Синій рай

Якщо подивитися уважно на цей, що пестить погляд, напис, то ми побачимо, що в середині літери "А" щось ховається. До болі...ні, до люті знайоме. А якщо ми візьмемо подозрітельну трубу, та спробуємо за її допомогою, роздивитися що ж там таке, то побачимо, що там написано - "Партия регионов".

А ще більш прискіпливі, особливо ті, хто крокує стопа в стопу з Шерлоком Холмсом, вивчивши та озброївшись його дедуктивним методом, звернуть увагу на те, що цвяхи, якими прибитий цей напис, є золотими. Погодьтеся, це аж ніяк не кореспондується з образом начальника цього, всім відомого та шанованого, закладу. І одразу, після такого скрупульозного аналізу, у аналізатора з'явиться така думка:"щось тут не так". А якщо не так, то він не буде совати свого носа туди, де щось не так, і внаслідок таких підозрілих висновків, трішки нахилить голову вліво(зазвичай вліво нахиляють, але можна і вправо), плюне, та піде собі далі.

Звісно, це не означає, що всі решта - геть дурні, і лізуть туди, куди не треба лізти;ні, просто дехто з них дуже неуважні(не дарма про геніїв кажуть, що вони не від світу цього), або заклопотані життєвими проблемами, і їм нема коли розгадувати такі ребуси, або, м'яко кажучи, дуже довірливі.

І ось, один мій знайомий(не довірливий, а неуважний), йдучи по вулиці Життя, побачив цей напис. Що було далі, спробую з його слів зараз викласти.

Синій рай

Йду я собі по вулиці, як написано вище, Життя. Йду, як всі, нічим не відрізняюся. Пинаю каштани, пластикові пляшки, оселедця з'їв в кафе, постояв подивився, як мусора метелілі якусь бабусю, що продавала помідори, сфоткав потім ці помідори, які у розчавленому вигляді дуже нагадували мені шедеври Пікассо. Ну, і ось у такому радісному вигляді, я і крокував по асфальту...вперед, у бік обрію, прогресу та мрій.

І тут раптом, виникає з туману якесь скупчення народонаселення. Власне і туман був раптовий. Світило сонце, потім місяць, все було прозоре, а тут - бабах!, туман. Але туман, це таке, туманна матерія, а ось скупчення, це вже конкретно, можна помацати. Я вирішив з'ясувати, чого це так сталося та підійшов ближче.

Чим ближче я підходив, тим довшим ставало це скупчення. Воно якось витягувалося у довжину. В решті-решт, це скупчення, при наближення до нього, перетворилося в довжелезну чергу. Черга стояла до якоїсь споруди, яка нагадувала сортир, що в селі ставлять, на дворі. І ось, на цій самій споруді-сортирі, і висіла ця вивіска.

Черга рухалася дуже швидко. Кожні дві-три секунди двері в цій споруді відчинялися, і туди заходила наступна людина. Да, і люди були якісь дивовижні. Хоч вони і були одягнені по-різному, але вираз обличчя у всіх був однаковий. Це було щось середнє між байдужістю, переляком, та агресією. Все відбувалося мовчки. Хоча мені здавалося, що дехто з них таки рухав губами, але нічого не було чути.

Ну, я постояв так десь хвилин з десять, поспостерігав, потім знов подивився на той напис, і тут в моїй голові хтось прошепотів, - і я чітко розумів, що це не мій голос, і не мої думки, - "йди ставай в чергу". Я пішов і встав. Поки я йшов до кінця черги, та власне і весь час, що я в ній перебував, час від часу лунала ось ця музика, хоча до того, як пішов ставати в чергу, я її не чув.

Дурдом який-то, - подумав я. Цей одноакордний музон чомусь нагадав мені одного придурка, який на одному ток-шоу розповідав про "одна палка, два струна, я хазяїн вся страна". Він такі став її хазяїном. Та і досі ним є. Щоб він здох, падлюка.

Ну, ось з такими думками я дістався кінця черги, ну і став... останнім. Тільки став в чергу, і хотів набрати повітря в легені та важко зітхнути, як, я аж здригнувся, поряд зі мною з'явився який-то дивовижний суб'єкт. Він був в міліцейському кашкеті, в фуфайці, з-під якої виглядала брудна майка, в спортивних штанях та в'єтнамках. В руці він тримав величезного ножа, а на плечі лежав ствол від танкової гармати(я служив в танкових військах, і знаю її, це нарізна 100-мм гармата). Звісно, її не те що підняти, її поворухнути не може одна людина, але мене це чомусь не здивувало.

- Тобі чого? - запитав я його.

