Теорія походження українців.

Де сенс в житті? Його не буде,
Доки не знаєм, хто ми є.
Хто в курсі, звідки вийшли люди?
Що там наука визнає?

 
Теорій – купа! Фактів – мало:
Старі кістки, брехня попів...
Когось комета розігнала,
Когось тиранозавр поїв.

 
Століть десь з двадцять нас дурили,
Що там, у хмарах голубих,
Сидить мужик, і він щосили
Піклується про нас, дурних.

 
Що він, нудьгуючи на небі,
Зліпив чи з глини, чи з лайна  
Якусь істоту – не ведмедя,
Не зайця і не кабана,

 
А так... ні те, ні се... середнє.
І витвір глинобитний цей    
Був предок наш безпосередній,
Тобто Адам. Він був єврей.

 
Потім мужик – ну, той, що з неба,
Поповнюючи список див,
Переламав йому всі ребра
І з них щось знову наліпив.

 
Воно і справді було дивним –
Товсте, з великими грудьми,
Та ще й звалось ім’ям противним,
Тепер так кішок звемо ми.  

 
Ви тільки вимовить це: „Й-Є-ва...”, -
Хоча справжнісіньке село,
А гонору - як в королеви,
Бо ж інших баб ще не було.

 
Вона жила без кайфу з драйвом,
Оскільки той, з небес, мужик
В процесі відсікав все зайве,
Ну і Адаму все відсік.

 
А як же жінці без оргазму?
І хрін поможе хто з небес!
Вони ж там всі давно в маразмі,
А тут у Єви вічний стрес.  

 
Коротше, мучилась, тинялась,
Знайшла змію... туди-сюди...  
Так з нею натренувалась,
Що аж родила. Без балди!

 
Приблизно ось таким макаром
З’явились люди на Землі.
Потім були Абрам та Сара,
Якийсь там Ной на кораблі,

 
Потім від правильних євреїв
Чомусь неправильні пішли –
Хазари, там, гіпербореї,  
Мордва і ще якісь козли,

 
Що, наче зграї бліх по спинці,
По всій планеті розповзлись.
Брехня? Брехня! Де ж українці?
Ми що, із космосу взялись?  
  
От якби згідно з божим планом,
Логічно і без маячні
Адам був названий Степаном
І жив в Охтирці чи Ічні,

 
Ця версія була б правдива,
А так, виходить, все дарма.    
Що курви є в раю – не диво!
Скажіть мені, де їх нема.  

 
Є ще повір’я у народів -
Все більше тих, що курять план,        
Що перевтілення виходять        
Навіть з гі..на на марсіан.  

 
Наприклад, був ти павіаном,
Помер, там, згнив, а через рік
Став президентом Чуркестану...  
Тут замах, вбили... Що, гаплик?

 
Хрін вам! Минає місяць, другий,
А ти вже жаба чи буряк...
І так, без всякої напруги,
Живеш собі то так, то сяк.

 
Життя аж ллється через вінця!
Але, погодьтесь, щось не те,
Образливе для українця,
Огидне, йо-пе-ре-се-те.

 
Щось, що паплюжить та плюндрує
Всю гідність кожного із нас.      
То ти султан, то кінь, то туя,
А то, прикиньте, унітаз!

 
І ти стоїш – безсило, тупо,
Мерзенний сморід з рота пре,
А на тобі розсілась дупа
Та ще і в душу тобі сре!

 
Ганьба! Конфуз! І таке інше...
Ціна і тим повір’ям – гріш!
То ж що? Кінець і цьому віршу?
Ти, автор, марно тут сидиш?

 
Не дочекаєтесь, шановні,
А ось вам і апохвігей:
Наше походження – не ззовні,
Наш спільний предок – не єврей,

 
Хоч краще був би він, вважаю.
А я ж гіпотезу додам,
Що від негод та неврожаю
З макаки вийшов той Адам.

 
Знайшов якусь там каменюку,
Її до палки прив’язав,
Використовував цю штуку,
Коли рибалив чи пахав,

 
Якось зустрів одну горилу,
Жив з нею, поки не набрид...
Ось так дала ця пара мила          
Новий біологічний вид.

 
Чим ця ідея симпатична?
Ти її спробуй спростувать!
Вона правдива і практична,
Не треба доказів шукать.  

 
Тут вже одне немало значить,
Один, та дуже вірний, знак:
Я сам постійно й часто бачу
Людей, що схожі на макак.

 
Я сам такий – хто бачив, знає.
А як піддам стаканів п’ять,
Такі мортале викидаю...
Ну чиста мавпа! Не віднять!

 
Та є і в цьому щось потворне:
Ну обізяна... Що за звір?
Нехай розумне, там, моторне,
Але не наш це монастир

 
І не для нас статут приматів –
В Полтаві ж Африки нема.  
У нас своя земля багата,
Свій предок, що наш світ трима.  

 
Він і розумний, і красивий,
Любитель хліба, каш та вин,  
Як вип’є, він, як всі ми, хтивий,  
Як всі ми, має рило він,

 
Як ми, не любить працювати,
             Бо труд – то „мулька” для рабів.          
Нами приречений до страти,
Він виховати нас зумів.  

 
        Втративши талію і шию,            
                            Він не здавався і в ярмі,                                
А гордо жер свої помиї
І чхав на всіх навіть в тюрмі.

 
А надягни на це створіння  
    Костюм, сховавши жирний зад, -
Бач, це вже голова правління
Або народний депутат.

 
Тут доказів уже не треба,
Ми їх самі давно знайшли.
    Може, хтось десь і вийшов з неба,
А ми з кабанчиків пішли.

 
Що, землячки, невже не раді?
А я, дізнавшися, зрадів.
Нема альтернативи правді
І предків краще кабанів!

 

© В.Бунякін.