Чи повинні ми боятися Росії?

Під такою назвою розміщено замітку у "Газеті польській" (Gazeta Polska) Томаша Сайкевича (Tomasz Sakiewicz).

Пропоную її текст у моєму перекладі. Читачам - інформація, мені  - невеличкий досвід.

Блокування розслідування Смоленської трагедії та поступливість Польщі Кремлю і в багатьох інших областях, є не тільки оборудками проросійського лобі. Хоча це й не мало, поза тим, Росія як і раніше готова з охотою використовувати комуністичних агентів, але ж лише це лобі Польщу б не завоювало. Найбільш важливим союзником Путіна в Польщі є страх. Кремлівський ватажок має славу не тільки у нас, як людина безжальна і непередбачувана. Це означає, що багато хто воліє не ставати йому поперек дороги. Це нагадує ситуацію із п'яним хамлом, яке розсипає прокляття і вишукує у перехожих зачіпки. Усі йому уступають , уникаючи конфлікту і бажаючи не нарватись на побиття. Ефект такої поведінки є таким, що нормальні люди притискаються до країв тротуару, і нахаба отримує у своє розпорядженя майже всю вулицю. Дійсно, було б достатньо опору одної рішучої особи, або злагодженої поведінки кількох, щоб відновити порядок.. Але люди в таких випадках рідко йдуть до голови за розумом.

Чи Путін насправді є таким грізним? Я не вірю в серйозні сварки в центрі Європи. Навіть найвідданіші Путіну союзники не підуть на такий ризик, у той час як Захід є в десять разів сильнішим, ніж в Росія. Мета Путіна полягає не стільки  в завоюванні, як у відновленні і утриманні залишків старої імперії. Тому він не може брати участь в будь-яких дорогих політичних кампаніях. Його країна просто не може собі цього дозволити. Росія все більше  зазнає тиску з боку китайської експансії, а незабаром доведеться мати справу зі зростаючими амбіціями Туреччини і всього ісламського світу. Обидві ці проблеми надто серйозні, щоб Росії оплачувалось йти "на Захід". Поступки польських і інших європейських країн у Москві є просто результатом дурості і боягузтва. Рідко хто, побачивши знахабнілого Путіна, хоче сказати,- ану, спробуємо. Звичайно, Росія надалі послуговується мережею високорозвинених спецслужб і має багато купованих друзів. Тим не менш, ця практика більше сприяє політиці залякування, ніж дає реальну перевагу. Грузинська війна була найкращим тому доказом. Путін міг ризикувати у конфлікті із слабкою Грузією, але коли Польща та ряд інших країн нашого регіону підтримали Тбілісі, він був змушений зупинитися.  Звичайно, Москва може спробувати вплинути на владу окремих країн - одних підтримувати, інших знищувати. Але це можливо тільки, якщо ці країни не підтримують послідовну спільну політику стосовно Кремля. Це було до 10 квітня 2010 року.  Путін використав егоїзм правлячої політичної коаліції для підготовки візиту Леха Качинського. Допоки поляки не відправляли відкриті месіджі, що вони готові грати з Путіним проти своїх, Москва  не вчиняла жодних агресивних дій.  Між тим Путін отримав запрошення на знищення польського президента. Після краху уряд, вражений наслідками своєї гри, вважає за краще ховати голову в пісок, а не ризикувати  оприлюдненням своїх попередніх кроків. Путін тоді виграв двічі. Третій раз не виграти. У Польщі зростає гнів у справі трагедії під Смоленськом. Це буде впливати на політичну ситуацію в нашій країні а також на шанси Росії приєднатися до цивілізованого світу. Швидше за все, Путін повинен побоюватися поляків, якщо він не хоче бути тягарем для своєї країни.

Оригінал http://www.gazetapolska.pl/16912-czy-musimy-sie-bac-rosji: