Яблуко

Ти сидиш під деревом у затінку, здається, все прекрасно, ти досяг
усього, чого лиш міг бажати...Але тут ти бачиш його. Воно прекрасне,
без сумніву, це твоя мрія і мета, ну, хоча б на наступні півгодини,
твоє серце б'ється сильніше, ти втрачаєш розум, ти хочеш лише його. А
воно червоне, манить своїм бликсучим солодким боком, а ти вже
відчуваєш, що не можеш стримуватися. Щосекунди ти все ближче і ближче
до нього, воно - твій сенес життя, ти вже не уявляєш себе без нього,
кожна секунда життя повинна бути прожита з ним. Воно тобі потрібне, ти
ще ніколи в житті не відчував нічого подібного. Єдине, що тобі треба -
воно...
Ти щосекунди стаєш ближче до нього, у тебе написана ціла
схема, як зробити його своїм, ти переможець, воно з тобою, ти
задоволений. Воно блискотить червоним боком, змушує тебе бути з ним,
але...Але ти плвертаєш його іншим боком, ти пізнаєш весь той негатив,
який ховався під важкою кроною дерева. Жахливі чорні дірки від хробаків
лякають тебе, легка гниль знизу відлякує, а примарночервоний колір все
більше нагадує чорну тканину плоду, який перегрівся на сонці. Воно
жахає тебе та відштовхує, лиш одне змушує тебе його з'їсти - це твоя
мета.
Ти шукаєш спосіб скуштувати те прекрасне червоне яблуко, яке
манило тебе з гілки. Десь глибоко в кишені у себе знакодиш ножа. Поволі
зрізаєш гниль, через секунду зникає будь-який слід від хробака, а ще за
мить воно позбувається своєї примарної шкірки.
Лиш один погляд
змушує тебе зрозуміти, що це вже зовсім не воно, це не мрія. Лишився
лиш качан, який є в кожному з них усередині, але ти так добивався саме
його, ти хотів володіти лише ним, а воно виявилося таким же химерним,
як і всі інші.
Ти дивишся наліво, направо, поруч висять десятки
прекрасних, але не таких блискучих яблук. Їх не треба очищати, вони й
так прекрасні, їхня мета зацікавити тебе, бути з тобою, але ти обрав
блискуче гниле червиве яблуко, яке викинув лиш трохи відкусивши...