Українська книгозбірня ч.4

"– Левчику! Коханий! Тільки не вмирай! Чуєш? Не смій умирати! Не смій залишати мене одну! Бо я без тебе не зможу. Нічого не зможу, навіть дихати! Чуєш?! 
Він обціловував кожен тремтячий пальчик, спивав пошерхлими вустами сльози, тулив її до грудей – таку рідну, таку маленьку, таку беззахисну і таку, виявляється, сильну. Як же вона має любити, щоб заради кохання переступити через хворобу, яка стільки років тримає її у полоні страхів. Яке ж і справді високе її кохання!
 – Вишенько! Дурненька моя! Чого б це я мав помирати? Гарячка вже трохи спала, скоро зовсім видужаю. Ми з тобою маємо дожити щонайменше до того часу, коли наше дерево виросте. Підростає воно десь на метр за рік. Так? Так! Отже, скільки часу буде рости наша біла тополька, поки сягне своїх сорока метрів? Років сорок! От! Даю тобі слово – раніш, як через сорок років, не помирати. 
А далі… Далі тополя буде шуміти ще років тисячу. І весь цей час буде жити наше кохання. Коли будуть народжуватися наші діти, ми будемо висаджувати ще по одній топольці. І так цілу алею на горі висадимо".


Українська книгозбірня ч.3

" — Атставіть! — гукнув оглашенний Шельменко. — Усім розтулити вуха, бо зараз наш самодіяльний хор виконає славень "Ще не вмерла Україна"... ...— Усім, хто є в залі, наказую, будучи, встати і, теє-то, разом із хором по правді співати наш славень! А хто не зможе, не знатиме слів чи ще з якої дурної причини, той буде, звиняйте, розстріляний зараз же".


Українська книгозбірня ч.2

"Росіянам дуже хочеться бути одним народом зі своїми сусідами. Але бажання це настільки маніакальне, що мимоволі справляє враження синдрому недуги. Ментальної хвороби, яка розмиває межі реальності, а правду розфокусовує настільки, що та стає брехнею. Українці, білоруси, росіяни — один народ, як полюбляє заявляти лисуватий і коротенький, мов патик для підв’язування помідорів, псевдостратег із Кремля. Тільки чомусь у цього єдиного народу все може бути лише російським: і мова, і культура, і погляд на історію, і православ’я, і пантеон героїв".

Українська книгозібірня ч.1

  • 22.09.24, 20:56
Ну шо, кацапчукі та "руськоговорящі українці" почну виховання. Я вам буду раз у два три дні скидувати літературу як я її читав останні років п'ять. То читайте і вбирайте собі стрижень. У справжньго українця він є, інші нахуй пішли, бо то наша совість і честь. Слава Україні. Почну з першго го твору який давно прочитав.
Буду цитувати, те що мені до сердця прйшлося, але це не завжди буде мотив твору, а так чтіть матеріал, хто в душі вагається, то гідно.
"Запам’ятайте, хлопи: якщо до вас вискакує на холод роздягнута жінка чи дівчина, то це означає, що ви їй небайдужий. А ще зарубайте собі на носі, дітки, що ніякий чорноморець не виводив босу дівчину на морозець, вона сама побігла за ним по снігу босоніж. Бо краще бігти за коханим босою по снігу, ніж чалапати у валянках за нелюбом".


