Колись давно, -
мо" того й не бувало,
а тільки чутка вуха нахиля, -
Давним-давно, ще ледве обростала
Легендами і думами земля,
Стояла хата у села над краєм,
Коли і берегла якесь добро,
То злагоди й тепла п'янкий окраєць -
Там жив собі з дружиною Петро.
Вона була у нього щира й добра,
Хоч і вразлива надто, аж біда:
Не так що скажеш - мов зайде за обрій,
Очима синіми все в душу загляда.
А то все більше лагідна, ласкава,
І пісня їй, і праця до лиця. ...
Читати далі...