О тех, кто солнца меньше видит
Будучи вьюношем, обдумывающим житьё, лет одиннадцати, был в приказном порядке приглашен отцом в шахтерскую баню. Я должен был стоять между вспомогательным стволом и ламповой ровно в 14.30, и ждать указаний. Приложил усилия, по узнаванию где этот ствол, и где эта ламповая, у старших приятелей, их отцы тоже отмывали, и дневники с пристрастием проверяли.
Стою, жду родителя. Выбегают мужики из клети, которая с гулом и ветром поднялась на-гора. Все на одно лицо, чёрные, как антрацит, у всех белоснежная улыбка, прищуренные от дневного света глаза. Я тогда не понимал, чему они радовались, попав на поверхность. От всех, проносящихся мимо, в мокрой грязной робе, стоял одинаковый запах подземелья и пота.
Пытаюсь узнать среди крепких мужчин своего родителя, и чувствую, что не могу. Мой красивый, высокий, косая сажень в плечах, суровый. А тут все бегут такие счастливые. Один из них тронул меня за плечо, и только по голубым глазам, я понял, что это мой отец. Зубы блестели на чёрном лице в улыбке, которую помню до сих пор.
Прошло много лет. Я так же вылетал на-гора, мокрый, пахнущий подземельем, с улыбкой, сияющей белизной , и тоже на чёрном от угля лице. С такими же, как у отца, голубыми, прищуренными, от дневного света глазами.
Моя жена, тоже горный инженер, в первый раз выехав на-гора из забоя, удивилась яркости этого мира и аромату украинской степи, окружающей шахту.
Дорогие
друзья, цените небо над головой,
воспринимайте его всей душой, палитру мира у вас под ногами, о которой шахтёр
мечтает на глубине 700 метров под землей.
Вони розуміють, що наш прапорщик Налийгорілка, таки приховав дві ядерні боєголовки на складі.
Тому і за три дні до Києва енурезять йти.
А може таки жахнемо, резиновою бомбою по кацапам, радар її не бере, плигае з ростова до челябінська, тушить палаючі скрєпні пукани мишебратів, знову-ж таки, їхніх снєгірей на крило ставить, бо ми вже зголодніли без жареної цієї пташки J

Наш Дніпровський госпіталь. Накупили пиріжків-смаколиків, принесли речі такі потрібні нашим захисникам-бійцям і їхнім сім,ям. Скільки було позитиву, коли маленькі дівчатка дарували свої малюнки, і свої посмішки пораненим бійцям. У кожного хлопця, десь там, в своєму містечку,чи селі, є свої дітки, і вони наших малих волонтерок сприймали як своїх рідних.
Бігли підтюпцем у госпіталь, щоб подарувати свої малюнки бійцям, а також пригостити їх маминими пиріжками з абрикосами та яблуками. Море позитиву, вражень та радості і бійцям і дітям. Леночка, дякуємо за одяг для сімей АТОвців.(цитата Міли, волонтерки при госпіталі)
фото Міли Маневич








Чуєш, брате мій,
Товаришу мій,
Відлітають сірим шнуром
Журавлі у вирій.
Кличуть: кру-кру-кру...
В чужині умру,
Заки море перелечу,
Крилоньки зітру,
Крилоньки зітру,
Кру-кру-кру-...
Мерехтить в очах
Безконечний шлях
Гине, гине в темній мряці
Слід по журавляєх.
Кличуть: кру-кру-кру...
В чужині умру,
Заки море перелечу,
Крилоньки зітру,
Крилоньки зітру,
Кру-кру-кру-... (с)
Я просто улыбаюсь с местной тусовки на сайте высокой культуры.
Кого здесь только не увидишь, от дедушко-бабушко-старушко-веселушко, до ватосепаров различных мастей, не говорю об де биллах уасях и иже с ним. Где-же блогеры таланты, "Дембеля"этого сайта?
Хотя жизнь таки не стоит на месте, все меняется, однако.
Побутова подія. Іду по ринку. Бачу дивні пучки кропу. Товаром править сільська огрядна молодичка
(думаю данх, точно, тільки молодше років на 30). У молодички, біля прилавку, чимось цікавиться якась жіночка бальзаківського віку, думаю років 50.
Далі діалог.
Я:
-скільки коштує кроп?
Молодичка продавчиня:
- П'ять рублей. (і це сільська українська молодичка)
Я:
-Нє рублей, а гривень.
Тьотічка «бальзаківського» (що рядом стояла):
- Да и рубли ничего. Всє ми тіпа брат'я, саюзниє .
Я:
-Бачив я рублі,і тих хто їх штампує. (чесно, без злоби до жіночки)
Признаюсь, до «бальзаковскої» в очі не заглядував, конфлікту на базарі не шукав. Поки пакував пучок кропу, за спиною почув голос «бальзаківської», до свого думаю чоловіка:
-мєнья сейчас чуть нє убілі…
Подивився, їйо мужик таки ухильнувся від спілкування ,може запісяв,хз.
А ,таки просте слово про гривню,ставить коцапів в ступор, до розп'ятих бабушек.
Йопть, я ЇЙО ГРИВНЕЮ ЧУТЬ НЄ УБІЛ…

