Це повинен бачити кожен українець.
- 15.10.12, 15:51
Київ. 14.10.12. 14-16 год.Свято Покрови.
МАРШ СЛАВИ на честь 70-річчя УПА.
Останні статті
- Обережно, магнітні бурі!
31.07.2018, 01:31 - Проста касторка.
20.07.2018, 00:34 - "И опыт, сын ошибок трудных..."
17.07.2018, 00:57
Свіжі фотографії
14.10.12 22:25 На Востоке ПР начали открыто "мочить" коллег по коалиции из КПУ. ФОТОрепортаж
Удивительные "живые" фотографии Jamie Beck
Фотограф из Нью-Йорка Джейми Бек (Jamie Beck) в сотворчестве с веб-дизайнером Кевином Бургом создают удивительные анимированных фотографий. Сама Джейми называет эти фотографии «cinemagraphs». Что-то это фотография или синематограф? Вот некоторые новые работы творческого союза.
Дождитесь полной загрузки!
еще работы Джейми можно посмотреть на ее блоге:
ПР зжирає Україну як кролі Австралію.
- 10.10.12, 03:17
ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ ЛОХОТРОН ЛЕСИКОВОГО РОЗЛИВУ.
Про технологію обрання Черновецького мером свого часу розповіла, ще скандально-відома адвоката Тетяна Монтян: «Черновецький ходив в ярмі 8 років. У нього були списки бабусь. І дідусів. До списків Черновецького, про це мало хто говорить, не включали дідусів та бабусь з вищою освітою. От і все. Він їх цілеспрямовано годував. Він не просто прийшов і виграв. Він дуже
довго і ефектно задобрював свій ресурс… Всі його космічні «загони» - це
казочки для лохів… Він дуже цинічний і розважливий бізнесмен. І він
працював на цільову аудиторію, на яку єдину міг працювати. Тобто з
людьми з підвищеною навіюваністю, і з пониженими, в силу віку,
розумовими здібностями».
Черновецький нині відлетів з Києва у невідомому напрямку, проте його «молода команда» нікуди не поділася. «Бабусі Черновецького» - також. Йдеться насправді навіть не тільки про бабусь, а як таке про людей, які живуть на соцдопомогу, відчувають потребу в грошах і не відмовляються не від чого. Крім пенсіонерів до такої категорії належать інваліди, матері-одиначки, сім’ї з низьким достатком, тощо й тощо. Саме до них приходять чепурні хлопчики від «молодої команди», аби поспівчувати горю та запропонувати невеличку, але так потрібну цим людям допомогу. Психологами давно доведено – коли людина постійно отримує гроші від одної й тої самої особи, ця особа буде користуватися 100%-ю довірою означеної людини. Особі потім навіть не треба закликати людину проголосувати за їхню партію, людина за благодійників побіжить голосувати сама, бо чудово розуміє, зникне благодійник – зникнуть халявні гроші.
Зараз у Дніпровському районі Києва у народні депутати по мажоритарні від Партії Регіонів ідуть водночас Анатолій Хміль і старий заклятий друг усіх киян Олесь Довгий. І от, Анатолій Хміль заявляє, що у районі Довгий без усякої компанії має 35 тис осіб, які готові голосувати за нього вже зараз. Смішки-смішками, але якщо у всіх 10 районах Києва структури Довгого мають таку саму кількість підгодованих осіб, то це вже 350 тис громадян – 30% київських виборців. Маючи таку армію, структури Довгого можуть теоретично вигравати будь-які вибори. Пусти їх у масштаби країни…
З масштабами країни спостерігається дуже сумна тенденція. Як будується люмпенська модель держави дуже багато розповіла російська письменниця і політичний оглядач Юлія Латиніна. Умовно кажучи, коли пан-повелитель регулярно грабує, ґвалтує, торгує наркотиками, але не забуває частину отриманих прибутків витрачати на подачки біднякам, будівництво для них будинків, купівлю дешевих пральних машин, тощо – його влада буде непохитна. Ніякими вільними виборами його не сковирнеш – найбідніші шари суспільства будуть голосувати тільки за пана-повелителя, аби не втратити жаданої халяви. Так діяв Пабло Екскабар у Колумбії. Так само чинив покійний Бадрі Патаркацешвілі у Грузії до приходу Саакашвілі.
