Моя проща до Ченстохова (продовження)
- 15.09.13, 16:44
І так 28.07.2013р. О 5-30
пішов дощ. Тому вишиванок наших Гнєзно на цей раз не побачив. Що толку ховати
їх під плащами а потім думати де сушити і прати. Жаль та все ще попереду.
6-та година ранку.
Величезна зала Гнєзнинської кате6дри переповнена. Ті кому не хватило місць на
лавах стелять карімати на підлогу і сідають на них. Так буде під час всієї
прощі. Відсотків 90-молодь. Але є і літні люди по 60.70 і навіть 79років. Але
це вже яке кому БОГ здоров’я дав. Бо аби пройти 30-40км по спеці одного бажання
замало.
А молодь таки чудова!
Хлопці і дівчата веселі і доброзичливі. Щиро моляться не пиячать і не палять. Я
спостерігав за ними вже не в перше в різних місцях і завжди був приємно вражений
побаченим. У людей з якими я спілкувався різний майновий стан і рівень освіти
але їх об’єднує віра в БОГА і любов до своєї Батьківщини. На жаль у нас багато
хто легко вірить любим дурницям що їх розповідають про Європу взагалі і про цих
людей зокрема. Після того як я виклав тут першу частину своєї розповіді мене
похвалили за об’єктивність бо я помітив у Польщі забулдиг. Тому мушу зазначити
що там їх треба шукати а тут вони скрізь! В нашому місті на швейну фабрику
приїхали індуси то спочатку все допитувались що у нас за свято бо в місті повно
п’яних. Взагалі я вважаю що загальний рівень культури населення у Польщі значно
вищий ніж в Україні.
В зал урочисто вносять
знаки груп. Їх 12 кольорових. Променисті рушили тихо напередодні. У кольорових
групах буде йти 630чоловік. У променистих-850. Найстаршому прочанину 79років
наймолодшому-1рік. За знаками груп йдуть священникі - провідники. Керівник
прощі і єпіскоп який провадить службу БОЖУ. Всі священникі в урочистому
вбранні. Служба дуже урочиста .
По службі зачитують
порядок виходу груп і ми швиденько збираємось по групам. І от пішла перша група
за нею друга. Інтервал між групами 300 метрів. Аби не заважати руху машин.
Групи проходять повз пам’ятник Болеслава хороброго. Король наче благославляє
їх. Не зважаючи на ранковий час і вихідний на вулицях повно людей. Керівники
міста. Над містом пливе урочистий дзвін костельних дзвонів. Люди приєднуються
до груп аби трохи пройти з ними. У кожній групі є гітара барабан і співаки. Але
вони тільки задають тон. Всі співають разом. Настрій у всіх
піднесено-святковий. А тут ще й дощ перестав та сонечко визирнуло.
Чудовий настрій буде всі
10 днів не зважаючи на втому мозолі і спеку.
І от звучить - Біло-чорна
рушайте!- Заспівала гітара. Загримів барабан і в такт крокам злетіла у ранкове
небо пісня.
Це є день який дав нам
ГОСПОДЬ
Радіймо йому!
Розкиньмо руки аби обійняти
весь світ
Хай живе у цьому світі любов!
Любов і взаємне
прощення!........
Гнєзно лишається позаду.
Ми вже на трасі. Зустрічні машини вітають нас сигналами. Ми у відповідь махаємо
руками. У селах люди теж вітають. Виносять яблука. На столиках виставляють каву
чай і печиво. Все це дуже зворушує. У кожній групі є підсилювач динаміки і пара
радіо мікрофонів. Керує всім ксьондз-провідник. Він тут і керівник і аніматор
алє в першу чергу священик. Як на мене то
священикам і монашкам було найтяжче ! Ми хоч у футболках і шортах йшли.
А вони в сутанах! Взагалі ці люди ділили з нами всі незгоди походу та ще й
дбали не тільки про себе але й про нас.
Мій досвід спілкування з католицькими священнослужителями переконав мене
що вони дійсно служать тому у що вірять і матеріальний аспект їх діяльності не
стоїть у них на першому плані.
Спочатку провідник дав
кожному мікрофон аби він представився і коротенько про себе розповів. Тім хто
не дуже володів Польською – допомагали. Але за 2-3 дні всі розуміли одне-одного
майже без проблем. А проблеми швидко вирішували ті хто володів польською добре.