- Нічого....тебе охороняю...

- Від кого?

- Від тебе.

Так,- подумав я.- Піду я, мабуть, по своїх справах, - і пішов...вірніше зробив спробу піти, але в якій-би бік я не намагався зробити крок, на моєму шляху завжди стояв цей, в кашкеті. Ні обійти його, ні зсунути з місця, мені не вдавалося. Поштовхавшись таким чином деякий час, я таки залишився в черзі. Озирнувшись назад, я побачив довжелезну шеренгу людей, які вибудувалися за мною.Їй не було кінця.

- Чуєш, - звернувся я до свого цербера.- А навіщо ти гармату тягаєш?

- Це не гармата, це ствол. Я продаю його...купи...ствол...

Я не став відповідати, і вже решту часу, поки рухалася черга, мовчав і більше не намагався ретируватися.

І ось, нарешті я дістався до сортиру(принаймні він так виглядав), подивився на напис...але її вже не було, - Блін, що за херня! - вдарило мені в голову, смикнувся назад, але в цю мить дверцята сортиру відкрилися, і мене, наче засмоктало в середину.

Що було далі, неможливо описати звичайними словами, навіть наша абетка не підійде. Відбулася якась інверсія, інверсія всього, і мови, і середовища, і подій, які там відбувалися. Наприклад, зараз світить сонце, навколо світло і ми все бачимо. Якого кольору це світло, ми і не замислюємося. Там же, куди я потрапив, було темно, як в печері, але це "темно" було синім, і в той же час все було дуже добре видно. Це важко передати словами. Одного разу, мені здалося, що я помер, що так виглядає смерть та життя після неї...або з'їхав з глузду та перебуваю в якомусь паралельному світі, але сприйняття, міркування, висновки, які я намагався робити, залишилися в тому стані, в якому вони перебували до того, як увійшов в цей світ...або, в це життя...навіть зараз я не можу зрозуміти, а де ж справжнє життя, там, чи тут...а може і не життя, а просто якесь сканування того, що бачиш.

Ну ось, дверцята за мною зачинилися. І не просто зачинилися, а грюкнули з такою силою та гуркотом, наче то були чавунні грати, хоча з того боку я чітко бачив, що вони зроблені з дощок та оббиті ДВП. І я опинився в повній темряві, яку бачив, і яка була синя. Ця темрява якось обволокла мене, було таке враження. що це не я рухався, а темрява рухала мене.

Поки я намагався зрозуміти що я, куди я, навіщо я, прямо переді мною, з цієї темряви поступово матеріалізувалося якесь чудовисько. Воно було з однієї голови, стояло на вухах, вуха були взуті у страусові черевики(не знаю, чому я вирішив, що страусові, але воно якось само так вирішилося, і вирішилося досить безапеляційно). В голові, хоча вся ця фігура і була суцільна голова, стирчала сокира, яка чомусь мене не здивувала і складала досить гармонійне враження, - як дипломат в нашій руці. Очі у цієї фігура були на лобі, їх було три. Там де в нас очі, в неї був рот, навіть два. Замість рота там знаходився анальний отвір, а там, де повинні бути вуха, було два носа. І ще один ніс був на підборідді, тільки він там знаходився до гори дригом. Замість носу, був ще один рот, більший за ті два, що на місці очей. Шевелюра в неї росла не зверху, а на підборідді.

Оце воно з'явилося і стоїть переді мною. Я навпроти. Так ми стовбичили один навпроти одного хвилин п'ять. Нарешті він...чи воно...важко було визначити, каже:

- Чого мовчиш, кажи пароль

- Який в біса пароль? Ти хто?

- Пісню чув, коли стояв у черзі? Ось і пароль

- Так я там нічого не зрозумів, то, здається, татарська мова була...

- Пароль не в мові, то розповідалася моя програма, а в тому, що ця пісня тобі нагадала

- Ну як що, придурка одного, який казав, - "одна палка, два струна, я...

- Стоп! Оце і є пароль. Даю відгук - "Я хазяїн вся страна". Заходь, будь як вдома. Зараз дам тобі роботу.

Тут в мене все зупинилося. Без перебільшення. Навіть кров припинила свій рух. Було таке враження, що я розчинився в цій синій темряві. Що ж це таке, - подумав я.- Начебто живий, начебто в голові думаю, і в той же час мене нема.

