Моя проща до Ченстохова
- 15.09.13, 16:36
Сьогодні 26.07.2013р. Нас 12 чоловік з парафії МАТЕРІ БОЖОЇ
ДОБРОЇ РАДИ м. Козятин і ми вирушаємо до Польщі у м.Гнєзно. Аби взяти участь в
пішій прощі до Ченстохова. Щоби вклонитися одній з найбільших святинь Польщі-
іконі МАТЕРІ БОЖОЇ Ченстоховської.
П’ята година ранку. Вся група зібралась на вокзалі.
Більшість людей знаю. З Наташею-студенткою Вінницького мед університету ми
взагалі уже 3-й раз йдемо у прощу. Здається компанія не погана. Всі веселі .
Їдемо хоч і в одному вагоні але місця різні. У мене в купе якійсь мутний дядя.
Каже що генерал юстиції у відставці а тапер адвокат. Та чомусь їде на другій
полиці плацкарту. Спитав куди їду. Я відповів що на прощу. Поцікавився скільки
км в день ми проходим. Я відповів що по 30. Дядя заявив що це мало і він на
полюванні за день по 50км проходить. На що я зауважив що 50км треба йти годин
9-10 у хорошому темпі і поліз на свою полку. По Вінниці в купе сідає молоденька
дівчинка яка одразу не подобається пану генералу. Дівча поводить себе чемно але
з гідністю і з рештою іде до подруг.
З’являється тільки коли цей дядя вийшов. Розговорилися. Дівчина виявилась
студенткою університету Шевченка. Факультет- міжнародних відносин. У вільний
час підробляє аніматором. Каже що у Києві знайти україномовного аніматора тяжко
тому роботи у неї вистачає. Дожились значить українці на третьому році
незалежності ! Не тільки в Луганську але і в Києві українська в дефіциті.
Порадувала її подруга - Донечанка що розмовляла чудовою українською. Значить не
все ще втрачено. У Львові нас спробували довести до кордону за 20 злотих . Хоча
реально автобуси возять в два з половиною рази дешевше. Кордон перейшли на диво
швидко і от ми вже на вокзалі в Пшемишлі. До потяга є дві години і всі захотіли
в місто. Ми з Наташею іти не захотіли тому залишились біля речей. І не дарма.
Познайомились з землячкою з Вінниці яка вже 20 років живе у Вроцлаві. Про
Поляків відзивається чудово каже що щодня просить у БОГА щастя і процвітання
польському народу а своєму розуму. Бо без розуму не буде ні щастя ні процвітання.
А обрати таку владу як сьогодні в Україні можна тільки позбувшись розуму. Тяжко не погодитися. От тільки те що одні
вважають розумом – другі вважають дурістю.
Я наприклад побачивши Європу вважаю що Україна мусить прагнути в євроспільноту
а ті що її не бачили вважають це дурістю і окрім союзу з Москвою ні про що чути
не бажають. Головне що і бачити ту Європу не бажають! Напевно бояться
розчаруватися не побачивши там гоміків на кожному кроці. До речі про гоміків.
Аби їх не було – треба працювати з молодью. У Польщі ця робота проводиться. В
кожному селі є священник. Він там і психотерапевт і психоаналітик і друг сімей.
При кожній парафії працюють не менше як три монашки які мають займатися не менш
як з десятком дітей кожна. Сімей ці люди не мають. Їх сім’ї це їх парафії. А ще
є школа (школи у польських селах я далі покажу окремо) є держава які теж працюють
з молодью. Порівняйте ситуацію з нашою і подумайте де буде більше розпусти.
Звісно проблеми є і там але все відносно. Коли я казав нашій новій знайомій що
мені подобається та молодь яку я бачив на прощах. І що я розумію те що є й
друга молодь то вона мені відповіла що таки є але її мало. Дочка тієї жінки
закінчила той самий універ де вчиться Наташа. Тепер живе і працює в Польщі.
Наташа почала жваво цікавитися перспективою орденатури в Польщі. Все правильно
! Риба шукане де глибше а чоловік-де краще. Цього ще ніхто не відміняв.
Об 21 годині ми від’їхали в Краков. Мали пару годин до
потяга і пішли в місто. Що сказати. Одне слово ГАРНО! Старовинні споруди
підсвічуються. Кафе переповнені. Бачили і пару забулдиг. Я їх тепер почав
шукати аби пересвідчитись що вони не тільки у нас є. Чесно скажу що при бажанні
знайти можна. Взагалі при бажанні можна всюди знаходити бридоту коли ставиш
собі завдання щось опаскудити. Цим у нас в товаристві давно і наполегливо
займається пан Болотбек. А коли бажаєш побачити об’єктивну картину все стає дещо або взагалі інакше.
