Двомовніть у Європі. Демократія чи головний біль?

Наводячи приклади Бельгії та Швейцарії прихильники двомовності чомусь «забувають» про ще одну європейську країну яка на неї «страждає». Це Ірландія. Треба сказати що «забувають» недарма. Мовна  ситуація в Ірландії схожа на мовну ситуацію в Україні а весь її  досвід свідчить аж ніяк не на користь двомовності.

       Ось посудіть самі; як і Україна Ірландія довгий час була під владою зовнішнього ворога – Британської імперії. Як  і  українську – ірландську мову забороняли, навчання в школах велося виключно на англійській, а дітей, що розмовляли ірландською між собою, карали за це. Як і українська ірландська мова стала «немодною». Далі був Великий Голод, причому найбільше від нього потерпало саме ірландськомовне населення. Хто не загинув, виїхав за океан. А хто залишився в Ірландії, почав відувати власну меншовартісність – і ось батьки вже благають шкільну адміністрацію, щоб школи переводили на англійську. Далі з’являються ідеалісти, які  відроджують майже вмерлу мову. Вони добиваються незалежності від Британії, але зразу ж пересварилися між собою. Далі починається «ірландизація» офіційних установ, чому активно супротивляться самі ж службовці, що незмінно лишаються на посадах з часів англійського панування. Ірландською насправді розмовляють лише на заході (!) острова – у найменш розвинутій його частині, яка, однак, стає П’ємонтом національного відродження країни (чи позиціонує себе як такий). Ірландську вивчають у школах, однак на перервах усі розмовляють англійською. З іншої сторони, ірландськомовні школи є найпрестижнішими в країні. Аж ось з’являється молоде покоління, для якого говорити ірландською – це престижно, і для бізнесу вести справи ірландською – прибутково.Чи не щось вам не нагадує шановні?  Може крім останніх двох речень на жаль?

мапа Ірландії

            Для початку трохи історії.Ірландська – єдина з кельтських мов, що її задекларовано як національну та першу офіційну мову незалежної держави. Це єдина кельтська мова з-поміж офіційних і робочих мов Європейського Союзу. Ще сто років тому про цю мову метафорично говорили, що вона стоїть «однією ногою в могилі», однак зараз вона розвивається і значення її зростає. Кельти вперше прибули до Ірландії близько 500років до нашої ери а може і раніше. А це  може означати, що ірландська є однією з найстаріших живих мов у Європі. Писемність її  сягає своїми початками V ст., після чого швидко розвиваються як її усна, так і письмова літературна традиції.

       Англо-нормани з’явилися в Ірландії у ХІІ ст., започаткувавши довгу й неспокійну історію взаємовідносин з народами сусіднього острова – [Великобританії]. Незважаючи на тривалі війни с англійсьцями,  ґельські вожді в більшій частині острова забезпечували необхідну інституційну підтримку ірландської мови впродовж XIII – XVII ст. Після поразки якобітських претендентів на британський трон, переважну більшість ірландців, що їх підтримували, було позбавлено громадянських прав. Закони проти ірланського населення дістали назву  Заборонних, або Каральних законів. Наприкінці XVIII ст., коли суворість Заборонних законів було суттєво пом’якшено,  з’явився клас дрібної буржуазії католицького віросповідання. Ці люди переважно розмовляли англійською і спричинилися до занепаду ірланської мови. Цей занепад посилився у ХІХ ст. У 1831 р. законодавчо були засновані т.зв. «національні школи». Звичайно, англійські. Англійська мова стала мовою викладання. Ірландську не тільки не викладали в школах – дітей карали за те, що вони розмовляли нею між собою. Як знаряддя такого покарання використовували різки, дерев’яні вуздечки для рота, дітей шмагали, принижували та насміхалися над ними. В тій чи іншій формі ця практика застосовувалась аж до поч. ХХст.      А потім сталося найжахливіше. Картоплю – головну їжу для переважної більшості народу – у 1845 р. вразила картопляна гниль. Пошесть тривала до 1851 р. Бідні були приречені. Великі ферми, власниками яких були англійці, продовжували виробляти зерно й фураж для худоби. Їх відправляли на експорт, незважаючи на те, що в країні люди гинули від голоду. Через 20 років населення острова зменшилося наполовину – в результаті мору й масової еміграції, переважно до Америки. З мовної точки зору, це також стало трагедією. Вчені вважають, що перед Великим Голодом 1845 – 1851 рр. число ірландськомовних мешканців острова було найвищим за всю історію: у 1800 р. менше третини населення (близько півтора мільйона людей) розмовляли лише англійською, близько 2 млн. – лише ірландською, і ще півмільйона людей були двомовними. Однак більшість з 4 млн. загиблих від голоду або ж тих, хто виїхав до Америки на «кораблях-трунах», названих так тому, що багато пасажирів помирало від голодного (висипного) тифу ще до того, як ступали на американську землю, в роки Голоду та після нього, були ірландськомовними монолінгвами. Голод залишив жахливий шрам на самому духові ірландців, прискоривши вплив уже діючих на той час негативних чинників – розчарування, почуття меншовартості, безпомічності та майже повної залежності від англійських властей. Люди стали відмовлялися від своєї ірландської мови, переконувати адміністрацію шкіл, щоб їхніх дітей примушували розмовляти виключно англійською. На 1890 р. ірландською мовою володіло лише 15% населення, що переважно представляли старші вікові групи, а також мешканців віддалених районів на Заході.