Не знаю що, можливо те, що в мене ще залишилися мої думки, але поступово я повернувся до свого звичного стану. Ще треба зауважити, що розмова відбувалася на якійсь тарабарській мові. Наприклад фраза "заходь, будь як вдома" була сказана цією фігурою так - "вдома як, заходь будь", причому слово "вдома" було сказано навпаки - "амодв". І так все решта. На диво, я все розумів. І відповідав так само, хоча думав нормально. І ця придуркувата мова також здавалася нормальною. Я міг би і зараз викладати своє оповідання тією мовою, але, боюся, ти нічого не зрозумієш.

Ну, думаю, що робити, давай з ним порозмовляю, можливо зрозумію що до чого, і як мені далі діяти.

- Так що, ти і є...

- Ага, я янукович. Що ти вмієш робити? Хоча це не важливо.

- Яка робота, там написано, що це рай. А в раю дерева, між ними ходять, кусають яблука, їдять манну небесну

- Ну вірно, це мій, особистий рай, рай януковича. І дерево тут одне, мешкає на ньому мій помічник, кровосіся, бачиш, він сидить там, кістки обгодує. А всі ходять навколо мене, яблука дають мені кусати, манну небесну мені носять.

- То ти так би і написав, - "Рай януковича". Навіщо обдурюєш людей?

- А де ти бачив, щоб було написано, що рай чийсь? Рай петра, чи рай матфея. Кругом просто рай. Просто треба уважніше дивитися, що там написано і як оформлено. Той, справжній рай, він один, і напис та його зовнішній вигляд неможливо підробити. А те, що ти лох і клюнув просто на слово "рай", то це твоя проблема. Але не хвилюйся, тепер в тебе не буде ніяких проблем. Я відміняю всі твої проблеми, тепер в тебе будуть тільки мої проблеми.

Ну гад, - думаю.- за лоха мене тримає. Хоча справи, бачу, хренові.

В цей час, почувся тупіт, наче загін конів біг. Він ставав все гучніше та гучніше. І ось, з туману виринув якійсь чолов'яга, одежа на ньому була вся розідрана, обличчя все у крові. За ним з'явилася юрба якихось, чи то бомжів, чи то ряжених. Вони були схожі на того суб'єкта, що мене охороняв в черзі. На головах в них були, в кого міліцейські кашкети, в кого гестапівські, хтось був у шапці-ушанці, хтось в брилі. У руках, вони розмахували, хто ножем, хто бітою, хто залізною трубою. Вся ця кодла гналася за тим бідолагою. Гналися мовчки.

Янукович, навіть і оком не поворухнув в той бік.

- Не звертай уваги, цей мудак не хотів віддати мені свої заощадження. Хоча вони не його, а мої. І я довів це в суді. А він все рівно не віддає.

- Так тут суд є? А де він?

- Ось, перед тобою. Я і є суд. Чесний, справедливий та гуманний.

- Нормально. Весело тут в тебе. А які тут закони діють? Чи є вони взагалі?

- Звісно є. Всі закони, які є в світі, тут діють. Навіть Декларація прав людини. Наприклад, стаття 5 в цій декларації, - "Ніхто не повинен зазнавати тортур...". Я повністю її дотримуюся. Якщо в тебе прізвище "Ніхто", і ти зможеш це довести в суді, то тебе і не будуть піддавати тортурам. Якщо не зможеш, то вибач...закон є закон.

В мене вже не залишилося ніяких сумнівів, що я дуже сильно вляпався. Єдине, що мені було незрозуміло, як я так по-дурному та несподівано опинився в такій халепі. Начебто і нічим крамольним Бога не гнівив. Чому, саме я? Крізь ці свої, невеселі думки, почув, що янукович щось каже.

- Хочеш знати, як ти тут опинився?Не дивуйся, я вмію читати думки. Ти опинився тут, тому що ти, такий, як я. Ти не людина, ти також янукович, ти частина мене. Пам'ятаєш бабусю, яку гамселили мусора? То були мої люди, також януковичи. Я їх випускаю звідси для пошуку нових януковичив. Вони вже повністю стерилізовані, в них кастровано все, що може ідентифікувати їх, як людей. Мораль, гідність, порядність, співчуття, ну і решта подібних непотрібних та зайвих рис. І коли вони дубасили ту бабцю, ти спокійно спостерігав за цим, ти не захистив її, для тебе це було видовище. Тому, ти, це я. Після цього я напустив туману, ну а далі, ти і сам знаєш.

- Не можу в таке повірити. Це якась фантасмагорія. Щось подібне є у Кавки. Так то ж література, вигадки.

