Кілька місяців тому, готуючись до 150–річчя з дня народження Ольги Кобилянської, Чернівецька облдержадміністрація звернулася до людей із проханням перерахувати на спеціальний рахунок у банку гроші на ремонт Літературно–меморіального музею письменниці в Чернівцях та садиби в селі Димка Глибоцького району. З обласного бюджету на відзначення ювілею для обох музеїв виділили 279 тисяч гривень. А для того, як зазначили в управлінні культури Чернівецької ОДА, щоб «привести до належного вигляду музей–садибу в Димці, потрібно 700 тисяч гривень». В адміністрації запевняють, що «отримали заключення, що цей музей–садиба ремонту не підлягає». Тож буковинські чиновники вирішили, що частину речей, які мають меморіальну цінність, слід законсервувати до кращих часів.

У димківський маєток материних батьків під Чернівцями Кобилянська приїжджала на відпочинок. Тут вона написала «Царівну». Основою повісті «Земля» стало братовбивство за спадщину, яке відбулося у селі. З Димки у Чернівці, де мешкала письменниця, Ользі завжди на зиму передавали борошно і картоплю. Сьогодні Димка мало чим відрізняється від села, в якому часто гостювала Кобилянська. Ті ж рівні поля, що нагадують степ, панський ліс, який стоїть стіною, садки з фруктовими деревами. Тільки немає хати, в якій ночувала письменниця.

У 1933 році будинок дідуся Ольги Кобилянської, який тут орендував землі, згорів. Тоді до стайні, що знаходилася поруч, добудували дві кімнати. Саме сюди і приїжджала «Гірська орлиця». За радянських часів глиняна хатина почала осідати. Тому в 1973 році вирішили на місці згорілого будинку побудувати музей, щоб можна було перенести всі речі, які залишилися від Кобилянських. Так, у новобудові відкрили першу експозицію, в яку входять годинник, крісло батька, дві картини брата–художника, три стільці, стіл, валіза, шафа для одягу, сумочка та ручка Кобилянської.

Усі ці роки поруч із музеєм–садибою самотою стояла глиняна хата і поволі розвалювалася.Тільки на 150–річчя Кобилянської, коли хатина перетворилася на руїни, влада вирішила негайно її відновлювати, а пізніше заявила, що «законсервувала до кращих часів». Директор музею–садиби у Димці Іван Дан на запитання «УМ», що це означає, повідомив що в облраді «знайшли мужність і 29 вересня знесли стареньку хату». «Вивчили, за якими технологіями вона була споруджена. Написали проектно–кошторисну документацію з побудови садиби, що займає п’ять папок. Це розумне рішення. Інакше хатину постійно доводилося б відновлювати. А так всі руїни вивезли з подвір’я. Я думаю, колись на їх місці буде нова хата», — розповідає Іван Дмитрович.

Далі директор садиби у Димці додає, що і так добре, що на них звернули увагу: «Допомогли криницю на подвір’ї відновити, дали гроші на нову браму, оплатили ремонт музею». Нещодавно сильний вітер зламав підгнилі стовпи і кинув додолу частину огорожі біля входу на подвір’я садиби. Якби не ювілей, не було б за що відремонтувати не тільки огорожу, а й трухляві вікна, підлогу та облуплені стіни садиби. Завдяки постанові Верховної Ради «Про відзначення 150–річчя з дня народження Ольги Кобилянської» і нова огорожа є, і музей ­— як писанка. Із завданням, поставленим «згори», впоралися на «п’ять». Тільки хати Кобилянської немає, заради якої приїжджали б сюди туристи.

Через дев’ять років після історичного 2004–го в центрі Києва знову відбувається явище, яке можна назвати звучним словом «Майдан». Нині трохи інші історичні умови, зате ті самі календарні дні й майже така сама погода. Явища і схожі, і відмінні водночас. У людей, по суті, так само «накипіло», однак при цьому вони стоять не за перемогу конкретного кандидата, а за ідею. У даному випадку — за Європу, євроінтеграцію, асоціацію з ЄС. Нехай для багатьох ці поняття, так само як «Ющенко» в 2004 році, є мало зрозумілими синонімами «кращого з усіх можливих варіантів майбутнього», але в будь–якому разі, як каже народний піїт Лесь Подерв’янський, ідеться ні про який не про вибір, а про випадок, коли в одній руці у вас морозиво з усіма його загрозами, а в іншій — лайно.

Європа і Росія. Очевидно, опозиція навіть не підозрювала, що висловити свій вибір на користь одного з цих двох полюсів у неділю на Європейську площу прийде майже 100 тисяч людей — киян, менш і більш політично ангажованих, лібералів та націоналістів, партійних та громадських активістів із різних областей. Це справді був наймасовіший неоплачений мітинг із часів Помаранчевої революції. Вражала кількість саморобних плакатів із написами на кшталт «No Putin — no cry», «ЄС краще йолки», «Приходь увечері на Майдан», а особливо зворушливими були десятки чи навіть сотні саморобних прапорів Євросоюзу — всіх відтінків синього кольору з різноманітними наліпками у вигляді дванадцяти зірочок. Хто б міг подумати, що 45% прихильників ЄС, яких показує в Україні соціологія (на противагу 15% прибічників союзу з Росією), вийдуть на вулицю такою масою.

