Майже 20 років відновленої української незалежності наочно доводять, що проблеми України підсилюються небажанням значної частини населення Сходу і Півдня ідентифікувати себе з українською нацією. І це не лише очевидні регіональні відмінності чи тільки насаджений штучно за «совітів» радянський менталітет частини громадян України. Неприйняття української національної ідентичності є значно складнішим і більш вкоріненим питанням, ніж мовний поділ між Сходом та Заходом і Центром української держави.
За століття російської і радянської колонізації України «братам» із півночі вдалося понівечити ментальність частини українського народу і, провівши антиселекцію, виховати підконтрольного будь-якій владі малороса, який своє особисте фізіологічне виживання та відносний матеріальний добробут ставить куди вище, аніж історичну долю свого народу і самої України. Власне, це є ніщо інше, як концтабірна ментальність, за якої понівечена духом людина прагне прожити ще один день, не дуже задумуючись над тим, що наступних днів у неї може і не бути взагалі.

Акцентування на розломах регіональної відмінності українського населення супротивниками української державності покликане закріпити в українців стійке сприйняття розмитої національної ідентифікації, яке заважає українцям об’єднатися і відчути себе єдиною нацією.

Нинішня явна криза української національної ідентичності викликана не лише тим, що процеси російської асиміляції в Україні так і не вдалося зупинити, а й тим, що це і криза переходу від підімперської соціальної моделі до національної.

Дивіденди від відмови від самих себе

Розмита національна ідентичність найчастіше спостерігається серед міських українців, які часто вже в кількох поколіннях втратили не лише мову своїх предків, а і зв’язок зі своїм народом. Такі люди, або їхні предки, коли радянська влада ставила їх перед суворим вибором – або вибирай статок і успішне просування по кар’єрній драбині, або ж свободу і приналежність до своєї нації – вибирали несвободу і статок.

А перед їхніми дітьми і внуками подібне питання вже не поставало загалом. Чужинська російська мова вже стала для них органічно рідною, а окупаційна влада СРСР сприймалася як своя.

Тому було б дивно думати, що ця пояничарена частина українського населення, яка ж до того колись мала численні дивіденди від відмови від самих себе, з радістю буде навертатися до свого українського коріння. Їй взагалі абсолютно чужорідні такі поняття, як зв’язок зі своїм народом, зв’язок зі своїми українськими предками і вкоріненість на своїй Батьківщині. Безнаціоналізація їхньої свідомості дуже повільно здатна зазнавати будь-яких змін у бік українськості, а світосприйняття переорієнтації.

Такі позанаціональні індивідууми, не відчуваючи себе органічною частиною свого народу, свідомо блокують позитивні зміни дезросійщення в Україні та перехід її на рейки зовсім іншої історичної ролі. Очевидно, що за два останні десятиліття не вдалося змінити свідомість пояничарених українців, які взагалі дуже неохоче сприймають саму незалежність української держави, але при цьому не хочуть навіть для себе визнати, що в Росії вони також не можуть прижитися, адже ментально вони опинилися фактично на міждоріжжі між двома народами та культурами, і що в сучасному російському житті вони будуть просто зайвими.

Нав’язана альтернатива

Міський українець великою мірою є русифікованим українцем, продуктом імперської політики царської Росії, СРСР, а також неоімперської політики сучасної Росії. Історично склалося так, що у більшості випадків модернізаційна розвиненість українців досягалася за рахунок русифікації. І проблемою сучасних міських українців є те, що вони в силу сформованих історичних несприятливих обставин були поставлені перед альтернативою: інтегруватися у зросійщене українське суспільство або ж опинитися добровільно на його маргінесах.

Домінування російської мови в пресі, на телебаченні, радіо, в книговиданні і навіть у побуті створює таку парадоксальну ситуацію, за якої сучасний міський українець під пресингом штучно нав’язаних із Росії обставин має вибирати для себе: або ідентичність, а це українська мова і українська культура, або розвиток – російська мова і культура.

Звідси виникає феномен міського українця: нечіткий внутрішній кордон між українцями і росіянами. І якщо порівняти ситуацію з корінним населенням і росіянами, заселеними на чужоетнічні території в часи СРСР, то можна побачити, що кордон між корінною нацією і росіянами в колишніх радянських республіках чітко виражений.

