• У птиц есть чувства!: 93%, 13 голосов
• Чувств у птиц нет!: 7%, 1 голос

как нить давно лежащего мотка,

И все прекрасно теперь знают,

Что он уже в пути на небаса.

Оборвалась его жизнь как ветка,

С давно уже усохшегося дуба,

И смотрит он нас улыбкой неба,

Наверное там легче ему будет.

Конечно, сколько лет прожить - отвага,

Но ведь вся жизнь летит как облака,

И всё равно пусть сколько ему было,

Хоть 80-т, хоть с малым 22-а.

В очах моїх блищить сльоза,

Ти знову не прийшов, ну що ж,

Мабуть залишуся одна.

В смітник усі делікатеси,

що готувалися з рання,

і мрії з голови, до біса,

нажаль таке сумне життя.

Чекала так твого приходу,

Та видно краще б в "Міст" пішла,

І навіть в отаку негоду,

Та щасливіша б я була.

Дзвінок. Не вже прийшов. Не вірю,

Біжу скоріше відчиняти.

Привіт, хоч й втратила надію,

Та все ж так рада обійняти!

Вони не мов злітають в небеса!

Кружать над світом аж до рання,

Збирають трави у омріяних лісах.

Хлюпочуться у теплих переливах,

квітучих спогадів й бажань,

Дарують радість у весняних заливах

Рясних дощів і сонячних сіянь.

Малюють один одному картини,

Майбутніх діток, їхньої сім'ї,

Країну у якій вони щасливі,

Їх дім, садок й цвіт яблуні.

Наслаждясь прекрасной музыкой птиц,

Расскрывается счастье в кроватке тихо,

И улыбка влечет с двух еще сонных лиц.

Крушась на мелкие осколки,

Мы собираем всё в совок,

Чтобы списать с серванта полки.

Когда же сердце на куски,

Расстерзано в который раз,

Мы не спешим всё в миг снести

И так понять непросто нас.

В котором бьется сердце жизни.

    Ти колихав мене в колисці немовлям,

Розповідаючи про те минуле,

Що так тривожило твоє життя,

Й одвічно буде незабуте.

Ми слухали всі залюбки,

Сідаючи навколо тебе.

Розповідав ти про страшні війни роки,

Про ворогів – катів, про друзів і про себе.

Вже прилетіли журавлі,

Що так любив ти зустрічати.

І над могилою «Курли!»

Як завжди мало прозвучати.

Реліквією стали нагороди,

Твоїх юнацьких років здобуття.

Залишив добрий слід своєму роду,

На вічну пам’ять і життя!

Это наши будущие дети,

В ней может быть скрыто столько тепла,

Сколько нет ни на одной планете.

Любовь - это наш будущий дом 

полон счастья, тепла и улыбок,

Любовь - это мир, где мы только вдвоем,

Где не сделали мы ошибок.

И так важно нам сохранить этот миг,

Пронести через жизнь, как сказку,

Подарить нашим внукам возможность любить,

Как их дед и любимая бабка;-)

Встань, Тарасе, подивися

На свою Вкраїну.

Не мовчать твої онуки –

«Орли сизокрилі».

Ти залишив думи свої

Для сього народу.

Ти залишив волю свою

Козацькому роду.

Не сплюндрує ім'я твоє

Вся наша Вкраїна.

Бо велика і могутня

Є наша Родина

 

              
                                                        *        *         *

За що люблю я Україну?

За степ, смерічку край села,

За мову рідну, теплу й щиру,

Яка була й буде жива.

За те, що в ній душа народу,

І думка вільна повсякчас.

За те, що в ній лунає правда,

Яка роки єднає нас.

И дарит часть своего света людям.

Она живёт, ну, впрочем как и я.

Лишь ночью дарит всем свои этюды.

Лишь ночью светит, так, как никогда,

мир озаряет красотой вселенской,

В ней есть огонь, в котором жизнь моя,

И он живет пока во мне бьет сердце.

Сижу одна в тиши,

Со мной подруга вечная -

свеча горит в ночи.

Опять берусь за мысли

И вывожу стихи

Они летят, как птицы

И все они твои.

Я знаю, что недаром

Мы встретились с тобой,

А слов уже не надо,

Твой образ предо мной.

Красив, удачен, честен,

Надёжен милый мой,

Твой взор, как сон чудесен,

И чист, как ласковый прибой.

И не пугает их пурга морозных дней…

В ней подарила нам судьба сердца друг друга,

Среди хрустальных, ветреных ночей.

И наслаждаться мы с тобой умели,

Каждой снежинкой, капелькой в руке.

Как снегири над домиком сидели,

Как ветер завевал и песни пел…

Ну а сейчас судьба нас разлучила

И не догнать, увы, минувших дней,

Твоя любовь растаяла со снегом,

А я по-прежнему люблю тебя, Сергей!