Бідні шари населення в таких умовах перетворюються на люмпен, який стає головною опорою режиму. Вибудовується дивовижна модель суспільства – нагорі правлячий клас, який володіє найбільш смачними джерелами прибутків в країні. Далі – клас підприємців які обслуговують правлячий клас. Далі – клас службовців-силовиків, які істотно залежать від своїх зарплатень (бо більше ні чорта не вміють). На нижньому рівні – хлопи, тобто наймані працівники, для яких втратити роботу дорівнює смерті. А ще нижче лежить клас людей, які залежать від влади пенсіями, соцдопомогами та іншими трансфертами. Останні і мають стати ґрунтом легітимності правлячого режиму. Але не тільки вони. Скажіть а чи буде здатен бити по «руці що дає» працівник бюджетної сфери – лікар-вчитель-військовий-мент?
Система працює бездоганно. З одного боку, бюджетників ставлять в умови, коли вони змушені брати хабарі – інакше треба ставати фанатами приказки «не в грошах щастя». От тільки статтю за хабарництво ніхто не відміняв. Лікар-вчитель-чиновник, який раптом збуриться проти системи дуже швидко відправиться за грати за хабарництво сам. Ці люди мусять мати аж надто скажену мотивацію, аби кинутися щось міняти у суспільному устрої. Гроші платять? Зарплатні худо-гірко підвищують? От і гарно.
Стосовно любимого останнім часом журналістами креативного класу. У люмпенській моделі держави, для креативного класу, доріг існує три. У структури правлячого класу на солідні зарплатні і не менш солідну конкуренцію (і вже повірте їх там добряче потребують), у приватні фірми на обслуговування того самого правлячого класу, або – за бугор. І дорога килимом! Від того що чергове тіло з підвищеним IQ з прокляттями рідній країні відчалить на Захід, правлячий клас буде щасливий. Менше розумних – менше проблем.
А тепер, аби не виглядати фантастом, наведу деякі цифри від Держкомстату. В І кварталі поточного року в структурі доходів наших громадян 42,8% доходів громадян склали зарплатні, 40,4% - соціальні допомоги. Цифри практично однакові. Жах полягає в тому, що аби виплатити громадянам соцдопомоги їх спершу треба зібрати у вигляді податків з громадян, які отримують зарплатні! Себто, аби забезпечити виплати державних соцзобов’язань доходи працюючих громадян України треба умовно кажучи, розділити навпіл!
Але й це виглядає так, лише на перший погляд. З 45,5 млн населення України на 1 січня 2012 р. кількість осіб у віці від 15 до 70 років становила 33,7 млн людей. З них зайнятими числилися 20,3 млн людей, а серед осіб працездатного віку - 18,5 млн. З них, осіб що працюють на підприємствах економічної діяльності (тобто таких що виробляють реальні товари й послуги), з чисельністю працівників від 10 осіб і вище Держкомстат налічив 9,94 млн громадян. Викинемо з них суто бюджетні галузі, такі як пошта, освіта, медицина, державне управління, комунальні підприємства, установи культури та спорту, тощо. Лишається 5,8 млн людей. Додаємо до них 2,8 млн підприємців-фізосіб, разом з найнятими працівниками. В підсумку виходить 8,6 млн громадян України, які реально своєю працею наповнюють бюджет країни і «наймають» всіх інших працівників державних установ, аж до уряду та президента включно.
Решта – 11,7 млн осіб – це працівники армії, МВС, СБУ, прокуратури, судів, низки державних установ та різноманітних державних і напівдержавних охоронних фірм, кожна з яких «покликана покращувати життя» тих самих 8,6 млн українців які своїм трудом створюють реальні внутрішні та експортні товари та послуги. Саме з доходів цих 8,6 млн українців збирають податки, аби виплатити підвищені зарплатні 11,7 млн бюджетників та громадян чиї доходи напряму від бюджету залежать.
Але на цьому лихо не закінчується. Економічно неактивного населення в Україні налічується 12,26 млн осіб. З них 4,9% - це сезонні працівники, особи що не працювали через хворобу, такі що не шукають роботи, зневірені та інші. Ще 20,8% - особи що працюють в домогосподарствах або перебувають на чиємусь утриманні. Вищеперелічені категорії населення бюджетних допомог практично не отримують. Далі – цікавіше. 25% або 3 млн громадян – це студенти та учні, які потребують яких-неяких, але стипендій. І ще 49,3%, або 6 млн осіб – це пенсіонери, які отримують чесно зароблені пенсії. До них додаємо пенсіонерів апріорі, тобто всіх громадян у віці від 70 років і вище. Це ще 5,3 млн громадян. І ще – 1732,7 тис. осіб перебувають на обліку служб зайнятості як безробітні. В підсумку маємо 11,7 млн працівників бюджетної сфери плюс 16 млн людей, які живуть на державну соцдопомогу. Разом – 27,7 млн громадян чий добробут напряму залежить бід бюджету країни. Тобто – від податків зібраних з 8,6 млн українців – 19% населення країни.