Молилися ми польською і українською мовами. Пісні співали також українські і
польські і не тільки релігійного змісту.
Першу ніч ми ночували у
містечку Вжесня. Зайшли у місто і одразу біля костелу нас розібрали по своїх
домівках місцеві парафіяни. Нас трьох чоловіків і ще жінку з чоловіком і
11літнім сином прийняла родина Капсів. Той хто після 30 кілометрового пішого маршу у 35 градусну спеку не потрапляв
відразу під душ не зрозуміє яке це блаженство! Потім була просто
королівська вечеря і приємна бесіда з
гостинними господарями. Пощастило у цьому містечку не тільки нам. Коли о 21
годині всі зійшлись біля костелу на апель (це типу наших вечорниць) то одна з
наших дівчат-студентка сміючись заявила що з цього містечка йти не бажає. Хай
БОГ заплатить цим людям за гостинність. Правду кажучи так круто нас
прийматимуть ще один раз під Ченстоховом місцевий ксьондз і його сестра.
Другого дня небо затягнули
хмари тому йти було краще поки не пішов дощ. Але до вечора вже було сонце яке
жарило нещадно і парило жахливо. Так як у 2012 році було набагато прохолодніше
ніж у нас. То цього разу ми понабирали теплих речей а спека стояла як в Україні
минулого літа.
Третій день запам’ятався
обідом у селі Колочково. Нас зустріли оркестром і дзвонами. По службі біля костелу
люди нагодували чудовим обідом. Рух прощі розрахований так аби в обід дійти до
великого костелу де відбудеться служба БОЖА і обід. В ранці і в вечором їмо в
основному сух пайки пьємо каву або чай. Виручають також супи у пакетиках.
Загалом жити можна!
За 10 днів нам довелось
ночувати у різних місцях. В шкільних спортивних залах і коридорах. В
приміщеннях пож охорони . В стодолах і навіть у зерносховищі. Особливо
запам’яталась ночівля в стодолі у фермера. Я про ту ночівлю ролик зняв. Окремо
покажу.
Я не бачив у Польщі
височенних парканів навколо будинків. Біля кожного будинку обов’язково-квітник
або газон з декоративними рослинами. Чим господар багатший-тим подвір’я краще.
Люди прагнуть аби їхня оселя радувала людське око. А у нас сьогодні символ заможності
це двометровий глухий паркан. Цей паркан не просто споруда. Це відображення
душі його господаря як і квітник перед будинком. Височезні паркани ніколи не
були символом України. Пам’ятаю як років 20 тому розмовляв в Росії з чоловіком
який служив в Україні. Той чоловік дуже хвалив українців за квіти біля хат і
невеличкі огорожі. Тепер от і у нас паркани замість мальв і чорнобривців.
Вже під самим Ченстоховом
мали ночувати в сараї у господаря. Місце для ночівлі під Ченстоховим знайти
тяжко. Людей можна зрозуміти. Прочани йдуть тут з середини липня по 1вересня
через день з різних міст Польщі. Але в сарай таки пускають і води не жаліють.
Ми з хлопцями цим не засмутилися. Я за підводою кинув на бетон пару дощок. На
них постелив карімат і спальник помився на вулиці холодною водою підвісивши
шланг до стовпа і вже збирався відпочивати але тут керівник нашої української
групи монахиня сестра Іммакулята сотворила диво згадавши свого знайомого
ксьондза з Ченстохова і ми опинилися в цивілізації з душем вечерею і зручними
ліжками. А наступного спекотного дня
пройшовши 20км ми увійшли в Ченстохов і зупинилися на території жіночого
монастиря аби підготуватися до останнього етапу по місту до Ясної гори. Вся
українська група вдягає вишиванки. Сьогодні дехто в Україні вважає українцями
тільки тих у кого в роду є етнічні українці. Абсурдність такої постановки
питання у багатонаціональній країні є зрозумілою .Я боровся за незалежність
України з 1985року. Багато чого було за ці роки і неприємності на роботі і
міліцейські кийки і навіть арешти. Але сьогодні я на погляд тих хто хоче бути
більшим українським націоналістом ніж Бандера Шухевич і Донцов разом узяті не є
повноцінним українцем… Цікаво було б їх запитати чи Колісниченко або Симоненко
є справжніми українцями? Судячи з прізвищ з родоводом там все гаразд. Я тепер
часто задаю собі питання про те чи є різниця для поляків чехів словаків і т. і.
