Тобі здається, що тебе недолюбили
Батьки, котрі для тебе все робили,
Життя тобі все віддавали,
Лише б все добре було в тебе.
Твої бажання і потреби
Хотіли всі задовольнити,
Хоч важко часом було жити.

На хліб непросто заробляти -
Тобі цього було не знати.
Пора дитинства безтурботна,

І ще дрібнички бракувало –
Невдячності відчути жало.
Тут власні діти допоможуть –

Зникають порядні робочі,
Зникають працедавці порядні,
Ніхто порядними бути не хоче -
Перші ліниві, а другі жадні.

А ще є просто нездари,
Усі дуже люблять хитрити,
За кимось так плачуть нари
І важко в країні цій жити.

Бути порядним подвиг,
Який не завджи оцінять,
В потоці віянь модних
Низькі у порядності ціни.

Не модно правду казати,
Не модно платити податки,
А модно когось намахати,
Давати і брати взятки.

Офшори тепер в тренді,
А ще секондхенд в повазі -
Там модних багато брендів
І дуже доступний наразі.

Політиком круто бути -
Робити модними речі:
Відкати і різні замути
Й це класти країні на плечі.

Вона у нас дуже сильна,
Хоча у боргах і розбита,
Формально вона ще вільна
Та важко їй з нами жити.  

Є в світі люди, які щось дискредитують,
Хтось несвідомо робить це, а хтось свідомо.
Своїми діями щось підривають чи руйнують
І роблять добре непотрібним геть нікому.

Складає хтось думки в світлі ідеї
Про братство, справедливість, допомогу...
Як гасло їх підносять фарисеї
Та справами своїми зводять на лиху дорогу.

Все викривляючи:  і зміст, і форму,
Бажаючи добро багном облити,
Дискредитує хтось моральні норми,
Які нормальним мали світ зробити.

Дискредитаторів багато є постійно
У сферах всіх: суспільних, правових,
Економічних, політичних, релігійних...
І їм здається, що ніяк без них.

Дискредитують все, що тільки можна:
Посади, вибори, держави і прогрес,
Цивілізації... перетворивши все безбожно
У метушню та боротьбу за власний інтерес.

Дискредитують принципи, закони і порядок,
Військовий стан і навіть мирний час,
Нащадкам залишаючи у спадок
Безглуздя, безлад без добра і без прикрас.

Спускають на ніщо любов, надію й віру,
Дискредитуючи Людину і саме Життя.
Можливо таки треба мати міру?
Чи має стати світ, як звалище сміття?

сирість - стан недовареної їжі.
сирість - сльозлива осінь у природі.
сірість - коли туман осінній очі ріже,
коли лише безбарвність у сирій погоді.

буває в душах, як в природі сирість
і сірість там також часом буває,
коли бракує світла розуму, надії й віри,
тепла любові... й змін наче немає...

не білосніжна ще зима, не золота вже осінь,
у міжсезоння ти в очікуванні змін.
ти знаєш, що не буде вже, як було досі,

На політичну наволоч увагу не звертаю,
Давно вже вивчив суть політиканів:
Багато слів та обіцянок, сорому ж немає,
Лиш маячня, брехня, душа в важкому стані...

Підуть на все, щоб вилізти на гору,
По трупах йти - для них нормальний шлях,
А на горі нічого крім позору,
До чого доторкнуться - всюди крах.

Їх боти за них попу підставляють,
Доказуючи всім, що чорне - біле.
А хто не згідний - брудом обливають.

Я пишу безкоштовно вірші
І не хочу їх продавати.
Це частина моєї душі,
Їх продати - це душу за ґрати.

Я пишу не на конкурси їх -
Вони там будуть задніх пасти.
Вони проза - смуток і сміх,
Нагороди їм важко нести.

Їм за розум бал не поставлять,
Помилки в них в розумне вплелись,
Вони в поспіху, ніби равлик,
На землі вони дивляться ввись...

Може з ними щось і не так,
Десь глибоко, десь дуже мілко -
Їх писав же ж трохи дивак.
А йому вони, мов у холод грілка.

Ну як тобі, Єво, діти?
Як Каїн тобі, як Авель?
Чи плакати, чи радіти,
Що маєш родити право?

Чи хочеш ти пізнавати
Зло і добро у дітях,
Як вміють вони вбивати,
Брат брату ставити сіті?

Ну як тобі, Єво, війни,
Де діти мільйонами гинуть?
Хтось зайвий їм є постійно
І ділять щось безупинно.

І Сетові з шляху збились,
І Ною не всі відрада...
Любові чомусь слабо вчились,
Ненависть для них не вада.

Любити так мало хочуть,
А більше чомусь розпинати…
Ну як твої, Єво, очі?
Чи маєш ще силу ридати?

Не легко дітей родити,
Ще важче, людьми щоб стали.
Та любиш напевно радіти
Всім добрим і їх немало…

Можливо десь країна є,
Де без війни дається мир,
Де життя ближніх, мов своє,
А сенсу не з’їдає ахінеї вир.

Де перемоги – не поразки інших,
Одного успіх – перемога всіх,
Де поділу нема на кращих й гірших,
Де вища цінність - щирість, щастя, сміх…

Туди б на вихідні хотілося зганяти,
Там тілом та душею відпочити,
А може навіть там попрацювати -
На благо іншим і собі добро робити.

Бо мало сил на власні перемоги
Й зовсім нема бажання воювати,
А ще втомили пошуки й дороги,
Безглузді суперечки та дебати.

Доказувати щось нема бажання
Й дивитися, як кожен ад плекає,
Набридло це безглуздя смакування
Й що час між пальців просто так втікає.

Відлітають у вирій птахи