В українського народу залишається при цьому лише два шляхи: повністю асимілюватися і перетворитися на росіян або ж відкинути всі нав’язані йому ззовні застереження і стати українською політичною нацією. Коли етнічне ядро української нації натуралізує і коренізує все суспільство, що складається з багатьох інших етносів і створює одне єдине ціле – це і є політична нація. Цим шляхом повинна піти і Україна.

Український етнос має залучити всі етноси в Україні і створити модерну націю. Можна пригадати, що один із найбільш русифікованих прибалтійських народів, латиші, зараз почали успішно натуралізувати росіян. Й очевидно, що в національній державі це повинно бути нормою.

А розпочати цей непростий і подекуди і болючий процес дерусифікації та укоріненості необхідно з того, щоб для отримання українського громадянства обов’язково необхідно було володіти українською державною мовою і знати історію української держави. Якби це питання постало ще в 1991 році, в час відновлення української державності, то, можливо, розвиток України пішов би зовсім іншим шляхом.

Прийняття історичного досвіду

Але національна ідентичність – це не лише українська мова. Це прийняття певного історичного досвіду, коли українець усвідомлено говорить, що його поети – це Тарас Шевченко і Василь Стус, гетьмани – Іван Мазепа і Пилип Орлик, герої – бійці УПА і дружинники київського князя Святослава. Головне зараз, щоб не дати перервати українську традицію. Думаю, що більшість українських громадян не влаштовуватиме, щоб через п’ятдесят, сто чи двісті років на українських теренах жило населення, яке випало з української традиції і для якого Україна перетворилася б не більше, аніж на якусь територіальну абстракцію.

Щоб цього не сталося, українцям необхідно нарешті провести своє остаточне цивілізаційне самовизначення, оскільки продовження в часі ментальної роздвоєності частини її громадян означатиме в підсумку не що інше, як перемогу російської асиміляції над українським національним духом.

Завадити цьому може лише консолідація українців навколо ідеї побудови в Україні «українського світу», який стане не лише альтернативою «русскому миру», що його нині силою Москва і російська церква нав’язують українцям, а й єдино можливим варіантом утвердження історичної долі української нації.

Віктор Каспрук

По Банковой шагает Растерянный старик. Седая шевелюра, Но это не парик. В руках его лопата, И я его узнал: Из «ящика» когда-то Старик не вылезал! Он не был златоустом, И нации в тоске Твердил все про капусту На странном языке. И вот ему навстречу, Большой как барабан, Идет такой донецкий Ухоженный пацан. Завидев это рыло, Осатанел старик И дребезжит уныло, Переходя на крик: «Ты що же, гад Арбузов, Про уряд наболтал? Такого, блин, конфуза В жытти я не видал! Побачу Президента – Придет тебе кабздец. В цистерне із цементом Подохнешь, удалец!» Почесывая пузо И сплюнув на гранит, Цветущий С. Арбузов Такое говорит: «Шагали бы Вы на ночь, Брели б отсюда нах, Сказал Хозяин: «Яныч Уже не при делах. Дадим ему, ребята, Земли, едрена мать, Пускай берет лопату И учится копать!»… Бежит наш Яныч быстро - И вот он у дверей: «А ну, премьер-министру Відкрийте поскорей!». Охрана отвечает: «Не велено пускать! А если дверь сломает, Сказали: расстрелять!». Согнулось тело вдвое, Пиджак в плечах поник - И зарыдал истошно Обманутый старик. …И, утирая слезы, По клумбам он блуждал, И дорогие розы В отчаянье ломал. Потом вдруг гикнул злобно – И, сколько было сил, По президентским окнам Лопатой запустил. …А дома выпил водки, Потом пивка бокал И на своих двух сотках С устатку задремал. Проснулся – всюду пусто! «Где дача? Где паркан?!» … И лишь в руках капуста, А на плечах – кочан.

© Семен ПОТЕМКИН

Судебное Постановление О Признании Голодомора 1932-33 годов В Украине Актом Геноцида Украине нужно найти свого Византаля.