У підсумку маємо. У 27,7 млн осіб з числа 39 млн дорослого населення (від 15 років і старше), існує тільки один стимул якось боротися з чинною владою – якщо опозиція пообіцяє їм доходи більші за існуючі. В умовах коли влада ці доході й сама худо-гірко збільшує, щось міняти в своєму житті ці громадяни банально не схочуть. Ба-більше. Пенсіонери соцдопомогу держави принаймні заробили (звісно не такі смішну, як вони мають). Проте пенсіонерам не поясниш, що мізерність їхньої соцдопомоги зумовлена серед іншого тим, що на збагачення держави працює лише 19% її населення, а не хоча б 25%. У свою чергу, бюрократ, який вже звик перекладати папірці і жахати підприємців, у страшних снах бачить перспективу крутіння гайок та укладання контрактів, коли кожна помилка оплачується з власного гаманця (як це прийнято в українському бізнесі). Армія бюджетників кровно зацікавлена зберегти існуючу владу - і вона переконуватиме в цій необхідності пенсіонерів. Зрештою – саме співробітники бюджетних установ становитимуть більшість працівників виборчих комісій на місцях. Саме там очікується найбільший рівень фальсифікацій. Додайте – саме бюджетники і пенсіонери є найактивнішою частиною виборців.
Правляча партія чудово розуміє, що наявність явних (отримувачі соцзабезпечення) та прихованих (працівники-бюджтеники) люмпенів гарантує їй збереження влади на невизначений термін. Й тому, певно, вже зараз ПР обіцяє заходи для збільшення кількості люмпенів. В першу чергу – коштом зменшення осіб зайнятих у підприємництві.
Регіонали, наприклад, уже пообіцяли забезпечити випускників вишів першим робочим місцем. Фактично це вилилося в створення квот на молодих спеціалістів на кожному підприємстві. Складно сказати якій кількості підприємств легше буде закритися чи перетворитися на 5-6 фізосіб, ніж тягти такий тягар. Партія Регіонів обіцяє дешеві банківські кредити. Експерти вже б’ють на сполох – якщо регіонали не задалися метою обдурити своїх виборців, чимала кількість іноземних банків просто піде з ринку – низьких ставок кредитів від них вимагатимуть у примусовому порядку. Тощо й тощо. Нарешті – виконання обіцянок регіоналів перед виборцями потребуватиме знову значних коштів. А це означатиме, що податкове навантаження на ті самі 8,6 млн наших громадян більшатиме і більшатиме. Що далі? Підприємці уже помалу перебігають у чиновники. Який сенс розвивати бізнес в умовах, коли доходи підприємця стають меншими за доходи чиновника який його контролює? А який сенс правлячій партії підтримувати розвиток підприємців, якщо вони для неї – вічна потенційна загроза?
І це все – без участі Лесика Довгого. А тепер уявіть, яке дивовижно стабільне майбутнє чекає на нас, коли технології вже обкатані у столиці, будуть перенесені на всю Україну? Від всіх цих політтехнологічних викрутасів страждає в підсумку держава Україна. Стає вигідно бути не виробником, а люмпеном. Громадянин який хоче працювати і заробляти – все більше стає рідкістю. Партія Регіонів зжирає Україну до самого ґрунту як кролі Австралію. Україна відома нам по «Кайдашевій сім’ї» з працьовитими господинями і міцними хазяями, помалу уходить у далеке минуле.
