Самотність

Ми часто говоримо, що самотні, хоча зовсім не замислюємось над тим, як
то бути самотнім. Звичайно, найчастіше самотність - це відсутність
людей навколо, але чомусь частенько ми відчуваємо себе зовсім самотніми
тоді, коли навколо ціла купа людей. Від кожного з них йде певний потік
енергії, кожен з цих потоків подразнює твою душу, змінює хід твоїх
думок, а ти...А ти просто не хочеш зазнавати цього впливу, ти
відвертаєшся від людей, повертаєшся до світу спиною, забуваєш про всіх,
не чуєш звуків життя, не бачиш світла. Ти занурюєшся у думку, в
черговий раз перелистуєш книгу свого життя і розумієш, що ти завжди був
сам. Змінювалися твої друзі, ти починав товаришувати з ворогами, ти
знищував друзів, ти сварився з батьками, ти весь час шукав самотності,
від якої тепер тікаєш.Навколо тебе плине час, міняються люди, а ти лише
спостерігач у своєму житті, від тебе нічого не залежить, ти віриш у
щось, що зверху, твоя особистість зникає з кожним днем, думки
замінюються цитатами відомих людей, а якщо, не дай Боже, хтось почує
твої справжні думки, всі лякаються, бо ти неформат цього суспільства.
Ти не такий, бо ти - інший. І знову ти сам. Навколо нікого, в голові
сотні думок, навколо яскраві кольори і гам. Ти слухаєш одразу сотні
мелодій, дивишся кілька телепередач, намагаєшся читати, малювати,
писати, іси двадцяту шоколадку і п'яту пачку чіпсів, ти робиш все, щоб
бути таким, як інші, ти хочеш бути краще інших, але боїшся виділитися.
Ти знову виходиш в люди, ти знову вітаєшся, посміхаєшся, але навколо
нікого, хто міг би тебе зрозуміти, поспіівчувати тобі. Ти можеш назвати
десяток друзів, але коли тобі погано, занурюєшся обличчям у подушку чи
всю свою лють розповідаєш блогу в інтернеті. І ось, ти бачиш людину,
думки якої, повністю повторюють твої, музичні та кіносмаки повністю
ідентичні до твоїх, але...ти боїшся цю людину, вона не така, як всі,
вона не краплина з сірої маси, вона - така як ти, нетака. Але ти боїшся
її, тікаєш від неї і лиш потім розумієш, що так само тікають всі від
тебе. Ти не такий як усі, ти краще інших, але це знаєш лише ти.І знову
ти сам, ні, навколо мільярди, а ти - сам, ти не знаєш, хто зможе бути з
тобою, щоб ти не був самотнім. Кожну хвилину свого життя ти присвячуєш
іншим, живеш для когось, а потім розумієш, ти - сам, ти нікому не
потрібний. Запитай у своїх "друзів", що ти любиш робити, їсти, слухати,
які почуття тебе переповнюють. Вони лиш поглузують з тебе, бо ти завжди
відкривав лише віконце своєї душі, а двері закривав на кодовані замки,
паролі від яких сам забував, щоб більше ніхто не дізнався. Ти боявся,
щоб хтось не знав про тебе забагато, боявся чужих думок,
прислуховувався до чужих рішень, але не розумів, що вони "чужі" для
тебе, це не твоє. А твоє, твоє рідне, ти вже давно загубив. Ще тоді,
коли вперше прийняв ім'я, яким нарекли батьки, коли читав те, що
задавали вчителі, коли зустрічався з тією людиною, яку всі вважають
приємною і гарною. А як же ти? Невже ти сам не міг зробити вибір? В
дитинстві ми спираємося на відсутність досвіду, у юності - на
експресивість та необдуманість вчинків, у дорослому житті просто
намагаємося жити за стандартами. Для чого ми прийшли на цей світ і що
мусимо робити, ніхто не зна. Одні говорять, що треба жити так, як всі,
інші - що не можна зраджувати принципам. А як вважаєш ти, в тебе
питали, чи хочеш ти народжуватися, вчитися, жити? В житті ти можеш
зробити лише один самостійний крок - самогубство, але й воно буде
спричинене тією масою людей, яка заважає тобі жити. І ти знову
розумієш, ти - сам. Твоє життя цікаве лише плітникам, твої проблеми -
ворогам, успіхи - лише тобі. Ти зникаєш, твоє життя повільно стає
сірим, як життя тих мільярдів, твої думки зникають, щоб бути собою ти
повинен бути самотнім. Ти можеш вбити себе, можеш знищити свій мозок,
розбити свої мрії та сподівання, можеш розтоптати надію, змішати з
багнюкою майбутнє, забути про сучасне, але минуле завжди буде з тобою,
воно мов тінь, завжди з тобою. Не тікай від себе самого, будь вірним
собі, справжнє життя - життя самотнє.