И тогда, с этим документом в руках, можно гонять братскую страну мерзавцев по международным судам до тех пор, пока у них не закончится история.

http://ipvnews.org/pandora_article20032011.php

Благодаря ошибкам в наведении крылатых ракет, используемых для военной операции в Ливии, украинцы могут «лишиться ненавистной им Верховной Рады». Об этом во время пресс-конференции в «Обозревателе» рассказал лидер партии «Великая Украина» Игорь Беркут.

«Для полного уничтожения Верховной Рады, чтобы смертность была 92-98%, желательно было бы две крылатые ракеты, одна – в южное крыло, одна – в северное, при попадании четырех ракет смертность достигает 102% - то есть шансов не остается ни у кого, кроме тех, кто не ходит на заседания Верховной Рады», - поделился своими расчетами политик. «8-12 крылатых ракет могут ударить по зданию Кабинета Министров», - продолжил Беркут.

Такой же участи, по его мнению, заслуживает и резиденция в Межигорье, а также район Конча-Заспы, которую разрушит «160-180 крылатых ракет». «Я думаю, это было бы всенародное ликование», - сказал он. Скоро ждите подробный отчет о пресс-конференции в «Обозревателе».

© http://obozrevatel.com/politics/berkut-4-kryilatyie-raketyi-na-radu-180-na-koncha-zaspu.htm

Участники автопробега предпринимателей благодарят организацию "Молодые регионы" за "поддержку" требований отставки Николая Азарова. Об этом заявила, выступая на митинге на Европейской площади в Киеве, участница восточной колонны автопробега.

"Вы видели, как нашу колонну "возглавили" "Молодые регионы". Давайте поблагодарим их за поддержку нашего автопробега, за поддержку отставки правительства Азарова", - сказала она.

Как передает корреспондент ЛІГАБізнесІнформ, впереди восточной колонны, которая въехала на Европейскую площадь со стороны улицы Грушевского, прошло несколько машин со знаменами организации "Молодые регионы". Организаторы автопробега пояснили журналистам, что "Молодые регионы" к автопробегу отношения не имеют.

По окончании митинга на Европейской площади участники акции намерены пешком направиться к Администрации Президента, чтобы передать свои требования.

Напомним, по имеющимся данным, на Европейскую площадь в Киеве прибыли более ста машин участников автомобильного марша протеста предпринимателей.

© Звідси

 

Від себе:

Прийшов о 12-20. Дорогою бачив колону (нарахував щонайменше 27 машин), яку біля ст.м.Хрещатик зупинили працівники ДПС.
На мітингу лунали як нові гасла ("Банду геть!"), так і старі ("Разом нас багато - нас не подолати", "Схід і захід разом!"). Спочатку автомайданівці намагались припаркуватись навпроти Українського дому, але з'явились правоохоронці й розігнали їх (кажуть, паркувались десь на Подолі). З колонок лунали гімн України, українські народні пісні, а також гімн Автомайдану "Вставай, страна огромная".
До 14-ої години було до 1000 чоловік. Окрім мітингуючих й випадкових перехожих були й ЗМІ - якийсь телеканал з Білорусії, "Сіті" тощо. Чекаємо на повне освітлення подій ;)

Я очам не повірив:). Невже таке можливе? Але ж людина свідчить!

Активно працюючи у блогосфері, я не одразу зрозумів логіку "коментаторів", якими вона аж кишить. Хоча відчувалася певна їхня узгодженість. Особливо, коли це стосувалося українсько-російських стосунків, євроінтеграції України чи, не дай Бог, НАТО. В інтернетпросторі часто появлялися матеріали про замовленість цих коментарів, про роботу цілих бригад "коментаторів" головним завданням яких є або дискредитація автора чи його думки, або внесення деструкції у дискусію, щоб вона не відбулася, або просто засмічення дискусійного поля різного роду інформаційним сміттям.

І ось знайомий звернув мою увагу на свідчення того, що це не домисли. На блозі Андрія Хатановича появився матеріал, який, на мою думку, вартий уваги спільноти блогерів – Блог Андрія Хартановича. Щоб не мали ілюзій, не сприймали це інформаційне сміття всерйоз – це я жартую.