Дмитро Калинчук
Черновецький нині відлетів з Києва у невідомому напрямку, проте його «молода команда» нікуди не поділася. «Бабусі Черновецького» - також. Йдеться насправді навіть не тільки про бабусь, а як таке про людей, які живуть на соцдопомогу, відчувають потребу в грошах і не відмовляються не від чого. Крім пенсіонерів до такої категорії належать інваліди, матері-одиначки, сім’ї з низьким достатком, тощо й тощо. Саме до них приходять чепурні хлопчики від «молодої команди», аби поспівчувати горю та запропонувати невеличку, але так потрібну цим людям допомогу. Психологами давно доведено – коли людина постійно отримує гроші від одної й тої самої особи, ця особа буде користуватися 100%-ю довірою означеної людини. Особі потім навіть не треба закликати людину проголосувати за їхню партію, людина за благодійників побіжить голосувати сама, бо чудово розуміє, зникне благодійник – зникнуть халявні гроші.
Зараз у Дніпровському районі Києва у народні депутати по мажоритарні від Партії Регіонів ідуть водночас Анатолій Хміль і старий заклятий друг усіх киян Олесь Довгий. І от, Анатолій Хміль заявляє, що у районі Довгий без усякої компанії має 35 тис осіб, які готові голосувати за нього вже зараз. Смішки-смішками, але якщо у всіх 10 районах Києва структури Довгого мають таку саму кількість підгодованих осіб, то це вже 350 тис громадян – 30% київських виборців. Маючи таку армію, структури Довгого можуть теоретично вигравати будь-які вибори. Пусти їх у масштаби країни…
З масштабами країни спостерігається дуже сумна тенденція. Як будується люмпенська модель держави дуже багато розповіла російська письменниця і політичний оглядач Юлія Латиніна. Умовно кажучи, коли пан-повелитель регулярно грабує, ґвалтує, торгує наркотиками, але не забуває частину отриманих прибутків витрачати на подачки біднякам, будівництво для них будинків, купівлю дешевих пральних машин, тощо – його влада буде непохитна. Ніякими вільними виборами його не сковирнеш – найбідніші шари суспільства будуть голосувати тільки за пана-повелителя, аби не втратити жаданої халяви. Так діяв Пабло Екскабар у Колумбії. Так само чинив покійний Бадрі Патаркацешвілі у Грузії до приходу Саакашвілі.
Бідні шари населення в таких умовах перетворюються на люмпен, який стає головною опорою режиму. Вибудовується дивовижна модель суспільства – нагорі правлячий клас, який володіє найбільш смачними джерелами прибутків в країні. Далі – клас підприємців які обслуговують правлячий клас. Далі – клас службовців-силовиків, які істотно залежать від своїх зарплатень (бо більше ні чорта не вміють). На нижньому рівні – хлопи, тобто наймані працівники, для яких втратити роботу дорівнює смерті. А ще нижче лежить клас людей, які залежать від влади пенсіями, соцдопомогами та іншими трансфертами. Останні і мають стати ґрунтом легітимності правлячого режиму. Але не тільки вони. Скажіть а чи буде здатен бити по «руці що дає» працівник бюджетної сфери – лікар-вчитель-військовий-мент?
Система працює бездоганно. З одного боку, бюджетників ставлять в умови, коли вони змушені брати хабарі – інакше треба ставати фанатами приказки «не в грошах щастя». От тільки статтю за хабарництво ніхто не відміняв. Лікар-вчитель-чиновник, який раптом збуриться проти системи дуже швидко відправиться за грати за хабарництво сам. Ці люди мусять мати аж надто скажену мотивацію, аби кинутися щось міняти у суспільному устрої. Гроші платять? Зарплатні худо-гірко підвищують? От і гарно.
Стосовно любимого останнім часом журналістами креативного класу. У люмпенській моделі держави, для креативного класу, доріг існує три. У структури правлячого класу на солідні зарплатні і не менш солідну конкуренцію (і вже повірте їх там добряче потребують), у приватні фірми на обслуговування того самого правлячого класу, або – за бугор. І дорога килимом! Від того що чергове тіло з підвищеним IQ з прокляттями рідній країні відчалить на Захід, правлячий клас буде щасливий. Менше розумних – менше проблем.
А тепер, аби не виглядати фантастом, наведу деякі цифри від Держкомстату. В І кварталі поточного року в структурі доходів наших громадян 42,8% доходів громадян склали зарплатні, 40,4% - соціальні допомоги. Цифри практично однакові. Жах полягає в тому, що аби виплатити громадянам соцдопомоги їх спершу треба зібрати у вигляді податків з громадян, які отримують зарплатні! Себто, аби забезпечити виплати державних соцзобов’язань доходи працюючих громадян України треба умовно кажучи, розділити навпіл!