Утім, це не повторення Майдану–2004. Адже той Майдан готувався заздалегідь, а в даному випадку стотисячна явка прихильників ЄС стала для різномасних політичних лідерів несподіванкою. Власне, випадає говорити про велике розчарування українців у політиках та навіть про два «євромайдани»...

Парадокс двох Євромайданів

«Ладно, давайте серьезно. Вот кто сегодня до полуночи готов выйти на Майдан? Лайки (натискання «схвальних» кнопок у мережі «Фейсбук». — Ред.) не считаются. Только комментарии под этим постом со словами «Я готов». Как только наберется больше тысячи, будем организовываться». Із цього запису журналіста та громадського активіста Мустафи Найєма у «Фейсбуці» почався Євромайдан минулого четверга — після того, як Кабмін Миколи Азарова, вочевидь перевищивши свої повноваження, вдався до коригування зовнішньополітичного курсу України й проголосував за «паузу» в асоціюванні з ЄС. Пізно ввечері на головній площі України, попри негоду, вже стояли сотні небайдужих громадян. Найактивніші перебули на площі ніч. На завтра історія повторилася. Пікетникам підносили тепле питво, їжу, одяг. Перманентна штовханина з «Беркутом», який відтіснив мітингувальників задля виконання рішення суду про заборону масових акцій у центрі Києва, та міських властей — про встановлення на площі каркасу новорічної ялинки — не завадили прихильникам євроінтеграції чотири дні поспіль зберігати вогнище протесту на центральному майдані столиці. Сьогодні — день п’ятий. Як і в 2004–му, навколишні кав’ярні завдяки постійному мітингу підвищують виторг і всіляко підтримують демонстрантів, як і мешканці будинків у центрі столиці.

«Тут усе гаразд. Народу лише побільшало. Стояла на розливі — люди так багато провізії і грошей несуть, просто неймовірно багато їжі!» — розповідає київська студентка Богдана, яка днює й ночує на майдані Незалежності, викроюючи час і для пар у лінгвістичному університеті.

Її не без іронії доповнює письменниця Світлана Поваляєва: «Коли я кажу «Майдан», я маю на увазі майдан Незалежності, а не Європейську площу... На Європейській я була двічі, з професійної цікавості: вдень (але втекла на третьому ж політикові, здається, це був наш інколи зігующий співвітчизник) і вночі — так, чисто газу понюхати. Але Майдан у нас один».

Парадокс, але після неділі в центрі Києва утворилося справді два майдани — «громадський», який тримається на закликах у соціальних мережах із четверга, і «політичний», який залишився після стотисячного мітингу. Перший тіснить «Беркут», допомагаючи комунальникам ставити ялинку та святкові кіоски–хатинки (їх тут же заліплюють прапорами ЄС, а над площею на колоні Незалежності майорить прапор Євросоюзу, вивішений Ігорем Луценком із товаришами). Другий — на Європейській площі — за підбором «кадрів» мало відрізняється від першого, хіба його комендантом призначили нардепа з «Батьківщини» Андрія Парубія, а головою інформцентру — його колегу по фракції Славка Кириленка. В ніч на понеділок там на вулиці під співи й виступи біля мікрофонів людей різного рівня адекватності залишалися кілька сотень активістів. Міліція двічі тіснила натовп із проїжджої частини. В одній із сутичок Парубієві зламали палець. Але загалом це містечко тримається ще впевненіше, ніж перше, даючи деяким аналітикам підстави думати, що якби влада була зовсім проти такої присутності, то все ж таки знесла б обидва майдани під покривом ночі. А так — залишається версія, що ці прояви громадянської активності незайві для Януковича в його торгах із Росією та Заходом: хто більше дасть за приєднання чи неприєднання до Угоди про асоціацію з ЄС.

«Беркутівець» мені сказав таке: «Слухай, я ж бачу, які ви, — ви ж люди, я ніколи не піду проти свого народу». На моє зауваження, що насправді вони би нас вмонтували в асфальт за тридцять секунд, він так світло, мило посміхнувся і виправив мене: «За двадцять», — пише у «Фейсбуці» вже згадана письменниця–майданівка Поваляєва. Широке застосування інтернет–технологій, соціальних мереж — ще один чинник, який відрізняє нинішній Євромайдан від Майдану–2004. Мешканців навколишніх будинків попросили виставити у вікна роутери та зняти паролі Wi–Fi — і вони зробили це. Учасники мітингу, хай іноді їх кількість зменшується до двохсот, постійно звітують у твіттерах–фейсбуках, коли треба — кличуть на допомогу...

«Тітушки» є, плану — немає...

«Тут немає плану дій для тисяч людей на завтра, післязавтра... А сьогодні ж людей на вулиці закликали саме політики! Значить, вони зобов’язані були, крім досить розмитих вимог і замість ідіотського «Банду — геть!», озвучити такий конкретний план дій!» — написала в неділю у «Фейсбуці» відома журналістка Наталія Лігачова, яка разом із десятками тисяч небайдужих киян побувала на мітингу опозиції на Європейській площі.