Але разом з тим, такий стан справ ставить ряд проблем і перед дискутуючим співтовариством і перед адміністраторами сайтів. З одного боку маємо свободу слова, з іншого от такі організовані структури.

І про свободу слова – нею найкраще колись скористалися більшовики і нацисти – щоб потім її повністю знищити.

Та повернімось до Блогу Хатановича:

"РОСІЯНИ ПРОПОНУЮТЬ УКРАЇНЦЯМ ПІДЗАРОБИТИ В ІНТЕРНЕТІ. ПОРАЦЮВАТИ ПРОТИ УКРАЇНИ НА ФОРУМАХ.

Jan. 22nd, 2011 at 12:38 AM

Война не шуточная, видать. В бытность еще относительной молодости я волонтерствовал в ряде организаций так или иначе поддерживающих русскую общину в Украине или же занимающихся популяризацией русской культуры.

Видимо, тогда и попал на карандаш к различного рода функционерам от этих структур. Проверяя электронную почту обнаружил письмо от этих "товарищей", где предлагалось поучаствовать в проекте "Русский дом" и даже предусматривалось недурственное финансовое вознаграждение.

Я связался с представителем – и вот что с этого получилось. Во-первых, мне сообщили.что пора менять отношение к России и возможному союзу двух братских народов на просторах интернета. Поинтересовались – являюсь ли активным пользователем Сети и посещаю ли форумы. На что я ответил утвердительно. Тогда мне пояснили суть вопроса. А он оказался прост – я выбираю на свой вкус 1-2 форума, где активность высока, плюс мне рекомендуют еще один – где мне необходимо развивать положительный имидж Российской Федерации, их лидеров, процессов интеграции, показывать пагубность "западного" вектора развития для Украины, особенно внимание уделялось развенчиванию образа Бандеры, Шухевича и т. д. Я должен создавать темы типа – СССР-2, У Бандери остаточно відібрали Героя, В Украине назревает революция, Сталин как личность в истории, Никитка Михалков говорит об объединении России и Украины. и т.д.

Мне будет предоставлен методический материал, приблизительные "болванки" текстов. Одно из условий – IP-адрес должен быть только украинский. Оплата фиксированная,через веб-мани, и премии,если темы будут переходить на другие форумы. Вот такая вот война. После этого я прошелся по большинству украинских форумов и понял, что таких предложений было сделано десятки, а то и сотни – и они приняты. Война из сети началась. Боже храни Украину!

©

http://blogs.pravda.com.ua/authors/voznyak/4d4671351d2b4/

Для того, щоб внести свій вклад у роз’яснення сьогоднішньої ситуації, у політиці та житті країни загалом, коли націоналіст вважається нацистом, а комуніст визволителем, пропоную наступне моє дослідження.

Комунізм [вікі] — це утопічна ідеологія тоталітарного суспільства (СРСР), що базується на табірній економіці; це одна з крайніх форм колективізму, що веде до пригнічення та деградації соціального суб’єкта — людської особистості. Вона на основі має безкласове суспільство (якого в принципі й не може бути, оскільки немає нічого ідеального) а також інтернаціоналізм. Комунізм зник як загальний режим після розпаду СРСР, однак досі залишилися всякі КПУ, КПР, КПК і інші, їм подібні, які й далі нав’язують цей людоненависницький режим. Яскравим прикладом того є Комуністична Партія України і сам Симоненко, який стоїть на чолі даного угрупування. Неодноразово в історії цей тоталітаризм вчиняв акти знищення людей, прикладами таких можуть послужити Голодомор 1921-23 років, Голодомор 1932-33 року, приховування факту голоду, ізоляція військами районів, охоплених голодом, вилучення хлібних запасів для відправлення до Росії.

Йдемо далі.