Але й це виглядає так, лише на перший погляд. З 45,5 млн населення України на 1 січня 2012 р. кількість осіб у віці від 15 до 70 років становила 33,7 млн людей. З них зайнятими числилися 20,3 млн людей, а серед осіб працездатного віку - 18,5 млн. З них, осіб що працюють на підприємствах економічної діяльності (тобто таких що виробляють реальні товари й послуги), з чисельністю працівників від 10 осіб і вище Держкомстат налічив 9,94 млн громадян. Викинемо з них суто бюджетні галузі, такі як пошта, освіта, медицина, державне управління, комунальні підприємства, установи культури та спорту, тощо. Лишається 5,8 млн людей. Додаємо до них 2,8 млн підприємців-фізосіб, разом з найнятими працівниками. В підсумку виходить 8,6 млн громадян України, які реально своєю працею наповнюють бюджет країни і «наймають» всіх інших працівників державних установ, аж до уряду та президента включно.
Решта – 11,7 млн осіб – це працівники армії, МВС, СБУ, прокуратури, судів, низки державних установ та різноманітних державних і напівдержавних охоронних фірм, кожна з яких «покликана покращувати життя» тих самих 8,6 млн українців які своїм трудом створюють реальні внутрішні та експортні товари та послуги. Саме з доходів цих 8,6 млн українців збирають податки, аби виплатити підвищені зарплатні 11,7 млн бюджетників та громадян чиї доходи напряму від бюджету залежать.
Але на цьому лихо не закінчується. Економічно неактивного населення в Україні налічується 12,26 млн осіб. З них 4,9% - це сезонні працівники, особи що не працювали через хворобу, такі що не шукають роботи, зневірені та інші. Ще 20,8% - особи що працюють в домогосподарствах або перебувають на чиємусь утриманні. Вищеперелічені категорії населення бюджетних допомог практично не отримують. Далі – цікавіше. 25% або 3 млн громадян – це студенти та учні, які потребують яких-неяких, але стипендій. І ще 49,3%, або 6 млн осіб – це пенсіонери, які отримують чесно зароблені пенсії. До них додаємо пенсіонерів апріорі, тобто всіх громадян у віці від 70 років і вище. Це ще 5,3 млн громадян. І ще – 1732,7 тис. осіб перебувають на обліку служб зайнятості як безробітні. В підсумку маємо 11,7 млн працівників бюджетної сфери плюс 16 млн людей, які живуть на державну соцдопомогу. Разом – 27,7 млн громадян чий добробут напряму залежить бід бюджету країни. Тобто – від податків зібраних з 8,6 млн українців – 19% населення країни.
У підсумку маємо. У 27,7 млн осіб з числа 39 млн дорослого населення (від 15 років і старше), існує тільки один стимул якось боротися з чинною владою – якщо опозиція пообіцяє їм доходи більші за існуючі. В умовах коли влада ці доході й сама худо-гірко збільшує, щось міняти в своєму житті ці громадяни банально не схочуть. Ба-більше. Пенсіонери соцдопомогу держави принаймні заробили (звісно не такі смішну, як вони мають). Проте пенсіонерам не поясниш, що мізерність їхньої соцдопомоги зумовлена серед іншого тим, що на збагачення держави працює лише 19% її населення, а не хоча б 25%. У свою чергу, бюрократ, який вже звик перекладати папірці і жахати підприємців, у страшних снах бачить перспективу крутіння гайок та укладання контрактів, коли кожна помилка оплачується з власного гаманця (як це прийнято в українському бізнесі). Армія бюджетників кровно зацікавлена зберегти існуючу владу - і вона переконуватиме в цій необхідності пенсіонерів. Зрештою – саме співробітники бюджетних установ становитимуть більшість працівників виборчих комісій на місцях. Саме там очікується найбільший рівень фальсифікацій. Додайте – саме бюджетники і пенсіонери є найактивнішою частиною виборців.
Правляча партія чудово розуміє, що наявність явних (отримувачі соцзабезпечення) та прихованих (працівники-бюджтеники) люмпенів гарантує їй збереження влади на невизначений термін. Й тому, певно, вже зараз ПР обіцяє заходи для збільшення кількості люмпенів. В першу чергу – коштом зменшення осіб зайнятих у підприємництві.
