Генетичний лідер української нації.(Доповнено).

А наш сучасний львівський поет, наш світоч і друг Віктор Спиридонович Бойко написав ряд нових віршів, присвячених Великому Кобзареві:

СВЯТО.

Портрет Тараса Шевченка, що світиться в темряві. Робота народної майстрині Тетяни Протчевої. Виставка була організована за сприяння міжнародного проекту «ДНК-лідери». Особливість робіт вишивальниці полягає в тому, що вони мають властивість світитися в темряві. Це стало можливим завдяки особливим японським ниткам, якими робиться вишивка. Цей стиль має назву glowу-art — мистецтво, що світиться. Завдяки новій техніці Тетяна Протчева потрапила вже до Книги рекордів України. Пані Тетяна показала портрети світових знаменитостей, діячів культури та науки, також майстриня вишила образ Христа Спасителя.

ДИВНИЙ СОН

 В ночі сон мені приснився,

 Дивний, зовсім без прикраси.

 Наче я прийшов до Канева,

 Щоб провідати Тараса.

 Під горою Дніпро плине,

 Б’ють об берег хвилі,

 Скільки око у світ бачить:

 Степи кругом милі.

 А в степах, в курганах давніх,

 Пам’ять спить безцінна

 І десь з неба чути слово:

 Україна вільна!

 Сів на камінь край могили,

 Сиджу й чогось плачу,

 Бо розтерзану Вкраїну

 Перед себе бачу.

 Її знов заполонили 

Чужоземні зайди

 Й пхають неньку до могили 

Ті чужинські «прайди».

 Тільки вийдеш на вулицю,

 Чути чужу мову

 І від того аж щулиться Українське слово.

Один кричить, аж синіє:

 – Має бути усе руське!

 А придивишся до його – 

Око в нього вузьке. 

В нашій Умані, як вдома,

 Вже будують Хайфу 

І один харчить другому:

 – І мені «урвати» дайте.

 Раптом щось як загуде,

 Земля задвигтіла,

 Аж укрилось дрижаками

 Від страху все тіло.

 Враз розкрилася могила –

 Вічний дім Тараса –

 І з’явився на світ Божий 

Його лик прекрасний.

 Ось підходить він до мене 

(Ввесь живий неначе)

 І питає добрим словом:

 – Чом, козаче. плачеш?

 – Ой, Тарасе, рідний батьку,

 Краще не питайте,

 А як буде Ваша ласка,

 То пораду дайте.

Як нам вирватись із «пекла»,

 Що нас знов спіткало,

 Бо зрадливі ті «месії» 

Нас в рабство продали.

 – Що ж вам знову, люди треба?

 Ви ж тепер вже вільні –

 Живете під своїм небом 

В ріднім домі спільнім.

 Бог вам дарував Майдан

 І віру в майбутнє,

 Щоб в Украйні будували 

Щось для людей путнє. 

Та гетьманська булава

 Вам мозолить очі,

 І до праці, як завжди 

Знов нема охочих.

 Поміж люду ходить розбрат,

 Скрізь лиш розлад, чвари

  І мета: хапнуть з корита 

Від держави даром. 

Так козаче не буває. 

Хочеш добре жити, 

За все треба мозолями 

Чи кров’ю платити.

– Правду, кажете, Тарасе,

 Всі були щасливі 

До тих пір, як став в нас править

 Ірод-цар зрадливий.

 Він, як той повзучий вуж,

 Вповз в душу народу

 Й потім оптом всіх продав

 Мафії в угоду. 

Він з правління перших днів

 Створив «меморандум»

 Й по закону папірця 

Продав нас під «банду». 

І тепер всі жити стали 

Гірше, ніж в «цараті», 

Дика банда тепер править 

В нашій рідній хаті.

 – Що ж, козаче, знаю й вірю

 Й даю всім пораду 

Збирайтеся всі докупи 

І гайда до «Ради». 

Там в кублі отім зміїнім, 

Йдіть шукати зміни: 

Там сховалась людська доля

 Й Правда України.

Віктор Бойко.