Свадьба мого друга

Сьогодні у мого друга було свято - він одружився.

Ми із Андрієм знайомі вже давно, близько 8 років. Колись спілкувались дуже тісно, майже постійно гуляли та займались різними справами разом. Були у нас і сварки, і перемір'я... За ці вісім років ми пройшли через багато різних випробувань... і продовжуємо спілкуватись. Сказати, що я із ним пуд солі з'їв - це нічого не сказати.

Зараз ми спілкуємось не часто. Бачимось 1-2 рази на рік. Кожного разу раді друг-друга бачити. І зараз вже точно знаємо, які теми не варно чепляти, щоб не викликати конфлікту, та не посваритись знову... бо міритись потім ой як складно... Але зараз не про це.

***

Трішки передмови:

Передостаннього разу я побачився із ним 2 місяці тому, і він запросив мене до кафе "на важливу зустріч" (-: Як я знаю його, це мало лише два розвитки подій - або він пропонує грандіозну пиячку прямо зараз, або натякається якась подія із грандіозною пиячкою, на якій він би хотів мене бачити. В будь-якому разі просто так він вже давно нікуди не запрошував, бо розважати його мені давно вже набридло, і він це добре знає, що має бути надповажний привід, щоб я прийшов.

Як з'ясувалось, він запросив мене до кафе, щоб проанонсувати мені своє одруження із дівчиною, про яку я від нього чув на протязі останніх двох років. Прийшлось погодитись на те, що я обов'язково буду присутнім, і ніяким чином мої інші плани не заважать мені бути із ним цей день.

... За тиждень до дня його одруження я познайомився з однією дівчиною. Точніше, нас познайомив один спільний знайомий. Один раз ми навіть встигли побачитись, прогулялись по місту, попили кави, багато спілкувались на різні теми. Ця дівчинка мені сподобалась - гарна з себе, добра, з чарівною посмішкою... та ще й програміст .

... За день до весілля я запропонував скласти мені компанію. По-перше, бо більше мені нікого запрошувати не хотілось, а по-друге, бо вона мені дійсно сподобалась -- прямо так я їй і сказав. І вона погодилась 

***

Сама вона з Новомосковська, тому ми відразу домовились, що ввечорі вона поїде додому, бо залишатись в Дніпропетровську не хотіла. Я пообіцяв їй, що саме так все і буде, і навіть відразу купив їй квиток на автобус назад додому на останній рейс, щоб встигнути якнайдовше погуляти на весіллі.

Вона допомогла мені обрати квіти на подарунковий букет для молодих, і на зазначене місце ми приїхали із запізненням аж на півгодини... Але як з'ясувалось - дуже вчасно, бо самі молоді приїхали після нас, приблизно хвилин через п'ять. Тому, ми начебто і не запізнились, і самі довго нікого не чекали - все склалось прикольно 

Тамада була чарівна, вміла завести компанію, проводила багато конкурсів, розповідала цікаві історії і все таке інше. Як я потім дізнався, у нас була із нею одна спільна знайома - Міроненко Світлана, яку я знаю з самого дитинства, і у якої навчалась майстерності тамада. Поспілкувались тріши, посміялись, пригалади декілька цікавих моментів з життя, що пов'язані із цією надзвичайною персоною та її оточенням. Юля (моя пассія) теж встигла похвастати своїми сценічними виступами та виховницькою діяльністю 

На першому ж конкурсі я отримав приз - кльову керамічну кружку невідомо якого призначення... але кльову 

Потім купив собі на аукціоні комп'ютерну мишу за 222 гривні  (Ця цифра для мене зараз має досить цікаве значення, тому було прикольно, що саме за цю суму я придбав цей "дивовижний артефакт, завдяки якому Андрій та Лілія знайшли шлях один до одного")

Потім мене та Юлю перевдягли в циган - і ми ворожили та танцювали, а нам за це золотили ручки, щоб ми потім передали ці гроші в фонд молодих.  Юлька танцює просто чарівно!!!! Особливо в довгій сукниці... Особливо - разом із таким видатним парубком, як Я! 

Коли Ліля кидала свій букет... здогадайтесь, хто спіймав? Вірно, Юля спіймала 

А хто спіймав стрічку з ніжки нареченої? Хі-хі-хі... Та-ааак! Це я її спіймав!!!  

За нашими розрахунками, ми вже запізнювались на автобус до Новомосковська... Але я запевнив Юлю, що все буде гаразд, і здається, вона не хвилювалась... Ми довго йшли пішки, доки вийшли до місця, де можна було зупиняти транспорт... Але дуже швидко доїхали до місця відбуття автобусів. І хоч ми і запізнились на останній рейс на 6 хвилин... Сам рейс запізнився на цілих 10!!!!!!! 

Хі-хі-хі-хі! Хто скаже, що життя не сповнене приємних несподіванок, радощів та чудес, той просто не хоче їх помічати, або спеціально відганяє та відштовхує від себе!!!!! 

ЖИТТЯ ЧУДОВЕ, ЯСКРАВЕ ТА СПОВНЕНЕ РАДОШАМИ, ЯКИХ ВИСТАЧИТЬ НА ВСІХ, ТА ЩЕ Й ЗАЛИШИТЬСЯ ЦІЛА ГОРА!!!!!!!!!!!!!!!!

Ура! Я люблю життя!

І вам всім бажаю такого ж добра!

***

З побажаннями щасливих посмішок, ваш Микола Калакуцький!