Невже знову Україна запхає голову в пісок?

Історія з підготовкою і відзначенням 70- річниці "Волинської трагедії", схоже, підходить до свого апогею. У польському Сеймі розглянуто усі проекти резолюцій з цього питання, і лише в одному з них, який підготовлено правлячою партією "Громадянська платформа", немає слова "геноцид" для означення дій ОУН і УПА під час українсько-польського протистояння, що відбувалося у роки Другої Світової війни.

Однак це мало втішає українську сторону – адже слово "геноцид" пропонується замінити словом "злочин".

При цьому лідери ГП, коментуючи свою відмову від "жорстких формулювань", не приховують того, що польська резолюція у справі "Волинської трагедії" може вплинути на рішення щодо приєднання України до угоди про асоціацію з ЄС, підписання якої заплановано на листопад.

Важливо, що така авторитетна установа як Інститут національної пам'яті Польщі, активно включений у процес ухвалення резолюції, котра може мати непередбачувані наслідки для українсько-польських взаємин і подальшої інтеграції нашої країни до європейської інститутів.

Все це говорить про одне: польська сторона вдалася до ревізій рішень, що їх ухвалено десять років тому і зафіксовано у відповідних заявах Верховної Ради України і Сейму Республіки Польща, а також відповідних зверненнях президентів Кучми і Кваснєвського. Водночас треба відзначити, що польська сторона в цілому демонструє консолідовану позицію у ключових і проблемних питаннях щодо оцінок подій на Волині у 1943 році.

А що з українського боку?

На жаль, змушений констатувати, що "битву за Волинь" ми програємо. Ось характерний епізод, який засвідчує нашу безпорадність, недалекоглядність, і, що особливо прикро, відсутність патріотизму.

Нещодавно у Києві відбулася презентація книжки відомого польського історика Гжегожа Мотики "Від Волинської різанини до операції Вісла". Вже напередодні було відомо, що саме цей польський вчений є одним із ідеологів концепції "геноциду" й "етнічних чисток", – тобто, звинувачень українців у тяжких злочинах. Проте крім Володимира В'ятровича жоден із присутніх українських істориків не мав відваги під час презентації захистити українську позицію стосовно польських оцінок діяльності ОУН і УПА, або ж вказати авторові про однобокість його висновків.

Пригадую, як некомфортно було мені, коли знані в Києві "патріоти" під час презентації підходили й переконували, що з поляками треба "йти на компроміс" і не виступати з критикою книжки Мотики. Натомість треба виступати проти Росії, яка також не визнає ОУН і УПА. Ось так з мене робили "вибіркового патріота".

Маємо результат. Уперше в новітній історії двох братніх народів може побачити світ документ, у якому буде спаплюжена національно-визвольна боротьба, що її вели ОУН і УПА у минулому сторіччі, а взаємини між українцями і поляками різко погіршаться.

Незалежно від того, як у подальшому розвиватиметься ситуація довкола "Волинської трагедії", вже сьогодні можна зробити низку уроків для України.

Найголовніший з них полягає у тому, що ховання "голови у пісок" у такому непростому питанні, як оцінка подій на Волині у 1943 році, неминуче веде до національної поразки. Однак, окрім депутатів від ВО "Свобода" та "ударівки" Марії Матіос, – схоже, ця проблема більше нікого з вітчизняного політикуму не цікавила.

Українські церкви, які намагалися включитися у процес українсько-польської дискусії, не могли похвалитися єдністю. Якщо УГКЦ і УПЦ-КП зайняли більш-менш виразну й проукраїнську позицію з наголосом на взаємне примирення, прощення й засудження конфронтації, то УПЦ -МП і українські римо-католики не відчули потреби християнського єднання, хоча б з метою гідного вшанування пам'яті полеглих у збройному конфлікті.

І це другий урок, який нам дає "Волинська трагедія". У такій важливій справі, як відстоювання національних інтересів та історичної пам'яті українського народу, треба діяти рішуче і консолідовано.

Зрештою, саме так роблять поляки. Правда, не задумуючись про наслідки...

Перед серйозним викликом стоїть вітчизняна історична наука. Її науковий арсенал, за окремими винятками, виявився не достатнім для фахової дискусії.

Так, можна все скидати на польську сторону, котра не бере до уваги наші аргументи. Але поляки у даному випадку діяли на випередження. Українці або ж захищалися, або ж просто мовчали.

Український інститут національної пам'яті, який власне, покликаний для того щоб на державному рівні захищати національну пам'ять свого народу – виявився маргінальною установою, яка не відіграє жодної ролі у дискусії, що її нав'язала польська історична спільнота.

Нарешті, останнє, про що треба наголосити. У листопаді цього року відзначатимемо 80-ту річницю Голодомору 1932-33 років. Якщо у випадку "Волинської трагедії" свою "правду" нам нав'язують поляки – то коли йдеться про Голодомор, це буде робити Росія.

Невже знову – "голову у пісок"?..