Маніфестація, яка зібралася біля пам’ятника Шевченку й пішла колоною по бульвару Шевченка і Хрещатику, головою вже досягла сцени біля Українського дому, а хвіст усе ще був біля університету. Лідери опозиції й самі не очікували такої масовості — про це свідчив різнобій у заявах із трибуни. Добре хоч, до мікрофону, крім Євгенії Тимошенко з листом матері, яка напередодні оголосила про фактичну згоду лишитися в тюрмі, лише б була асоціація, крім Яценюка, Тягнибока, Турчинова, Левченка та ін. запросили також Вікторію Сюмар, Віталія Портнікова — незаангажованих журналістів–інтелігентів. І того самого «піонера» Найєма — парадокс, але до ЄС Україну просуває етнічний афганець. Респект йому.

«Голос Майдану–2004», актор театру «Сузір’я» Євген Нищук, як і дев’ять років тому, «заводив» площу безплатно. Нині він зачитав напрочуд сильний вірш Ліни Костенко про досі незалежну країну, переданий спеціально для нового Майдану.

Утім відчувалося велике бажання деяких політичних сил використати велику силу Євромайдану для свого піару й додаткової розкрутки перед 2015 роком. І влада знову — як і 18 травня — не обійшлася без наймання тепер уже кількох сотень (!) «тітушків», аби спровокувати бійку під Кабміном із вибухами петард. Коридор для молодиків «спортивної зовнішності» створили спецназівці, на провокацію охоче повелися «свободівці»... так у світових ЗМІ потужний виступ українців за євроінтеграцію був висвітлений здебільшого як «бійка під будинком уряду із застосуванням сльозогінного газу»...

ПРОБЛЕМИ

Як Кличка не пускали до Києва

Лідер партії «УДАР» Віталій Кличко не зміг потрапити на головну частину Народного віча на Європейській площі, бо літак, у якому він повертався із закордонного відрядження до Гамбурга (боксер–політик вилетів туди в суботу по завершенні панахиди за жертвами Голодомору), не зміг сісти в жодному з аеропортів Києва. «Не дали посадку, сказали, що через терористичну загрозу закрито «Бориспіль» і «Жуляни», — розповів Кличко журналістам, коли таки дістався нарешті столиці. — Довелося сідати в Кривому Розі. Після цього не випускали з аеропорту, а далі зупиняв кожен пост ДАІ. Складається враження, що вони дуже сильно бояться».

Із затримками пройшовши прикордонний контроль, Кличко побіг на авто, щоб хоч на завершення мітингу доїхати до Києва (але зрештою таки запізнився й прибув уже надвечір). Та так поспішав, що не пройшов митний контроль, хоча, згідно із заявою Держприкордонслужби, його попередили про таку необхідність.

За словами Віталія, у відповідь на вимогу пройти митницю він зазначив, що як депутат Верховної Ради має дипломатичний паспорт, тож не зобов’язаний проходити митний огляд. Тим паче що на той момент співробітників митної служби в аеропорту не було, а час спливав.

Згодом Держприкордонслужба поширила заяву, згідно з якою «громадянин Кличко В.В. порушив режим пропуску через держкордон відповідно до статті 202 Кодексу про адміністративні правопорушення», і про це поінформовано Верховну Раду.

На Майдані біля ОДА м. Донецьк.

Вранці працівники «Зеленбуду» прибрали квіти, які були покладені на честь вшанування пам’яті жертв Голодомору у суботу. А вже вдень бригада КП «Ритуальна служба міста Донецька» приїхала на місце, щоб помити Тараса Григоровича. Вони зібрались встановити вишку для того, щоб проводити роботи.  Запитання учасників акції щодо документів, які підтверджують плановість заходу, не отримало відповіді. 

Потім на місце приїхав начальник Головного управління благоустрою і комунального обслуговування Донецької міської ради Костянтин Савінов. Він завірив, що всі роботи проводяться згідно з графіком. Як пояснили журналіста порталу ngo.donetsk.ua в управлінні благоустрою, планові заходи з догляду за міськими пам’ятниками проводяться восени та навесні, а також перед святами. 

Костянтин Савінов запропонував мітингувальникам відсунути роботи по догляду за пам’ятником Шевченку на тиждень, проте ті не заперечували, щоб Кобзар став чистим, тому самі допомогли у справі, попросивши лише офіційних документів, що засвідчують законність усіх дій. 

Щойно бригата ритуальної служби поїхала, на місце прибула інша – з Міськсвітла. Тепер біля Шевченка збираються монтувати святкову ілюмінацію. 

Нагадаємо, що біля пам’ятника Тарасові Шевченку вже п’ятий день триває безстрокова акція Євромайдан. 

http://ngo.donetsk.ua/news/komunalniki-donecka-znenacka-rozveli-diyalnist-na-misci-de-zbiraietsya-ievromaydan