Нацизм (скорочено від російського “национал-социализм“) – утопічна ідеологія ІІІ Рейху в Гітлерівській Німеччині, доктрина, політичний режим, заснований на расизмі, шовінізмі, антигуманізмі і тоталітаризмі. Нацизм дотримується ідей про зверхність «вищої», «панівної» раси над іншими, «неповноцінними» націями і расами, в основі є т.з. “Арійська раса” (до 19 століття слово Арії було нейтральним, позначало індоєвропейську мовну родину, а з кінця 19 століття його почали вживати для означення «обраної нордичної раси», тобто німецької. [вікі]). Однією з основних цілей Гітлера було завоювання нових територій для освоєння, оскільки “життєвий простір у німецького народу є надто малим”, відтак і знищення “непокірних”, тобто народів які проживали на цих територіях, зокрема винищення євреїв.

Націоналізм (від слова “нація”) – охоплює всі країни світу, це рух, спрямований на боротьбу за незалежність нації, народу проти іноземних гнобителів; за збереження і розвиток національних традицій, культури, мови, літератури, мистецтва. На відміну від нацизму не пропагує та не поширює ворожнечу між націями і/або захоплення нових територій для включення в свою державу, тим більше не несе політики знищення власних народів (як це було в комуністичному СРСР) і сусідніх націй (як це було в Гітлерівській Німеччині).

Все, що йде поза рамами нації, се або фарисейство людей, що інтернаціональними ідеалами раді би прикрити свої змагання до панування одної нації над другою, або хворобливий синтементалізм фантастів, що раді би широкими «вселюдськими» фразами покрити своє духовне відчуження від рідної нації.

І.Я.Франко

Як масове явище націоналізм характерний в основному для сьогоднішнього часу. Більшість політичних і культурних явищ та утворень (як, наприклад, СРСР) раніше цього часу мали загальний, а не національний характер: найпоширенішою формою державних утворень були імперії, а не національні держави; релігії мали світовий характер і т. д. Як правило, більшість населення не була свідома своєї національної відокремленості.

В Україні [вікі] націоналізм виражається як рух проти сталінізму, комунізму, нацизму, а також сполячення українських етнічних територій. Його початок заклали члени Кирило-Мефодієвського братства 1845 року у “Книзі буття українського народу” з першого речення, яке я зацитую:

Бог создав світ: небо і землю і населив усякими тварями і поставив над усею тварью чоловіка і казав йому плодитися і множитися і постановив, щоб род чоловічеський поділився на коліна і племена, і кожному колінові і племені даровав край жити, щоб кожне коліно і кожне племено шукало бога, котрий од чоловіка недалеко, і поклонялись би йому всі люди і віровали в його, і любили його, і були б усі счастливі.

“Книга буття українського народу”, р. 1

Отже, українська нація мала власну територію, власну землю, на якій жила споконвіку, і не залежала вона ні від татар (а з ними ні від росіян), ні від поляків, ні від німців (детальніше по цьому раджу прочитати Олексій Широпаєв – Про два різні народи [рос]). Однак вже утворювались вищезгадані загальні імперії, в яких входили різні народи (нації) – що було неприроднім та неприємним для всіх окрім правителів цих утворень. І наругою було встановлено мови народам у тих імперях, у кожній – свою. У Російській Імперії – російську, в Австро-Угорській – німецьку, польську. Так продовжувалось і надалі, коли й існувало СРСР. Однак українці пам’ятали свою мову, пронесли її через найбільші випробовування, а території закріплені за ними через безсилля власників плюндрували то татари, то німці, то поляки, то москалі за її родючість та вдале географічне положення. Зокрема мушу відзначити вислів Костомарова:

Язык, называемый обыкновенно малороссийским, которым говорят в юго-западных губерниях России и в Галицком королевстве, не есть наречие языка русского, образовавшегося в последнее время; он существовал издавна и теперь существует как наречие славянского корня, занимающее по своему грамматическому и лексикальному устройству середину между восточными и западными наречиями огромного славянского племени, наречие правильное, богатое, гармоническое и способное к развитию литературной образованности …

М. Костомаров, 1843 р.