Регіонали, наприклад, уже пообіцяли забезпечити випускників вишів першим робочим місцем. Фактично це вилилося в створення квот на молодих спеціалістів на кожному підприємстві. Складно сказати якій кількості підприємств легше буде закритися чи перетворитися на 5-6 фізосіб, ніж тягти такий тягар. Партія Регіонів обіцяє дешеві банківські кредити. Експерти вже б’ють на сполох – якщо регіонали не задалися метою обдурити своїх виборців, чимала кількість іноземних банків просто піде з ринку – низьких ставок кредитів від них вимагатимуть у примусовому порядку. Тощо й тощо. Нарешті – виконання обіцянок регіоналів перед виборцями потребуватиме знову значних коштів. А це означатиме, що податкове навантаження на ті самі 8,6 млн наших громадян більшатиме і більшатиме. Що далі? Підприємці уже помалу перебігають у чиновники. Який сенс розвивати бізнес в умовах, коли доходи підприємця стають меншими за доходи чиновника який його контролює? А який сенс правлячій партії підтримувати розвиток підприємців, якщо вони для неї – вічна потенційна загроза?
І це все – без участі Лесика Довгого. А тепер уявіть, яке дивовижно стабільне майбутнє чекає на нас, коли технології вже обкатані у столиці, будуть перенесені на всю Україну? Від всіх цих політтехнологічних викрутасів страждає в підсумку держава Україна. Стає вигідно бути не виробником, а люмпеном. Громадянин який хоче працювати і заробляти – все більше стає рідкістю. Партія Регіонів зжирає Україну до самого ґрунту як кролі Австралію. Україна відома нам по «Кайдашевій сім’ї» з працьовитими господинями і міцними хазяями, помалу уходить у далеке минуле.
Дмитро Калинчук
Чого боїться партія регіонів?
- 08.10.12, 21:17
08.10.12 16:32 Легендарный футболист "Динамо" Владислав Ващук: «Если власти так относятся к нам, можно представить, какое у них отношение к простым людям». ФОТОрепортаж. Відео можна переглянути ось тут:
.http://censor.net.ua/photo_news/219764/legendarnyyi_futbolist_dinamo_vladislav_vaschuk_esli_vlasti_tak_otnosyatsya_k_nam_mojno_ predstavit_kakoe
Диявол носить Prada.
- 07.10.12, 23:42
Вона навіть в Прада вміє виглядати так, ніби насправді наслідує тренди фільму “Любов і голуби”. Що, скажете ні?
Почему надо бежать из России?
- 07.10.12, 12:03
Как известно, от любви до ненависти один шаг, даже безотносительно взаимоотношений полов. И, как известно, нет врага опасней, чем враг идейный. Я должна вдохнуть полной грудью и честно признаться себе в том, что я не люблю Россию. Можно закидать меня тухлыми помидорами, но это останется фактом. И если любовь безусловна, то нелюбовь – неприятное чувство, требующее объяснений. Итак, почему я не люблю Россию и мой город детства, Москву? Почему считаю, что любому, имеющему более одной извилины в голове, не место в этом театре абсурда? Видимо, потому что для меня Россия – не что-то абстрактное, не переплетение природных ландшафтов, не картинка из детства и даже не история, а вполне конкретные люди. И вот эти-то люди меня и не устраивают. Мне не нравится абсолютно все: от сильно «потемневшего» внешнего облика до образа мыслей. Но больше всего мне не нравится чувствовать себя Буратино, стоящим посреди известного поля в известной стране. Начнем с того, от чего все остальное зависит... С хозяйства. Российские законы в сфере экономики написаны таким образом, что их нельзя не нарушать. Ибо, не нарушив, снимешь последнюю рубашку вместе с кожей. Бизнес вынужден скрывать доходы, раздувать расходы, чтобы прокормить эту ненасытную дыру – чиновников разных уровней. Ибо жить честно в нашей стране как было невозможно, так и осталось. «Недавно по телеку показывали наш новый танкер. Если б ты знала, сколько денег отвалили за эту ржавую колымагу, то упала бы в обморок. За эти деньги можно было бы купить три новых у финнов» (менеджер проекта газодобывающей компании). Ты можешь годами готовить проект, вкладывая в него различные ресурсы, финансовые, человеческие и т.д., и все лишь для того, чтобы в момент Х, т.