На світлу пам'ять Олександра Зінченка.

Коли з життя іде людина, про що думають навколишні особи? Для рідних це
– трагедія і незбагненне горе. Для знайомих і друзів – сум і смуток. А
для простих пересічних людей?

 
9 червня не стало Олександра Зінченка.

Існують люди чиє життя могло б стати сюжетом для захоплюючого роману.
Олександр
Зінченко здійснив блискучу кар’єру у комсомолі. З 1983 по 1992 роки він
просунувся від заступника секретаря комітету ЛКСМУ Черновецького
державного університету до голови виконкому координаційної ради ЦК
ВЛКСМ. Чого іще бажати людині? Але під час серпневого путчу 91-го, він
прийшов до Білого дому, засудив путч і підтримав захисників. Під заявою
від ВЛКСМ з осудом дії ГКЧП стояв підпис саме Зінченка, інші керівники
комсомолу тоді вже дали драла. А чудово ж розумів, що поразка путчу –
це руйнація і КПСС, і ВЛКСМ, і всього Совецького Союзу разом узятого.
Розумів але вчинив. Певно – вважав що так треба.
 
До 1998 року Олександр Зінченко працював в бізнесі. Бідною
людиною не був і умів досягти успіху. Хто зараз пам’ятає, що телеканал
«Інтер» і інформаційний сайт «Оглядач» - «Обозрєватєль» - саме його
створіння? Водії каналу розповідали мені, що Зінченка проміж себе вони
охрестили «Зіня», і дуже поважали його за справедливість.

У 1998 і 2002 роках Олександр Зінченко ставав народним
депутатом України – керував у парламенті фракцією СДПУ(о). Саме у той
період в 2001 році в нього виявили ракові метастази. Мусив довго й
важко лікуватися, пройшов курс хіміотерапії, ледь видряпався з того
світу. Пам’ятаєте, у 2002-му він був лисий мов коліно? Це побічні
ефекти лікування.

У 2003 році стався його конфлікт з лідером партії і головою
адміністрації президента Кучми, Віктором Медведчуком. Як наслідок
Олександр Зінченко покинув партію і долучився до команди тоді
екс-прем’єра Віктора Ющенка.

У 2004 Олександр Зінченко – голова штабу кандидата в
президенти Віктора Ющенка. Пройшов усе. Передвиборчі перегони, отруєння
кандидата Ющенка, цькування преси, мітинги, Майдан. Разом з Порошенко,
Томенко, Тимошенко, Тарасюком, Павленко боровся у Раді, працював у
штабі, виходив на мітинги до людей. Аби підтримати словом.

Після інаугурації президента Ющенка, Олександр Зінченко –
Голова секретаріату президента. Але працював недовго. 3 вересня подав
прохання про відставку. 5 вересня – зібрав знамениту прес-конференцію
під час якої звинуватив близьке оточення президента Ющенка – Порошенка,
Мартиненка, Третьякова у корупції. Чи розумів він, що це фактично був
кінець його політичної кар’єри? Напевно розумів. Не перший день у
політиці, не перший день у владі. Чому ж подав у відставку? Гадаю – у
людини яка живе з власною смертю мов з дружиною, на перший план
виходять цінності дещо відмінні від грошей, влади і впливу.

Подальші політичні проекти Олександра Зінченка певного успіху
не мали. У жовтні 2006-го він знову повертається в оточення президента
Ющенка – в якості радника з питань науки та технології. Варто
зазначити, крім політично діяльності Олександр Зінченко – професор
фізико-математичних наук, автор низки наукових статей, викладач КПІ.

У квітні 2008 року Олександра Зінченка було обрано до
Київради (фракція БЮТ). Його остання політична посада – голова фракції
БЮТ у Київраді. Водночас він очолював Національну космічну агенцію. З
приходом уряду Миколи Азарова – подів у відставку з обійманої посади.
Любив книжки. Найбільш улюблені – «Чайка на імя Джонатан Лівінгстон» і
«Майстер і Маргарита». Любив музику. Надавав перевагу «Beatles» та
класичній музиці. Полюбляв східні бойові мистецтва – мав перший дан в
карате.

9 червня 2010 року Олександра Зінченка не стало. Як сказав би
герой Кіану Рівза, він пересіг чимало ворогів, але його самого переміг
рак…

…Не пам’ятаю вже на третій чи на четвертий день Майдану це
було. Вже була блокована адміністрація президента. Серед ночі чергова
вахта очеплення з під Адміністрації (та що стояла ланцюжком між
спецназом і протестувальниками) заповзла в будівлю профспілки аби
перепочити. Як зараз пам’ятаю, кола в очах, і навіть не втома, а такий
стан… Лаятися кортить на всю душу, але вже й сил нема. Всі бажання –
сісти під стінкою, хильнути чаю, стулити очі і на кілька хвилин
поринути у небуття. Аби нічого не чути й не бачити. Не так воно просто,
як з’ясовується водночас втримувати своїх від небажаного і дивитися в
очі спецназу. Хто кого передивиться. Ой, не просто.
До кімнати де ми розмістилися зайшла людина у пальто.
- Хлопці ви звідки?
Пояснюємо.
- Як ви? – питає тихіше.
Байдуже махаймо руками. Що тут ще казати? На наших пиках все змальовано більш ніж промовисто.
- Нічого, тримайтеся хлопці. Перемога буде. Вірте у це.
І вийшов. І стало якось спокійно й затишно. Хтось навіть покепкував…
Отаким він і був. Колишній комсомольський вожак. Колишній успішний
бізнесмен. Колишній народний депутат. Колишній голова штабу Майдану.
Колишній Голова секретаріату президента. Колишній голова фракції БЮТ у
Київраді.
Просто мужня, смілива й успішна людина.

«Зараз інтелігентні, освічені люди не мають критичної
маси як виборці. Поводяться скромніше. Ось тому до влади «своїх»
приводять інші… А ось учитися чи ні – вибір кожного. З одним лише
зауваженням: раніше навчання стосувалося школи, університету, курсів
перепідготовки якихось. А тепер стало необхідним атрибутом усього
життя»
                                             Олександр Зінченко.
(с)