Нагадав собі кілька тенденцій у росіян, які вже помітили українці:

• Якщо росіянин любить Росію – він патріот. Якщо українець любить Україну – він нацист.
• Якщо росіянин каже “хохол” – він по доброму іронізує над представником братського народу. Якщо українець каже “кацап” – він виявляє цим свою націоналістичну, антиросійську сутність.
• Якщо росіянин мітингує – він відстоює свої інтереси. Якщо українець мітингує – він відпрацьовує американські гроші, виплачені йому в антиросійських цілях.
• Якщо російський президент спілкується з американським президентом – він налагоджує стосунки між двома країнами. Якщо український президент спілкується з американським президентом – вони обидва плетуть антиросійську змову.
• Якщо росіянин говорить російською мовою – він просто росіянин. Якщо українець говорить українською мовою – він Петлюра недобитий.
• Якщо президент Росії декларує проросійські гасла – це нормальний президент. Якщо президент України декларує проукраїнські гасла – він проамериканський і антиросійський президент.
• Якщо стоять 10 українців і вони говорять українською, підходить росяінин – то вони всі переходять на російську. Якщо стоять 10 росіян і говорять по російськи, підходить українець – то всі вони дивляться на нього здивованими очима, як козли на нові ворота.
• Якщо російський уряд не погоджується з українським урядом – він відстоює національні інтереси. Якщо український уряд не погоджується з російським урядом – абарзєлі ващє.

Абсурдним фактом є те, що інтернаціоналізм від часу СРСР вже вважають нормою, а простий націоналізм в рамках однієї нації на захист рівності її прав – злочином проти Росії.

Сила українського націоналізму в тому, що він добивається рівності між іншими націями, а також права на власну державу будь-якими методами. І рано чи пізно націоналізм таки прийде до влади, і зробить єдину державу без поділу на схід та захід, і відкриє очі на правдиву Сучасну Російську Імперію і тоді буде горе всім мучителям України:

І встане Україна з своєї могили, і знову озоветься до всіх братів своїх слов’ян, і почують крик її, і встане Слов’янщина, і не позостанеться ні царя, ні царевича, ні царівни, ні князя, ні графа, ні герцога, ні сіятельства, ні превосходительства, ні пана, ні боярина, ні крепака, ні холопа — ні в Московщині, ні в Польщі, ні в Україні, ні в Чехії, ні у хорутан, ні у сербів, ні у болгар.

©

 http://spyfinch.org.ua/2011/01/18/ukrajinskyj-nacionalizm-protylezhnist-do-nacyzmu-ta-komunizmu/

А.Кримський у статті "Древнекиевский говор" 1906 року ПРЯМО ПИСАВ ПРО БЛИЗЬКІСТЬ СТАРОКИЇВСЬКОЇ МОВИ ДО СУЧАСНОЇ ЙОМУ МОВИ УКРАЇНЦІВ ПІВНІЧНОЇ І СЕРЕДНЬОЇ КИЇВЩИНИ:

" Я убежден, что, в виду такого положения дел, какая-нибудь киевсколетописная "КОТЬКА", сидящая на "ПРИСЬПb" и умильно глядящая на "ГОЛУБЬНИКЪ", пока не будет облита "УКРПОМЪ" из "ГЪЛЬКА" или вспугнута ""ХЪРТЬОМ", покажется для БЕСТЕНДЕНЦИОЗНОГО ВЕЛИКОРУССА не великорусской кошкой, а предком нынешней киевской "КІТЬКИ", сидящей на "ПРИСЬПІ" и глядящей на "ГОЛУБНИК" (голубятник).

"ГЪЛЬКЪ" окажется современным киевским ГЛЕКОМ (кувшином) и "УКРОПЪ" - не огородным растением (как прежде всего склонен был бы подумать нынешний великорусс), но простым КИПЯТКОМ (что легко может разъяснить ЛЮБАЯ СЕЛЬСКАЯ БАБА С КИЕВЩИНЫ), а киевсколетописный "ХЪРТЬ" будет для БЕСТЕНДЕНЦИОЗНОГО ВЕЛИКОРУССА несомненный предком нынешних киевских "ХОРТІВ" (охотничьих собак), который и в 10-12 веках, как и его украинский потомок - хорт теперь, устраивал ловы (т.е. охоту) на "ПОГАНУ КОТЬКУ" - "ПОГАНУ КіТЬКУ", словно на "ВbВЕРИЦУ" (укр.: ВИВІРИЦЮ, т.е. белку)".