е. в момент, когда на реализацию твоей идеи возможно получить финансирование, пришел «Вася» и забрал все: идею, наработки, финансирование. Забрал, потому что готов поделиться с тем, кто это самое финансирование распределяет. Вот и вынуждены предприниматели учитывать «Васю», опережать «Васю», становиться «Васей», чтобы делать хоть что-нибудь и зарабатывать. Это бизнес по-русски, где экономические законы не действуют. Здесь, как многие-многие годы назад, принято ходить на поклон, даже для того, чтобы заполучить то, на что имеешь законное право. Например, на качественную медицинскую помощь… «Скоро в нашей поликлинике останутся только педиатры. Теперь хирурги будут сидеть отдельно, окулисты отдельно. Что делать, не знаю. Если раньше приводили ребенка с подозрением на гайморит, и я в течение часа могла показать его лору, сделать рентген, госпитализировать или назначить лечение, то теперь ему придется ехать шесть остановок на метро, чтобы попасть хотя бы к лору» (участковый педиатр). Как известно, сейчас активно готовится пакет антикоррупционных мер, направленных на увеличение ответственности частных лиц, т.е. нас с вами. Скоро, получая зарплату «в конверте», ты станешь соучастником преступления. Если законодатели считают, что народ ринется «закладывать» свое начальство, можно предположить, что законодатели очень далеки от народа. Зачем и кому нужно, чтобы люди чувствовали себя преступниками? Чтобы получить ответ просто задумаемся: станет ли человек, имеющий «что скрывать», выступать в защиту своих прав и свобод, отстаивать даже те законные интересы, которые оказались попранными? Пойдет ли он против течения, рискнет ли публично выразить свое несогласие с тем, что спускается ему сверху? С миграционной политикой государства, например... «А сейчас подушевое финансирование в школах, мы вынуждены брать даже тех, кто не говорит по-русски. У меня есть 5-6 ребят очень сильных в классе, они откровенно скучают. Да, я, как и вы, боюсь, что они потеряют мотивацию. Но я должна сделать так, чтобы все в классе поняли тему, а не только эти пятеро. Вот и топчемся и мусолим одно и то же …изучаем русский язык» (школьный учитель). Ты получил зарплату в конверте? Отныне ты будешь сидеть и молчать, даже если твой ребенок проедет 6 остановок на метро с гайморитом и будет спать на уроке, пока «Улусбек» научится читать слово «мама». Даже если ты с чем-то очень не согласен, отныне ты будешь молчать. Ибо ты украл кошелек. А сколько великих дел можно наворотить с молчаливого согласия! Какой там ржавый танкер по цене трех новых… А потому в последнее время меня не покидает желание «сделать ноги». Не потому, что «там» лучше, «там» слаще – я понятия не имею, как «там». А потому, что выпрямиться в полный рост я не могу, а ползти на коленях не желаю. Потому что, как пел Виктор Цой: «И мне не нравилось то, что здесь было. И мне не нравится то, что здесь есть»...
Ждёт ли Россию Судьба СССР?
- 07.10.12, 11:56
Ждёт ли Россию судьба СССР?
Прошлое и настоящее.
С историческим процессом, как известно, бороться бесполезно. 21-й век – не время империй. Распад советской империи ещё не закончился, хотя конечная стадия этого процесса не так уж далека по времени. Сегодняшнюю постсоветскую Россию можно рассматривать как самый крупный осколок гибнущей империи. И совсем не факт, что этот осколок не пойдёт трещинами. В 1986 году после резкого увеличения добычи нефти в арабских странах цена за баррель упала с 32 до 8 долларов. Для СССР это был нокаут, после которого не поднимаются. При этом в советской экономике всё же значительную долю составляла перерабатывающая промышленность, в то время как сегодняшняя российская экономика почти полностью ориентирована на экспорт углеводородов. При ценах 60 долларов за баррель и ниже федеральный бюджет становится дефицитным. При падении цены (с нынешних 80) до 40 долларов за баррель возникнет эффект, аналогичный советскому. Падение цены на нефть в конце восьмидесятых довольно часто объясняют сговором между президентом Рейганом и правителями Саудовской Аравии. Сегодня в ситуации мирового экономического кризиса подобные закулисные переговоры могут успешно вести самые разные политические силы. Нынешняя цена нефти устанавливается как результирующая от действий (часто разнонаправленных) США, Китая и объединённой Европы. По степени успешности борьбы с коррупцией Россия находится в середине второй сотни государств мира. То, что в нынешней России наблюдается экономика РОЗ (распил, откат, занос), известно любому предпринимателю. Валовой региональный продукт Московского региона в десятки раз превышает показатели других субъектов федерации. При