До Познані ми їхали у спальному вагоні. Купе менше наших і
спальних місць-6. Нижні полиці сантиметрів 30 від підлоги. Другі десь 1.2м від
підлоги і треті метра2 в гору. Додайте до цього прохід см на 20 вужчий за наші
купе і уявіть як в такому купе їхати шістьом незнайомим людям. Судячи з
останніх коментарів влади простий люд у нас скоро буде їздити або по 8 чоловік
у таких купе або взагалі сидячи .Та ми всі свої. Прохід завалили рюкзаками.
Дівчат поклали внизу. Проблема була в тім як вночі до туалету пробратися. Але
все пройшло нормально. Спати на тих поличках було зручно. Тай вимотались за
день. О 7 годині були в Познані і одразу пересіли на поїзд до Гнєзно. Вагон і
так був повний. А тут ще ми з рюкзаками. Поляки мусять лізти через мішки. Ми
допомогаєм. Ні лайки ні грубого слова. Приємно.
О 7-30 ми у Гнєзно. Нас так рано не чекали тому добираємось
до семінарії де маємо ночувати самі. Місто чисте і охайне. Як до речі і всі
міста і як не дивно села які я бачив у Польщі. 75000 жителів. Семінарія
знаходиться у чудовому місці. З одного боку парк-з іншого фруктовий сад. Між
ними доріжка вимощена бруківкою веде до старовинного будинку. За пів години ми
вже розмістились у гуртожитку. Кімнати на дві особи. У кожній туалет і душова
кабінка з гарячою водою. Що ще треба прочанину для щастя!? Помились скоренько і
у місто. Вихід прочан видно приурочили до дня міста. На стадіоні гуляння.
Найбільше вразило змагання лучників. Всі вдягнені у середньовічні костюми.
Взагалі у національному вбранні багато народу. Працюють ремісники. Грає музика.
Весело і гарно. О 17-00 ми йдемо в костьол СВ.Богуміла. Саме з цією парафією ми
йдемо у прощу. Костел великий. Людей чоловік 300-400. Група складає 85чоловік.
Всім видають футболки чорно-білого кольору і біло-чорні нашийні хусточки. Група
молода я виявляюсь найстаршим. Що ж буду кріпитись!
Проща це не просто піший похід. Це в першу чергу жертва
кожного ПРИСВЯТІЙ ДІВІ. Кожний йде до неї зі своїми проханнями і надіями. Часто
везуть у колясках хворих дітей. Традиція ця сягає глибини віків. Але були часи
коли прощі забороняли. Влада в радянські часи чинила перепони різного роду. То
прийдуть якісь люди помогти намети поставити а потім речей не стає. Потім ці
самі люди влаштують п’янку з бійкою у місцевому кафе і назвуться прочанами.
Поліція виловлювала прочан і повертала до дому. В Ченстохові перед приходом
прочан все зникало з полиць магазинів і розпускались чутки що все скупили
прочани. У пам'ять про ті часи ідуть з Гнєзна променисті групи. Ці групи ідуть
глухими місцями по одинці. Кожна з них несе частину хреста який буде зібрано на
Ясній горі в Ченстохові. Ми ідемо у складі кольорових груп. Кожна група має
свій кольор має свій знак і прапор. Так легче знаходити своїх у натовпі. У нас
свій прапор-Український. Ми будем виходити у вишиванках. МИ З УКРАЇНИ!!! Проща
у Польщі діло серйозне! Особливо у селах де один-одного знають. Якщо парафія
вирішила іти у прощу то від кожної родини мусить хтось бути інакше ганьба! А
співаків взагалі ніхто не питає чи він хоче йти. Як то не можеш?-Мусиш. Чи може
ти хочеш щоб з отієї Стрельні прочани співали краще? І нікуди діватись мусить
іти а то справді та Стрельня краще заспіває. Що тоді земляки скажуть? Прийняти
у себе прочанина і нагодувати то честь! Це ми відчували на собі. Отже завтра у
путь. Вишиванки приготовлені. Рюкзаки спаковані. З собою тільки маленькі рюкзаки
в яких саме необхідне. Кружка ложка бинт пластир і т.п. Великі рюкзаки за нами
повезе машина від ночівлі до ночівлі. Переповнені враженнями лягаєм спати
Завтра 28.07. О 6-00 спільна служба і у путь !
