Рекетирські замашки регіоналів.

Рекетирські замашки регіоналів: до виборів опозиція не допускається.

Ні Тігіпко, ні Яценюк, ні Кириленко, ні "Свобода" не зможуть взяти повноцінну участь у осінніх місцевих виборах. Регіони роблять усе щоб монополізувати свою владу, стати аналогом КПРС. Замість відкритої конкуренції і політичної боротьби вони впроваджують курс на всілякі обмеження для конкурентів.

Восени ми обиратимемо нові місцеві ради і мерів. Тобто тих людей які відповідають за стан доріг, за те як їздить громадський транспорт, за справні труби, тепло у квартирах і т.п. й до того ж приймають рішення про підвищення квартплати і відведення земельних ділянок.

Багато хто вважає, що від влади тим більше місцевої мало, що залежить. Але це не зовсім так у містах де люди вибрали адекватного мера життя краще : там більше роботи, вищі зарплати, не такі убиті дороги й освітлені вулиці. Цю рису добре підмітив мандрівник Чапай у своїй мотомандрівці Україною. Примітно, що найбільш убитим і убогим виглядає Донбас, де ніколи не було політичної конкуренції.

Але цього разу ми не зможемо проголосувати за значну частину політиків. Більшість Партії Регіонів у парламенті прийняла, а Янукович підписав закон, котрий обмежує кількість політсил, які можуть брати участь у місцевих виборах.

Цього разу ми обиратимемо місцевих депутків (так називають партійні лідери членів своїх фракцій) по змішаній пропорційно-мажоритарній системі. Це ні погано ні добре, є свої плюси і мінуси.

Значно гірше, що позапартійна людина має обов’язково висуватися від якоїсь партії навіть у мажоритарному окрузі. По-перше це суперечить Конституції, а по друге викидає з міського життя авторитетних громадських діячів (в деяких містах такі є, наприклад активісти за збереження партку у Харькові), які не хочуть мати справи із партіями. Але це ще не так страшно, бо активістів не так то і багато і погоди вони все одно б не зробили.

Між іншим кандидати в мери теж мають висуватися виключно від партій. Вони зараз цю проблему вирішують тим, що купють давно зареєстровані «мертві» партії.

А ще гірше, те що Регіони не допустили до виборів майже усі партії, які сформувалися за останні два роки.

Просте формулювання про те, що до виборів у місті Х .допускається тільки та партія в якої в цьому місті була зареєстрована організація не менше ніж рік тому під корінь рубає чимало нових політ сил.

Так «За Україну!» не може висунути кандидатів у 600 адмінодиницях (по всій Україні приблизно 800), у т.ч. майже по всьому Заходу. Тягнибок і Тигіпко пролітає десь у половині одиниць, а Яценюк може вистувати кандидатів лише у 19 одиницях.

Адже зареєструвати у нас партію та ще й в усіх адміністративних одиницях не так просто і досить дорого. Іншим фільтром по відсіюванні «молодого покоління» є застави. За одного кандидата до обласної ради партія має заплатити 8 тисяч гривень, які не повертаються у разі програшу. Якщо взяти кандидатів усіх рівнів по усій країні, то набігає чималенька сума. Для політ сил, які не мають спонсорів-мільярдерів витрачати такі суми проблематично.

Ще один бар’єр – висунення кандидатів. Часу на цю процедуру і подачу документів дається лише один тиждень. «Я не впевнений, що наші районні організації подадуть документи в ідеальному стані, адже це новий закон не усі партійці мають юридичну освіту. Але впевнений, що ПР подасть усе вчасно і в ідеальному вигляді, їм то документи готуватимуть юридичні управління райдержадміністрацій», - розповідає лідер однієї з обласних організацій партії «За Україну».

І це тільки частина бюрократичних проволочок, які дозволять ПР не допусти своїх опонентів до виборів, або зняти їх з виборів.

Дивно, але чомусь західні «пси демокраії» майже не відреагували на ці обмеження. Обережну в зробив хіба, що керівник фонду Аденауера в Україні Ланге, якого нещодавно тримали під доби в Борисполі. Він висловився у тому дусі, що оскільки партії в Україні часто утворюються і зникають, то не допуск нових політ сил до місцевих виборів це не дуже корисно.

Винні і самі «демократичні політики». Нагадаємо, що вибори до місцевих рад мали відбутися у травні цього року. Але перед президентськими виборами коли розстановка сил була не визначена усі ці «нові» проголосували разом з ПР за перенесення місцевих виборів на невизначений термін. У внутрішньому колі вони аргументували це тим, що «не готові до виборів». Це ще раз підтверджує, що поступатися принципами заради політичної доцільності просто шкідливо.

Відсікши нові політ сили від виборів ПР почала мочилово усіх більш-менш рейтингових місцевих кандидатів від БЮТу. Методи кучмівські: виклики в прокуратуру, порушення кримінальних справ, наїзди на фірми. Не беремось прогнозувати цифри які набере та чи інша партія на місцевих вборах, але ПР не приховує, що вона розраховує отримати владу у місцевих радах Східної і Центральної України. Комуніст Грач навіть звинуватив ПР, що вона хоче встановити свою диктатуру на Сході.

Так чи інакше люди, котрі не зможуть проголосувати за недопущену політ силу (нехай і дрібну) скоріше за все не підуть на вибори взагалі. А Партія Регіонів відомим адмінметодами мобілізує свій електорат.

Тобто зараз Регіони роблять усе щоб монополізувати свою владу, стати аналогом КПРС. Замість відкритої конкуренції і політичної боротьби вони впроваджують курс на всілякі обмеження для конкурентів.

Прямолінійність, яка нагадує рекет 90-х – забрати усе, що побачив причому відразу.

Хоча куди мудрішою є інша стратегія, яку використовують китайські тріади – спочатку підтримати якийсь бізнес, дати йому розвинутися, а потім знімати свій відсоток, стабільно і довго. Так варто діяти і ПР. Фактично монопольному становищу цієї політсили в найближчі роки нічого не загрожує не зважаючи на результат осінніх виборів. Збереження і культування демократичних процедур тільки б посилило саму ПР, бо створювало б конкурентне середовище і підвищувало капіталізацію їх підприємств на західних біржах. Але вони пішли іншим шляхом.

Не відчуваючи конкуренції ПР все більше занурюватиметься у корупцію, суспільне обурення не маючи каналів виходу (яким могли би бути опозиційні партії) тільки накопичуватиметься.

Згадуючи відомий анекдот про кума, який гнав самогон випивши бражку, сівши на піч і перев’язавши горло, щоб «не зірвало кришку» у ПР рано чи пізно «вирве дно».