хто в Україні буде керувати російські шовіністи чи українські націоналісти? І
що ця публіка думає збудувати на Українській землі? В одній з Європейських
країн вже так будувати пробували…. Але ми всі Українці! Всі кого вигодувала ця
земля. Наші предки жили на Українській землі споконвіку. Поливали її своїм
потом і слізьми. Ми кров’ю поєднані з українською землею, Ми вросли в неї! І
доля цієї землі це наша доля! Ми всі УКРАЇНЦІ якщо вважаєм Українську державу
своєю не зважаючи на походження! Тому ми підемо до однієї з найбільших
Польських святинь в українських вишиванках. Вишиванки роблять фурор не тільки у
групі а і у всій прощі. Бажаючих сфотографуватись з нами безліч. Але все мусить
скінчатись . Пора виходити. Йдемо містом. Спека під 40 а йти 6км.Тяжко та ціль
вже близько! Поміж деревами вже видно шпиль Ясногірської катедри! І це нічого що його знов закрили
багатоповерхівки. Вже близько! Повертаєм праворуч і виходим на широчезний
проспект. По обидва боки полоси для руху автомашин а посередині широка алея в
кінці якої велично підіймаються Ясногірські мури. Це останні пару кілометрів!
Ми геть забуваєм про спеку і втому. Вперед ! Ми вже бачим ціль! Вона близько!
По переду наймолодші несуть велику корзину білих троянд. Серед них і наш
Олексій у вишиванці. Далі ксьондз-провідник і хорунжі зі знаком групи потім
прапори біло –чорний групи біло- червоний Польський і наш жовто-блакитний.
Група займає всю алею. У музикантів наче відкрилось друге дихання. Звенить
гітара гучно вибиває такт барабан і летить у небо пісня. А з обох сторін алеї
сотні людей. Ми знімаємо шийні чорно-білі хустки і вимахуєм ними над головами
вітаючи тих хто нас зустрічає. Алея закінчується далі висока колона з фігурою
МАТЕРІ БОЖОЇ на верху. Ксьондз-провідник звертає на газон стає на коліна і
падає ниць перед мурами святині а за ним і вся група. Все ми прийшли!
пішов дощ. Тому вишиванок наших Гнєзно на цей раз не побачив. Що толку ховати
їх під плащами а потім думати де сушити і прати. Жаль та все ще попереду.
6-та година ранку.
Величезна зала Гнєзнинської кате6дри переповнена. Ті кому не хватило місць на
лавах стелять карімати на підлогу і сідають на них. Так буде під час всієї
прощі. Відсотків 90-молодь. Але є і літні люди по 60.70 і навіть 79років. Але
це вже яке кому БОГ здоров’я дав. Бо аби пройти 30-40км по спеці одного бажання
замало.
А молодь таки чудова!
Хлопці і дівчата веселі і доброзичливі. Щиро моляться не пиячать і не палять. Я
спостерігав за ними вже не в перше в різних місцях і завжди був приємно вражений
побаченим. У людей з якими я спілкувався різний майновий стан і рівень освіти
але їх об’єднує віра в БОГА і любов до своєї Батьківщини. На жаль у нас багато
хто легко вірить любим дурницям що їх розповідають про Європу взагалі і про цих
людей зокрема. Після того як я виклав тут першу частину своєї розповіді мене
похвалили за об’єктивність бо я помітив у Польщі забулдиг. Тому мушу зазначити
що там їх треба шукати а тут вони скрізь! В нашому місті на швейну фабрику
приїхали індуси то спочатку все допитувались що у нас за свято бо в місті повно
п’яних. Взагалі я вважаю що загальний рівень культури населення у Польщі значно
вищий ніж в Україні.
В зал урочисто вносять
знаки груп. Їх 12 кольорових. Променисті рушили тихо напередодні. У кольорових
групах буде йти 630чоловік. У променистих-850. Найстаршому прочанину 79років
наймолодшому-1рік. За знаками груп йдуть священникі - провідники. Керівник
прощі і єпіскоп який провадить службу БОЖУ. Всі священникі в урочистому
вбранні. Служба дуже урочиста .
По службі зачитують
порядок виходу груп і ми швиденько збираємось по групам. І от пішла перша група
за нею друга. Інтервал між групами 300 метрів. Аби не заважати руху машин.