       Ірландська  згасала як жива мова, і фактично була приречена. Але сталося – ні, не щось неминуче, але насправді чудо.

       У 1876 р. було засноване Товариство збереження ірландської мови, від якого у 1880 р. відділилась Ґельська спілка. У 1893 р.у Дубліні було засновано Ґельську лігу. Метою цієї організації було збереження ірландської як живої мови. Ірландці проголошувалися великим народом, що мав гордитися своїм минулим. Вони мали багату, гарну й старовинну мову та культуру. Ірландці повинні були стати впевненими в собі, перестати бути рабами і відновити належне місце для своєї мови у житті нації. Відкривалися мовні класи, заохочувалися традиційні пісні, фольклор, музика й танці. Започатковувалися програми з уведення ірландської мови у щоденне життя. Ґельська ліга підтримувала ірландську промисловість, заохочувала громадян купувати ірландські вироби. Ліга була позапартійним об’єднанням, і її підтримували всі верстви ірландського суспільства, включно багатьох уніоністів Ольстера. 1916 р. розпочалася 4-річна партизанська війна, кульмінацією якої стало проголошення Ірландської Вільної Держави у 1922 р.  Після цього вибухнула громадянська війна, що тривала у 1922 – 1923 рр. Ірландську мову було запроваджено до всіх початкових шкіл як обов’язковий предмет. Були видані розпорядження про «ґелізацію» державної цивільної служби. Від державних службовців очікувалося знання ірландської мови. Вчителів і держслужбовців відправляли до гелтахтів – так називалися райони країни переважно на західному узбережжі, де населення продовжувало спілкуватися ірландською, – щоб вони там навчалися ірландської мови чи вдосконалювали її.

Гелгахти в Ірландії

Звичайно, не все йшло гладко – були і помилки. Державна мовна політика базувалася на вірі, що єдиною причиною того, що ірландською мовою більшість населення не користувалась, було незнання ним цієї мови, і що якщо ірландську вивчатимуть у школах одне-два покоління ірландців, відродження рідної мови станеться майже автоматично. «Ґелізації» держслужбовців чинився тихий, але вельми успішний опір тими держслужбовцями, хто ледве або й зовсім не володів ірландською, і хто не мав жодних намірів створювати якісь внутрішні адміністративні перешкоди чи ставити самим собі перепони на шляху до кар’єрного росту. Публіцист і колишній революціонер Мартін О’Кадген описував ситуацію так: «В Ірландії уряд ґарантує право і запроваджує можливості для навчання ірландської мови. Однак, поза школою цей самий уряд робить функціонування цієї мови, у будь-якій практичній формі, неможливим».

       Райони Ґелтахту лишалися недорозвинутим маргінесом, з яких тривала масова еміграція. Політики закликали мешканців Ґелтахту продовжувати розмовляти ірландською зі своїми дітьми і плекати свою давню культуру. Прекрасна порада, та самі політики не мали жодного наміру її дотримуватися! А дрібні фермери та рибалки з Ґелтахту слушно міркували, що потреби в ірландській мові немає, бо ж доля їхніх дітей – в емігруванні за межі країни. Тому сам ірландськомовний реґіон – Ґелтахт – постійно звужувався як у географічному, так і в мовному плані. Така ситуація тривала приблизно до середини  80-х років минулого століття. А далі відбувся прорив. У доросле життя вступали діти тих, хто першим народився у незалежній Ірландії. Це були впевнена у собі, добре освічена й амбіційна молодь. Однією з основних галузей її спеціалізації були інформаційні технології. У них були свої мрії та надії. Це було покоління, що дало початок стрибкові Кельтського Тигра, за одне десятиліття повернувши ірландську економіку. Ірландська мова була частиною світогляду цієї молоді. Не такою, як у їхніх батьків – емоційною, «патріотичною», але невід’ємною частиною їх самоідентифікації у новій Європі. Вони заснували мережу ірландськомовних шкіл по всій країні і послали своїх дітей учитися в них. Студії та ретранслятори ірландськомовних радіо- та телеканалів були модерніші, ніж у традиційних англомовних. І транслювалися передачі ірландською цілодобово!

       Зараз важко сказати чи виживе ірландська. Чи зможе ірландський Давид вижити у двобої з англійським Голіафом? Чи, як писав канадський соціолінгвіст Вільям Мекей, «ірландська є однією з тих давніх європейських мов, яка впродовж століть змогла вижити для нації, що не мала державності, але опинилася перед імовірним вимиранням у країні, що не має нації».

       Але ірландська не вмерла. Нині це вже не рідна мова тих здеморалізованих селян, якою вона була наприкінці ХІХ ст., але мова впевнених у собі добре освічених молодих людей, які за 10 років перетворили ірландську економіку в таку, що найшвидше розвивається з-поміж усіх країн ЄС. Сучасний ірландець каже, що це мова, від якої відмовилися його діди, але яка, парадоксальним чином, є рідною для його дітей. Це – мова країни, імміграція в яку вдвічі перевищує цифри еміграції з неї. Навіть для багатьох з тих, хто не знає ірландської, вона лишається мовою їхнього серця.

       За переписом 2006 р., населення Ірландської Республіки становить 4.057.646 осіб. З них ірландською мовою володіють 1.656.790 осіб (прибл. 42%). Ще вищі відсотки серед молоді. У віковій групі 10-14 років 72,5% володіють ірландською, а серед молоді 15-19 років 64,7%

             Публікується за матеріалами.