Комар в жопу, генацвалє, режисьор Данелія

  • 09.08.24, 19:19
Алича -це наші друзя. В неї ніколи не болить голова, не буває "тих років", не хворіє, вона як породиста свиноматка кожного літа плодить тобі кілька центнерів плодів, аби позбирав, шоб гілки необтяжувало.
І цього року щедро народило, аж гілки ломало. Про сливянкі-аличівки, які робить мій батько, розказувати не буду. Мама називає то - шмурдяк.
Для мене настає час готовки ткемалі, слава грузинам.
Головне, вибрати час натхнення. В мене аличі багато з двох дерев, то варить буду тиждень, використую десь 50 кг фруктів, бо під час своєї кулінарної практики набув багато пошановувачів та дармоїдів ).
Беру приблизно 5 кіл плодів, стільки з горою вмістить мій мідяний таз. Наливаю литр води і ставлю на маленький газ.
Поки алича пускає соки, шинкую один здоровий червоний перець, та три перцю чилі, люблю гостреньке, також, туди йде ще 100 грам зубчиків часнику, жменя петрушки з городу, лимонного базиліку. Це все на блендері в кашку. Потім в окрему посудку насипаю добряче коріандру в зернах, зонтиків кропу, сухоі м'яти добряче, солі крупної для абразиву, і ото все дерев'яною товкачкою перетираю.
Коли алича вже буде буде плескатись в повній мисці свого соку, чекаю момент, коли вона розм'якне і почне вільно відокремлюватись від кісточок. Шумовкою вибираю на дуршлаг і вимішую поки одні кісточки не залишаться і трохи жмиху.
Ото все варево у кастрюлі під дуршлагом ставлю на мелесенький вогонь та постійно помішуючи, висипаю перетерті спеціі, та перець з часником, додаю трохи солі, та цукор. Цукор дуже на особистий смак, я люблю кисле, а батькам ще треба грам 200 цукору всипати.
Після як закипить і все набереться якостей, спробуйте на цукор і якщо підходить, то через 5 хвилин виключайте і розливайте по пастеризованих банках с гвинтовими закрутками. Ткемалі не кисне, всім смачного, поласуйте кумів на Різдво.

Моя Україна

  • 23.02.23, 22:06
Цього дня рік назад ми приїхали в Стоянку по житомирській трасі. Привезли якомусь воякові побутову техніку на 180 тисяч гривень. В приватну будівлю. Потім пили каву з водієм з тутешнього супермаркету. Пам'ятаю, ще тоді сказав: якщо вояка так затоварився, то війни точно не буде...

Трек з березня минулого року.


Alexander Zaitsev - beautiful 2021

Больше полгодика завис, новую музычку написал. Видеоряд с египетского июня, брал камеру, качество - китайское говно ))) . Спасибо всем кто послушает.


По ссылке SoundCloud


Бурлеск сновидений

  • 24.03.21, 11:36
Давече довелось мне во сне побывать на светском празднике королевской семьи.

Ну, чтобы вы понимали антураж - представьте времена рыцарей. Амфитеатр и шатры из белого шелка присутствовали.

Для начала я поучаствовал в каком-то турнире для настоящих мужчин. По условному сигналу несколько десятков мужиков ринулись в строительный объект квадратной формы с высокими окнами. Я не спеша ринулся туда из последних.
Оконные проемы располагались на такой высоте, что даже в прыжке за подоконник я цеплялся лишь кончиками пальцев. Немного подтянувшись я наблюдал картину, как внутри помещения куча полуобнаженных мужиков оголтело лупили друг друга палками и кололи ножами.
Данное побоище не очень вдохновляло меня присоединиться к этому мероприятию. Даже не смотря на то, что за спиной располагался амфитеатр со зрителями.
Для галочки я произвел несколько неудачных попыток залезть в окно, и, выдержав неодобрительный гул гостей, решил под шумок незаметно удалиться.

Зайдя в шатер из белого шелка, попал в чарующий мир бомонда и сереблядей. По стенам шатра вились живые растения с красивыми яркими цветами, а также были развешены ажурные клетки с канарейками. В центре шатра располагались рядами стулья, завешенные белой тканью. А перед рядами стульев на импровизированной сцене, сидела женщина в белом воздушном наряде и играла на арфе какую-то меланхоличную мелодию. У ее ног лежал абсолютно голый очень смуглый мальчик. А над мальчиком склонилась еще одна женщина в воздушной белой одежде. Под аккомпанемент арфы она пела что-то оперным голосом. Одной рукой она упиралась в пол, а другой неторопливо мастурбировала смуглому мальчику пенис.

На стульях сидели люди, и в четвертом ряду я увидел свободное место. Решил я присесть и приобщиться к искусству, так сказать. Тихонечко сказал "Здрасте" сидевшему рядом индусу в серой просторной рубашке с характерными выпучеными глазами.

В ответ индус положил мне одну руку на плечо, и показывая другой рукой в сторону сцены, с гордостью выдал: 
- Это мой сын!
 

Папа, нам стих надо в школу

  • 20.12.20, 23:48
Сірий Київ мов труна
Похмуріли люди
Всі питають - де ж зима?
Невже знов не буде?
Замість снігу у дворі
лиш говно собаче
А по гілці на вербі
чорний ворон скаче.
Мамка цілий день оре
і бухає тато
Хай до нас з зимою йде
новорічне свято!