Від янголів (колишніх)....

Ти думав, наче янгол я,
І навіть бачив німб над головою,
Але ти - чоловік,
Диявол у людській подобі,
Ти янголів вбиваєш,
Всю кров з них висисаєш
Й кидаєш на дорозі мертвих їх.
Ні, я не янгол,
Я не боюсь, дияволе, тебе.
Давно вже йду з тобою поруч,
Я нишчу янголів-чоловіків.
Так, їх дуже мало вже лишилось,
Не вистачить для мене їх,
Не вистачить помститися за нас,
Прекрасних, білих і легких,
Які тепло своє несли на крилак,
Які любили білий світ,
Наївно вірили в кохання,
Бажали щастя та добра.
Ви вбили сотні їх, мільярди,
Ви грались ними, а вони жили,
Вони кохали, вірили, любили, -
Ви вбили їх, недолюдки лихі.
Немає вам прощення за жіноцтво,
Я - відьма-феменістка у аду,
Я не страждаю тут, у пеклі,
А лише дрова кидаю в вогонь,
Щоб душі ваші так страждали,
Як серця тих, ким грались ви,
Кого вважали янголами волі
Й скидали звідси у Тартар.
Я не одна така, лиха, зловісна,
Ми всі відродимось колись,
Зберемо міць усю по долу,
Піднімем знівеченії серця.
Ми будем катувати вас до смерті,
Бо пам'ять бережем, як вогник у степу,
А тих, хто лишиться із вами,
Ми знищемо любов'ю тою,
В котру ми вірили колись.
І не дивіться ви з переляком на лиця,
Не має там ні смутку, ні жалю,
Ми  в наших серденьках тендітних,
Ростили ненависть і сильную грозу.
І не дивіться ви з надієй на обличчя,
То сльози щастя жевріють на нім,
То наші мрії, наше щастя
Нарешті втілюються в мглу....