Групи проходять повз пам’ятник Болеслава хороброго. Король наче благославляє
їх. Не зважаючи на ранковий час і вихідний на вулицях повно людей. Керівники
міста. Над містом пливе урочистий дзвін костельних дзвонів. Люди приєднуються
до груп аби трохи пройти з ними. У кожній групі є гітара барабан і співаки. Але
вони тільки задають тон. Всі співають разом. Настрій у всіх
піднесено-святковий. А тут ще й дощ перестав та сонечко визирнуло.
Чудовий настрій буде всі
10 днів не зважаючи на втому мозолі і спеку.
І от звучить - Біло-чорна
рушайте!- Заспівала гітара. Загримів барабан і в такт крокам злетіла у ранкове
небо пісня.
Це є день який дав нам
ГОСПОДЬ
Радіймо йому!
Розкиньмо руки аби обійняти
весь світ
Хай живе у цьому світі любов!
Любов і взаємне
прощення!........
Гнєзно лишається позаду.
Ми вже на трасі. Зустрічні машини вітають нас сигналами. Ми у відповідь махаємо
руками. У селах люди теж вітають. Виносять яблука. На столиках виставляють каву
чай і печиво. Все це дуже зворушує. У кожній групі є підсилювач динаміки і пара
радіо мікрофонів. Керує всім ксьондз-провідник. Він тут і керівник і аніматор
алє в першу чергу священик. Як на мене то
священикам і монашкам було найтяжче ! Ми хоч у футболках і шортах йшли.
А вони в сутанах! Взагалі ці люди ділили з нами всі незгоди походу та ще й
дбали не тільки про себе але й про нас.
Мій досвід спілкування з католицькими священнослужителями переконав мене
що вони дійсно служать тому у що вірять і матеріальний аспект їх діяльності не
стоїть у них на першому плані.
Спочатку провідник дав
кожному мікрофон аби він представився і коротенько про себе розповів. Тім хто
не дуже володів Польською – допомагали. Але за 2-3 дні всі розуміли одне-одного
майже без проблем. А проблеми швидко вирішували ті хто володів польською добре.
Молилися ми польською і українською мовами. Пісні співали також українські і
польські і не тільки релігійного змісту.
Першу ніч ми ночували у
містечку Вжесня. Зайшли у місто і одразу біля костелу нас розібрали по своїх
домівках місцеві парафіяни. Нас трьох чоловіків і ще жінку з чоловіком і
11літнім сином прийняла родина Капсів. Той хто після 30 кілометрового пішого маршу у 35 градусну спеку не потрапляв
відразу під душ не зрозуміє яке це блаженство! Потім була просто
королівська вечеря і приємна бесіда з
гостинними господарями. Пощастило у цьому містечку не тільки нам. Коли о 21
годині всі зійшлись біля костелу на апель (це типу наших вечорниць) то одна з
наших дівчат-студентка сміючись заявила що з цього містечка йти не бажає. Хай
БОГ заплатить цим людям за гостинність. Правду кажучи так круто нас
прийматимуть ще один раз під Ченстоховом місцевий ксьондз і його сестра.
Другого дня небо затягнули
хмари тому йти було краще поки не пішов дощ. Але до вечора вже було сонце яке
жарило нещадно і парило жахливо. Так як у 2012 році було набагато прохолодніше
ніж у нас. То цього разу ми понабирали теплих речей а спека стояла як в Україні
минулого літа.
Третій день запам’ятався
обідом у селі Колочково. Нас зустріли оркестром і дзвонами. По службі біля костелу
люди нагодували чудовим обідом. Рух прощі розрахований так аби в обід дійти до
великого костелу де відбудеться служба БОЖА і обід. В ранці і в вечором їмо в
основному сух пайки пьємо каву або чай. Виручають також супи у пакетиках.
Загалом жити можна!
За 10 днів нам довелось
ночувати у різних місцях. В шкільних спортивних залах і коридорах. В
приміщеннях пож охорони . В стодолах і навіть у зерносховищі. Особливо
запам’яталась ночівля в стодолі у фермера. Я про ту ночівлю ролик зняв. Окремо
покажу.
Я не бачив у Польщі
височенних парканів навколо будинків. Біля кожного будинку обов’язково-квітник
або газон з декоративними рослинами. Чим господар багатший-тим подвір’я краще.