- Не знаю Кавку, де він мешкає? Я його знайду та познайомлюся. А ти особливо не хвилюйся. Можливо в тобі ще щось залишилося від людини. Тільки тут ти зможеш це з'ясувати. Але, якщо ти знайдеш в собі людину, то, це я вже з досвіду знаю, ти обов'язково підеш проти мене. Тому, як тільки в тобі почнуть з'являтися ознаки людини, я тебе вб'ю. І ти помреш людиною, а не януковичем. І це для тебе буде втіхою.

- А що, невже проти тебе нема сили, яка могла би тебе знищити?

- Є. Можу тобі сказати, ти мені не страшний. Бачиш на дереві серце, проштрикнете кованою трояндою? Це і є та сила. Імені її я тобі не скажу, не тому що тебе боюся, просто, як тільки я його скажу, то одразу помру. І цю силу я не можу вбити. Я можу її тільки нейтралізувати. Вона, ця сила, зможе звідси вирватися, тільки за підтримки людей. справжніх, не таких, як ти. І тоді мені капець. Але я особливо не хвилююся. Ти бачив яка черга була до мене в рай? Тому, скоро всі люди, стануть януковичами. І будуть працювати на мене. Як і ти. Все, щось я з тобою розпатякався. Йди до кровосісі, він дасть тобі роботу.

Що було далі, можна розповідати ще дуже довго. Спробую стисло. Кровосіся дав мені роботу, прати кожні півгодини шнурок від лівого черевика януковича. Я там бачив майже всіх, хто був і в тому житті, хто був на екранах телевізорів, і розповідав нам, як вони поміняють на краще наше життя.

Був там ющенко, якій розводив бджіл, та качав мед для януковича.Був кличко, в нього була дуже почесна, як для раю януковича, робота. Він п'ять разів на день натирав до синяви золотий унітаз януковича. І королевська там також була при справі. Стоячи рачки, вона постійно наспівувала януковичу пісню про мрію. І ще багато хто був там. Спочатку я дивувався, а потім звик до цього.

Але звикнути до свого, такого життя, я не зміг. І тому постійно шукав людей серед всіх цих януковичив, щоб спільними зусиллями, якось спробувати вирватися звідти. В решті-решт, нас таких зібралося п'ять чоловік.

Обговорюючи план втечи, всі зійшлися на тому, що вирватися звідси можна тільки за допомогою сили. Для цього нам потрібно було озброїтися. Я знайшов того бовдура, що продавав ствол гармати, ми купили його. Півроку нам знадобилося, щоб навчитися, як зробити з нього зброю. В решті-решт, ми її зробили.

І як тільки ми озброїлися, навколо одразу стало світліше. Синя темрява почала кудись зникати. Куди йти, ми не знали, тому пішли навмання.Звісно, нас намагалися зупинити ті напівбомжи, напівряжені. Один з нас загинув, ми також вбили декількох переслідувачів. Але, чим далі ми йшли, тим менше їх було, і тим світліше ставало навколо. Нарешті ми вийшли з того туману. Роздивившись по боках, ми побачили ту саму картину, яку кожен з нас бачив перед тим, як потрапити в рай януковича. Перед нами була вулиця Життя, а біля туману стояв той самий сортир з написом "Рай". Біля нього, так само, як і тоді, було скупчення народу. Але вже значно менше.

Подивившись один на одного, ми смачно сплюнули, обнялися, попрощалися, і пішли, кожен по своїй вулиці Життя, але вже в одному напрямку. В напрямку здобуття та укріплення тих самих рис, які не в пошані в раю януковича. Це честь, гідність, порядність, людяність, чесність, ну і решта, що властиві ЛЮДИНІ.

Оце таку історію розповів мені мій знайомий. Хочете вірте, хочете ні. Хто не вірить, може жбурнути в мене каменюку. Але, перед тим, як це зробити, спробуйте знати в цій історії мораль.

Щасти Вам!

Можливо ось тут зручніше буде читати, здається тексту багато, ще й дрібними літерами - Синій рай

Коментарі

Гість: путлер капут

13.10.12, 22:56

Alter ego*

23.10.12, 23:11

бандерівець

33.10.12, 23:13Відповідь на 2 від Alter ego*

43.10.12, 23:22Відповідь на 3 від бандерівець

Чому ви підіграєте "голубим кулькам"? Вибрали собі ГОЛУБОЙ ФЛАГ (вже навіть без білого!!!) - нехай і називаються голубими! У них вистачало "розуму" називатинас "аранжевими пі...ами"!Нічого не зрозумів....Набридло це:"Сині", "синій", коли насичено-блакитний колір має їх прапор" Блакитний - на їх ГОЛУБОЙ!
Я тут в коменті з вов4иком, у мене в замітці про ляпи олуха, про тебе щойно згадала.
Бо хто ж, як не Ти?