Гавари масква, разгаваривай расея
- 09.09.18, 17:02
-
-
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.
Здравствуй, город, город-труженик,
Выше неба слава твоя.
Люди сильные, люди дружные
Мы - твоё могущество, мы - одна семья!(с)
И да, таки рюсьмир именно в Днепре зубы обломал.
Поздравляю всех земляков, поздравляю всех Украинцев!
О тех, кто солнца меньше видит
Будучи вьюношем, обдумывающим житьё, лет одиннадцати, был в приказном порядке приглашен отцом в шахтерскую баню. Я должен был стоять между вспомогательным стволом и ламповой ровно в 14.30, и ждать указаний. Приложил усилия, по узнаванию где этот ствол, и где эта ламповая, у старших приятелей, их отцы тоже отмывали, и дневники с пристрастием проверяли.
Стою, жду родителя. Выбегают мужики из клети, которая с гулом и ветром поднялась на-гора. Все на одно лицо, чёрные, как антрацит, у всех белоснежная улыбка, прищуренные от дневного света глаза. Я тогда не понимал, чему они радовались, попав на поверхность. От всех, проносящихся мимо, в мокрой грязной робе, стоял одинаковый запах подземелья и пота.
Пытаюсь узнать среди крепких мужчин своего родителя, и чувствую, что не могу. Мой красивый, высокий, косая сажень в плечах, суровый. А тут все бегут такие счастливые. Один из них тронул меня за плечо, и только по голубым глазам, я понял, что это мой отец. Зубы блестели на чёрном лице в улыбке, которую помню до сих пор.
Прошло много лет. Я так же вылетал на-гора, мокрый, пахнущий подземельем, с улыбкой, сияющей белизной , и тоже на чёрном от угля лице. С такими же, как у отца, голубыми, прищуренными, от дневного света глазами.
Моя жена, тоже горный инженер, в первый раз выехав на-гора из забоя, удивилась яркости этого мира и аромату украинской степи, окружающей шахту.
Дорогие
друзья, цените небо над головой,
воспринимайте его всей душой, палитру мира у вас под ногами, о которой шахтёр
мечтает на глубине 700 метров под землей.
Вони розуміють, що наш прапорщик Налийгорілка, таки приховав дві ядерні боєголовки на складі.
Тому і за три дні до Києва енурезять йти.
А може таки жахнемо, резиновою бомбою по кацапам, радар її не бере, плигае з ростова до челябінська, тушить палаючі скрєпні пукани мишебратів, знову-ж таки, їхніх снєгірей на крило ставить, бо ми вже зголодніли без жареної цієї пташки J

Наш Дніпровський госпіталь. Накупили пиріжків-смаколиків, принесли речі такі потрібні нашим захисникам-бійцям і їхнім сім,ям. Скільки було позитиву, коли маленькі дівчатка дарували свої малюнки, і свої посмішки пораненим бійцям. У кожного хлопця, десь там, в своєму містечку,чи селі, є свої дітки, і вони наших малих волонтерок сприймали як своїх рідних.
Бігли підтюпцем у госпіталь, щоб подарувати свої малюнки бійцям, а також пригостити їх маминими пиріжками з абрикосами та яблуками. Море позитиву, вражень та радості і бійцям і дітям. Леночка, дякуємо за одяг для сімей АТОвців.(цитата Міли, волонтерки при госпіталі)
фото Міли Маневич








Чуєш, брате мій,
Товаришу мій,
Відлітають сірим шнуром
Журавлі у вирій.
Кличуть: кру-кру-кру...
В чужині умру,
Заки море перелечу,
Крилоньки зітру,
Крилоньки зітру,
Кру-кру-кру-...
Мерехтить в очах
Безконечний шлях
Гине, гине в темній мряці
Слід по журавляєх.
Кличуть: кру-кру-кру...
В чужині умру,
Заки море перелечу,
Крилоньки зітру,
Крилоньки зітру,
Кру-кру-кру-... (с)