ДОБРОЇ РАДИ м. Козятин і ми вирушаємо до Польщі у м.Гнєзно. Аби взяти участь в
пішій прощі до Ченстохова. Щоби вклонитися одній з найбільших святинь Польщі-
іконі МАТЕРІ БОЖОЇ Ченстоховської.
П’ята година ранку. Вся група зібралась на вокзалі.
Більшість людей знаю. З Наташею-студенткою Вінницького мед університету ми
взагалі уже 3-й раз йдемо у прощу. Здається компанія не погана. Всі веселі .
Їдемо хоч і в одному вагоні але місця різні. У мене в купе якійсь мутний дядя.
Каже що генерал юстиції у відставці а тапер адвокат. Та чомусь їде на другій
полиці плацкарту. Спитав куди їду. Я відповів що на прощу. Поцікавився скільки
км в день ми проходим. Я відповів що по 30. Дядя заявив що це мало і він на
полюванні за день по 50км проходить. На що я зауважив що 50км треба йти годин
9-10 у хорошому темпі і поліз на свою полку. По Вінниці в купе сідає молоденька
дівчинка яка одразу не подобається пану генералу. Дівча поводить себе чемно але
з гідністю і з рештою іде до подруг.
З’являється тільки коли цей дядя вийшов. Розговорилися. Дівчина виявилась
студенткою університету Шевченка. Факультет- міжнародних відносин. У вільний
час підробляє аніматором. Каже що у Києві знайти україномовного аніматора тяжко
тому роботи у неї вистачає. Дожились значить українці на третьому році
незалежності ! Не тільки в Луганську але і в Києві українська в дефіциті.
Порадувала її подруга - Донечанка що розмовляла чудовою українською. Значить не
все ще втрачено. У Львові нас спробували довести до кордону за 20 злотих . Хоча
реально автобуси возять в два з половиною рази дешевше. Кордон перейшли на диво
швидко і от ми вже на вокзалі в Пшемишлі. До потяга є дві години і всі захотіли
в місто. Ми з Наташею іти не захотіли тому залишились біля речей. І не дарма.
Познайомились з землячкою з Вінниці яка вже 20 років живе у Вроцлаві. Про
Поляків відзивається чудово каже що щодня просить у БОГА щастя і процвітання
польському народу а своєму розуму. Бо без розуму не буде ні щастя ні процвітання.
А обрати таку владу як сьогодні в Україні можна тільки позбувшись розуму. Тяжко не погодитися. От тільки те що одні
вважають розумом – другі вважають дурістю.
Я наприклад побачивши Європу вважаю що Україна мусить прагнути в євроспільноту
а ті що її не бачили вважають це дурістю і окрім союзу з Москвою ні про що чути
не бажають. Головне що і бачити ту Європу не бажають! Напевно бояться
розчаруватися не побачивши там гоміків на кожному кроці. До речі про гоміків.
Аби їх не було – треба працювати з молодью. У Польщі ця робота проводиться. В
кожному селі є священник. Він там і психотерапевт і психоаналітик і друг сімей.
При кожній парафії працюють не менше як три монашки які мають займатися не менш
як з десятком дітей кожна. Сімей ці люди не мають. Їх сім’ї це їх парафії. А ще
є школа (школи у польських селах я далі покажу окремо) є держава які теж працюють
з молодью. Порівняйте ситуацію з нашою і подумайте де буде більше розпусти.
Звісно проблеми є і там але все відносно. Коли я казав нашій новій знайомій що
мені подобається та молодь яку я бачив на прощах. І що я розумію те що є й
друга молодь то вона мені відповіла що таки є але її мало. Дочка тієї жінки
закінчила той самий універ де вчиться Наташа. Тепер живе і працює в Польщі.
Наташа почала жваво цікавитися перспективою орденатури в Польщі. Все правильно
! Риба шукане де глибше а чоловік-де краще. Цього ще ніхто не відміняв.
Об 21 годині ми від’їхали в Краков. Мали пару годин до
потяга і пішли в місто. Що сказати. Одне слово ГАРНО! Старовинні споруди
підсвічуються. Кафе переповнені. Бачили і пару забулдиг. Я їх тепер почав
шукати аби пересвідчитись що вони не тільки у нас є. Чесно скажу що при бажанні
знайти можна. Взагалі при бажанні можна всюди знаходити бридоту коли ставиш
собі завдання щось опаскудити. Цим у нас в товаристві давно і наполегливо
займається пан Болотбек. А коли бажаєш побачити об’єктивну картину все стає дещо або взагалі інакше.
