Муки голоду.

Тиждень терпів я від голоду муки,

Плакав, ходив, простягаючи руки,

Врешті й ходить я не зміг,

Ледве дійшов і упав на поріг.

Встав би, підвівся...Та зрадили сили...

Плакали діти, баби голосили,

Федір, мій син, на лежанці лежав...

Звісно-каліка, терпів і мовчав

Рачки над вечір поліз я по двору,

Ледве добрався і вліз у комору,

Наче уже переміг я й біду...

Їсти не хочеться, смерти вже жду.

В ранці на другий день зирк! У руки

Хтось мені суне ковалок макухи!

Хто це? Це ти, мій сусіда, Петро...

Бог хай віддячить тобі за добро.

Слина пішла. Затрусилися руки.

Боженько милий! Ковалок макухи!

Де ти? Пішов вже... Аж нагло онук

Вихопив в мене ковалок із рук!

Хотів я схопитися, побігти, догнати,

Вирвати з рота! Навколішки стати...

Вже я підвожусь і падаю знов...

Впав непритомний, прокинувся-кров.

Мабуть забився... Вже близько до краю...

Крутиться все навкруги ... умираю...

В кого б спитати — чи з'їв хоч онук,

Може і в його хтось вирвав із рук.
(с)