколаду, випічки, парфумерії та десятків інших продуктів, почалася зі спостережливості дванадцятирічного хлопця.
Та сам Едмон майже нічого не отримав за своє відкриття.
Попри його величезне значення, він прожив останні роки в бідності й помер майже забутим.
Але його спадщина живе.
Щоразу, коли людина вручну запилює квітку ванілі, вона, сама того не знаючи, повторює метод, який понад 180 років тому відкрив хлопчик, позбавлений свободи й освіти.
Його історія нагадує просту істину:
Великі відкриття народжуються не лише в лабораторіях чи університетах. Іноді достатньо допитливого розуму, уважного погляду й сміливості побачити те, чого не помітили інші.

Як відзначили кінчину Диктатора

в Америці з приводу смерті диктатора Сталіна
був безкоштовний Борщ.

Яйцеподібні Монети-Писанки










Канадські монети-писанки стали справжньою нумізматичною цікавинкою, що викликають захоплення в усьому світі. І особливо тішать око українців рідними нам мотивами та формою писанки.
Загалом Королівський монетний двір Канади випустив 7 монет у вигляді української писанки протягом 2016 - 2020 років. Уперше в історії канадської нумізматики було використано яйцеподібну форму для монет. Та й у світовій практиці це перший подібний випадок.
Ескізи для перших трьох монет-писанок створила канадська художниця українського походження Енн К. Мораш. Кожна з них номіналом по 20 канадських доларів.
Першу таку срібну монету у вигляді писанки - овальної форми і з візерунками - було випущено до 125-річчя утворення першого українського поселення Канади 20 лютого 2016 р. у кількості 4 тисячі штук. Аверс монети був розписаний в традиційному українському стилі: квіти – символ любові, добра і краси, сонце і зірки – символіка життя, хвилі уособлюють вічність, а зелені гілки – молодість і здоров'я. На аверсі тут, як і на решті монет, зображено профіль британської королеви Єлизавети ІІ - це незмінний атрибут усіх канадських монет.
Другу 1-унцієву срібну монету "Традиційна українська писанка-2017" було виготовлено з 99,99% чистого срібла тиражем 5 тисяч штук. Аверс монети прикрасила кольорова емаль, що поєднала візерунки і символи, якими прикрашають українські великодні яйця. Чотири трикутних сегменти із золотими колосками пшениці символізують врожай і "душу нації". Разом із ними поле заповнюють геометричні фігури, які зображують сонце і зірки – символи життя та удачі.
Вони обрамлені смугами хвиль, які означають воду, котра підтримує життя і гармонію на землі.
В 2018 році увійшла в обіг третя "писанка" в колекції канадського монетного двору, викарбувана з 31,82 г чистого срібла з позолотою. Це була перша позолочена монета-писанка. Загальний тираж склав 5 тисяч. На аверсі зображено портрет англійської королеви Єлизавети ІІ. На реверсі - кольорові візерунки, характерні для традиційної української писанки.
5 лютого 2019 року Королівський канадський монетний двір Канади випустив четверту кольорову срібну монету у формі української писанки. Цього разу вона була присвячена величезному пам’ятнику українській писанці, розміщеному у канадському місті Вегревіль у провінції Альберта. На реверсі монети нанесені кольорові візерунки, а на аверсі - профіль королеви Елизавети ІІ. Монета номіналом у 20 канадських доларів викарбувана із 31,82 грам чистого срібла. Всього випустили 5 тисяч штук. Ціна екземпляра - 130 доларів.
П'ята монета-писанка, випущена 2019 року, була цілком із золота! Дизайнером "писанки" із зображенням традиційної західноукраїнської дерев'яної церкви став канадієць українського походження Дейв Мельничук, працівник Українського музею Канади в Торонто. Монета має номінал 250 канадських доларів і виготовлена з 58,5 г чистого золота. Викарбувано всього 250 таких монет.
Нарешті, шоста монета-писанка була випущена Канадським королівським монетним двором на початку лютого 2020 року.
Нова монета оформлена у вигляді писанки з геометричним та рослинним орнаментом. Дизайн ррзробив Дейв Мельничук, який створив дизайн попередньої, п'ятої монети-писанки, а консультували його здійснили фахівці з Українського музею в Канаді (Саскатун).
4 лютого 2020 року Королівський канадський монетний двір випустив 7-му монету-писанку з рослинним орнаментом, та другу - золоту. Авторка дизайну - Наталія Кіт.
Сьогодні ці монети є справжньою нумізматичною цінністю. Але мало хто пам'ятає, що початок канадським монетам із зображенням писанок було покладено 36 років тому, у 1983 році, коли українська писанка вперше з'явилася на канадських монетах. Тоді було випущено сувенірний долар на честь 10-річчя Українського фестивалю писанки у Веґревілі (Альберта) із зображенням монумента писанці, що розташований у цьому місті.

Чи можна вірити Проповідникам...


· Великий російський промисловець Сава Морозов утримував своїм коштом партію більшовиків. Прийшовши до влади, вони відібрали у його спадкоємців все майно, а спадкоємців розстріляли.
· Лев Толстой (Левко Гладкий) жодного разу не відвідав жодної толстовської комуни, і ставився до толстовців з великою підозрою.
· Леві Страус (Levi Strauss) ніколи не носив джинсів, вважаючи, що солідній людині робочі штани не личать.
· Олександр Пушкін (Сашко Гарматний) все життя любив заміжніх жінок. Коли йому натякнули на можливість зради його дружини, він викликав кривдника на дуель і загинув.
· Ненсі Берд (Nancy-Bird Walton) відома ідеологиня вегетаріанства, не була вегетаріанкою.
· Вожді світового пролетаріату на жодних заводах не працювали.
· Під час паризької комуни Карл Маркс (Karl Heinrich Marx) не рвався на барикади, а писав комунарам листи зі своєї лондонської квартири.
· Керолл Сімпсон (Carole Simpson) засновниця Союзу незайманих США, була двічі одружена.
· Лікар Спок (Benjamin McLane Spock), чиї книги про виховання дітей виходили мільйонними тиражами, наприкінці життя вибачався за свої поради.
· Дейл Карнегі автор книги «Як заводити друзів…» та інших посібників для юних кар'єристів ніколи не займався бізнесом і помер на самоті.
· Вірити не можна нікому!
Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
8
339
попередня
наступна