До Познані ми їхали у спальному вагоні. Купе менше наших і
спальних місць-6. Нижні полиці сантиметрів 30 від підлоги. Другі десь 1.2м від
підлоги і треті метра2 в гору. Додайте до цього прохід см на 20 вужчий за наші
купе і уявіть як в такому купе їхати шістьом незнайомим людям. Судячи з
останніх коментарів влади простий люд у нас скоро буде їздити або по 8 чоловік
у таких купе або взагалі сидячи .Та ми всі свої. Прохід завалили рюкзаками.
Дівчат поклали внизу. Проблема була в тім як вночі до туалету пробратися. Але
все пройшло нормально. Спати на тих поличках було зручно. Тай вимотались за
день. О 7 годині були в Познані і одразу пересіли на поїзд до Гнєзно. Вагон і
так був повний. А тут ще ми з рюкзаками. Поляки мусять лізти через мішки. Ми
допомогаєм. Ні лайки ні грубого слова. Приємно.
О 7-30 ми у Гнєзно. Нас так рано не чекали тому добираємось
до семінарії де маємо ночувати самі. Місто чисте і охайне. Як до речі і всі
міста і як не дивно села які я бачив у Польщі. 75000 жителів. Семінарія
знаходиться у чудовому місці. З одного боку парк-з іншого фруктовий сад. Між
ними доріжка вимощена бруківкою веде до старовинного будинку. За пів години ми
вже розмістились у гуртожитку. Кімнати на дві особи. У кожній туалет і душова
кабінка з гарячою водою. Що ще треба прочанину для щастя!? Помились скоренько і
у місто. Вихід прочан видно приурочили до дня міста. На стадіоні гуляння.
Найбільше вразило змагання лучників. Всі вдягнені у середньовічні костюми.
Взагалі у національному вбранні багато народу. Працюють ремісники. Грає музика.
Весело і гарно. О 17-00 ми йдемо в костьол СВ.Богуміла. Саме з цією парафією ми
йдемо у прощу. Костел великий. Людей чоловік 300-400. Група складає 85чоловік.
Всім видають футболки чорно-білого кольору і біло-чорні нашийні хусточки. Група
молода я виявляюсь найстаршим. Що ж буду кріпитись!
Проща це не просто піший похід. Це в першу чергу жертва
кожного ПРИСВЯТІЙ ДІВІ. Кожний йде до неї зі своїми проханнями і надіями. Часто
везуть у колясках хворих дітей. Традиція ця сягає глибини віків. Але були часи
коли прощі забороняли. Влада в радянські часи чинила перепони різного роду. То
прийдуть якісь люди помогти намети поставити а потім речей не стає. Потім ці
самі люди влаштують п’янку з бійкою у місцевому кафе і назвуться прочанами.
Поліція виловлювала прочан і повертала до дому. В Ченстохові перед приходом
прочан все зникало з полиць магазинів і розпускались чутки що все скупили
прочани. У пам'ять про ті часи ідуть з Гнєзна променисті групи. Ці групи ідуть
глухими місцями по одинці. Кожна з них несе частину хреста який буде зібрано на
Ясній горі в Ченстохові. Ми ідемо у складі кольорових груп. Кожна група має
свій кольор має свій знак і прапор. Так легче знаходити своїх у натовпі. У нас
свій прапор-Український. Ми будем виходити у вишиванках. МИ З УКРАЇНИ!!! Проща
у Польщі діло серйозне! Особливо у селах де один-одного знають. Якщо парафія
вирішила іти у прощу то від кожної родини мусить хтось бути інакше ганьба! А
співаків взагалі ніхто не питає чи він хоче йти. Як то не можеш?-Мусиш. Чи може
ти хочеш щоб з отієї Стрельні прочани співали краще? І нікуди діватись мусить
іти а то справді та Стрельня краще заспіває. Що тоді земляки скажуть? Прийняти
у себе прочанина і нагодувати то честь! Це ми відчували на собі. Отже завтра у
путь. Вишиванки приготовлені. Рюкзаки спаковані. З собою тільки маленькі рюкзаки
в яких саме необхідне. Кружка ложка бинт пластир і т.п. Великі рюкзаки за нами
повезе машина від ночівлі до ночівлі. Переповнені враженнями лягаєм спати
Завтра 28.07. О 6-00 спільна служба і у путь !
1
Коментарі