Люди прагнуть аби їхня оселя радувала людське око. А у нас сьогодні символ заможності
це двометровий глухий паркан. Цей паркан не просто споруда. Це відображення
душі його господаря як і квітник перед будинком. Височезні паркани ніколи не
були символом України. Пам’ятаю як років 20 тому розмовляв в Росії з чоловіком
який служив в Україні. Той чоловік дуже хвалив українців за квіти біля хат і
невеличкі огорожі. Тепер от і у нас паркани замість мальв і чорнобривців.
Вже під самим Ченстоховом
мали ночувати в сараї у господаря. Місце для ночівлі під Ченстоховим знайти
тяжко. Людей можна зрозуміти. Прочани йдуть тут з середини липня по 1вересня
через день з різних міст Польщі. Але в сарай таки пускають і води не жаліють.
Ми з хлопцями цим не засмутилися. Я за підводою кинув на бетон пару дощок. На
них постелив карімат і спальник помився на вулиці холодною водою підвісивши
шланг до стовпа і вже збирався відпочивати але тут керівник нашої української
групи монахиня сестра Іммакулята сотворила диво згадавши свого знайомого
ксьондза з Ченстохова і ми опинилися в цивілізації з душем вечерею і зручними
ліжками. А наступного спекотного дня
пройшовши 20км ми увійшли в Ченстохов і зупинилися на території жіночого
монастиря аби підготуватися до останнього етапу по місту до Ясної гори. Вся
українська група вдягає вишиванки. Сьогодні дехто в Україні вважає українцями
тільки тих у кого в роду є етнічні українці. Абсурдність такої постановки
питання у багатонаціональній країні є зрозумілою .Я боровся за незалежність
України з 1985року. Багато чого було за ці роки і неприємності на роботі і
міліцейські кийки і навіть арешти. Але сьогодні я на погляд тих хто хоче бути
більшим українським націоналістом ніж Бандера Шухевич і Донцов разом узяті не є
повноцінним українцем… Цікаво було б їх запитати чи Колісниченко або Симоненко
є справжніми українцями? Судячи з прізвищ з родоводом там все гаразд. Я тепер
часто задаю собі питання про те чи є різниця для поляків чехів словаків і т. і.
хто в Україні буде керувати російські шовіністи чи українські націоналісти? І
що ця публіка думає збудувати на Українській землі? В одній з Європейських
країн вже так будувати пробували…. Але ми всі Українці! Всі кого вигодувала ця
земля. Наші предки жили на Українській землі споконвіку. Поливали її своїм
потом і слізьми. Ми кров’ю поєднані з українською землею, Ми вросли в неї! І
доля цієї землі це наша доля! Ми всі УКРАЇНЦІ якщо вважаєм Українську державу
своєю не зважаючи на походження! Тому ми підемо до однієї з найбільших
Польських святинь в українських вишиванках. Вишиванки роблять фурор не тільки у
групі а і у всій прощі. Бажаючих сфотографуватись з нами безліч. Але все мусить
скінчатись . Пора виходити. Йдемо містом. Спека під 40 а йти 6км.Тяжко та ціль
вже близько! Поміж деревами вже видно шпиль Ясногірської катедри! І це нічого що його знов закрили
багатоповерхівки. Вже близько! Повертаєм праворуч і виходим на широчезний
проспект. По обидва боки полоси для руху автомашин а посередині широка алея в
кінці якої велично підіймаються Ясногірські мури. Це останні пару кілометрів!
Ми геть забуваєм про спеку і втому. Вперед ! Ми вже бачим ціль! Вона близько!
По переду наймолодші несуть велику корзину білих троянд. Серед них і наш
Олексій у вишиванці. Далі ксьондз-провідник і хорунжі зі знаком групи потім
прапори біло –чорний групи біло- червоний Польський і наш жовто-блакитний.
Група займає всю алею. У музикантів наче відкрилось друге дихання. Звенить
гітара гучно вибиває такт барабан і летить у небо пісня. А з обох сторін алеї
сотні людей. Ми знімаємо шийні чорно-білі хустки і вимахуєм ними над головами
вітаючи тих хто нас зустрічає. Алея закінчується далі висока колона з фігурою
МАТЕРІ БОЖОЇ на верху. Ксьондз-провідник звертає на газон стає на коліна і
падає ниць перед мурами святині а за ним і вся група. Все ми прийшли!
1
Коментарі