таких обстоятельствах нереально рассчитывать на то, что экономические связи между регионами смогут сцементировать государство. Однако полный распад России вряд ли возможен только в результате несбалансированности экономики и экономической дезинтеграции. Крайне существенными являются демографическая проблема, ситуация на Северном Кавказе, конфессионально-культурная несовместимость отдельных регионов и, по сути, запрет на легальную политическую деятельность (оппозиционеры у нас, как известно, отовариваются дубинкой по голове). Рассмотрим проблему народонаселения. По прогнозам демографов население России к 2050 году не превысит 100 миллионов человек (у нас ведь европейская рождаемость и фактически африканская смертность). Соседний Китай с сопоставимой территорией уже сейчас имеет население в 1 миллиард 300 миллионов человек. При населении в сто миллионов невозможно удержать в своём владении самое большое территориальное образование в мире. С другой стороны, иметь такие размеры государства – это всё равно, что жить в слишком большом доме или в чрезмерно огромной квартире. Представьте: у вас пятикомнатная квартира; дети выросли и живут отдельно; с супругой вы развелись, она уехала в другой город. Вам обязательно нужны все пять комнат для комфортной жизни? Или можно обойтись двухкомнатной квартирой? Сегодня на российском Дальнем Востоке проживает около 1,5 миллионов китайцев, причём половина из них на вполне законных основаниях. В некоторых районах Приморского края китайцы составляют до четверти всего населения. На огромных пространствах к востоку от Урала проживает всего 32 миллиона россиян. Советский Союз развалился, когда доля русских в составе населения упала до 50 процентов. Сейчас на Дальнем Востоке ситуация очень похожа. Другая проблема – обстановка на Северном Кавказе. Ни для кого не секрет, что в сегодняшней Чечне имеет место буквальное средневековье, правда, возглавляемое героем России и другом Путина. Соседние северокавказские республики ушли недалеко. Любой аналитик скажет вам, что рано или поздно мусульманские силы на Кавказе объединятся, и случится то, что происходит в бинарном заряде, когда две его части соединяются вместе. Дальше сработает принцип «домино». Если на юге нынешней российской территории в результате взрывоопасных событий появится монолитное исламское государство, то это станет сигналом к сепаратизму по всей России. В настоящее время в стране примерно двести политических заключённых, самые известные из них – Михаил Ходорковский и Платон Лебедев. С каждым годом число узников совести растёт, и это превратилось в тенденцию, несмотря на заявление президента Д. Медведева о том, что свобода лучше несвободы. Диссидентское движение в немалой степени способствовало развалу Советского Союза. Нет сомнений, что рост числа узников совести в современной России может привести к аналогичному результату. А ещё стоит отметить, что нынешние обитатели Кремля живут в некоем виртуальном мире, где реальные проблемы государства подменяются приятными иллюзиями. Наши вожди очень любят рассуждать о модернизации, инновациях и патриотизме. Полёты межконтинентальной ракеты «Булава», возведение «Сколково», модернизация «Автоваза», олимпиада в Сочи и успехи сборной России по футболу привлекают внимание высшего руководства страны куда больше, чем бедственное положение подавляющего числа россиян. Похоже, что виртуальный мир наших вождей сводится к принципу: если у кого-то в России нет хлеба, то пусть едят пирожные. Как закончила свой жизненный путь Мария Антуанетта, известно любому историку... Продолжение следует...
Кидало №1!
- 04.10.12, 15:19
Ющенко оправдался, почему он так и не посадил бандитов в тюрьмы09:10 / 04.10.2012
Третий президент страны процитировал лиц, которые у него часто спрашивают, мол, «Виктор Андреевич, Вы обещали бандитам тюрьмы, а этого не сделали».
«Я эту часть хотел бы объяснить следующим образом: сколько Вацлав Гавел посадил в тюрьмы людей? Или Александр Квасьневский? А сколько людей посадил Лех Качиньский? А президент Ширак? Отовсюду мы получим один четкий ответ - ни одного. Президент не сажает», - заявил Виктор Ющенко.
ЯКОГО Ж БІСУ ТИ ВСІМ НАМ ЦЕ ОБІЦЯВ?????????????????????????????????????
P.S. Тепер мені абсолютно ясно за що це брехло повісило Порвахую Кидалову МЕДАЛЬКУ!!!