І далі академік Кримський робить висновок:

"Сколько нынешних великоруссов из разъединенных провинциальных захолустий, из-за тридевяти земель от Киевщины пришлось бы вместе собрать для того, чтобы они совместными силами сумели объяснить на основании живого(!) великорусского языка если не все, то хоть некоторые из этих летописных слов, СВОБОДНО ОБЪЯСНЯЕМЫХ ИЗ НЫНЕШНЕЙ КИЕВСКОЙ МАЛОРУССКОЙ (современ. украинской) РЕЧИ! А подобных слов из Киевской летописи целую гору, - и нефилологи-великоруссы, обыкновенная публика, будут чувствовать себя перед этим старокиевским словарем, выражаясь ПО-ЛЕТОПИСНОМУ "НЕВbГЛАСАМИ" (суч. укр. мова: НЕВІГЛАСАМИ - на совр. русском языке "НЕВЕЖДАМИ").

Только по капелькам, одно к одному, эти слова (и то не все) могут быть выисканы в разрозненых великорусских говорах или в старых великорусских рукописях, - да и то часто под сомнением, не заимствованы ли они в Киевской летописи, и в других списках киевских памятников ИСКЛЮЧИТЕЛЬНО МАЛОРУССКИЕ (УКРАИНСКИЕ) слова и обороты, известные только у МАЛОРУССОВ (УКРАИНЦЕВ), совершенно чуждые великоруссам".

 

© http://dhost.info/newbabilon/ukrvidr/r1_1.html

Стаття російською, вибачаюсь %)

 

Каждый кто мало- мальски знает славянские языки понимает что именно русский на что-либо словянское похож меньше всего. Пользуясь глаголицей (хотя почему-то москвитяне уверенны что это кириллица. В кириллице у каждой буквы есть своё название. В основном это письмо следует принципу "одна буква -- одна фонема". А москвитянин пишет «Москва» –читает «МАСКВА», пишет «поэт» - читает «паэт» ). Московская нация, как самая молодая на евразийском пространстве, до сих пор верует в свое особенное предначертание. Но это далеко не так. По одной причине. Москвитяне не славяне (словяне). Ни физически, ни тем более ментально. Иначе они понимали бы словака, болгарина, серба, чеха, поляка, русича=украинца, беларуса. Они гибриды. В языковом плане достаточно взять словарь москвитян и удивишся как нация, претедующая на панславянскую идеологию, говорит на языке финнов, угров, тюрков, чуди, яви, мери –но уж точно не языком древнерусским. Где собрание народа не называли, как это величает москвитянин «ВЕЧЕ». «Бис тоби в плечи»-ответит тебе русыч и будет прав. Русычи собирали «ВІЧЕ». Именно «ВИЧ-НА-ВИЧ» (глаза-в –глаза, с глазу-на глаз) намеревались поговорить предки украинцев и беларусов когда собирали колокольными звонами народ на МАЙДАНЫ (а не «площадь»-явно латинское слово). Каждый кто прикасался к истокам истории человества знает что такое «Майа» и «Дана». Именно виче, а не митинг (английское слово «встреча») было тем атрибутом принятия решений которое отличало русича от турка или германца. И первым князем который упразднил это было князь Залесского (За Лесом) княжества Андрей Богокрадский (для москвитян боголюбский – за то, что так любил Бога, что после нападения в 1169 году на Киев, своровал икону Вишгородской Богоматери. А после писал своим двоюродным братьям: «Если не покоритесь мне, пошлю войска на Русь». Значит, не считал Русь своей Родиной. И Кыевь («ВСИМ ГОРОДАМ МАТЫ»- так пишет рукопись 12ст. А не «мать городов руських». Это полный бред московских дегенератов. И если учесть что еще Катька вторая сожгла все старинные рукописи –а именно в ее управление особенно насаживалась и успешно живет до сих пор гипотеза (Миллер, Баер, Куник, Томсен, Татищев, Карамзин, Соловьев) о происхождение русских из норманнских земель- отсюда такое подлабузничество к Рюрикам и немцам, а не исход к славянской традиции Руси=Украины. (Например, период хрестителя Руси=Украины Аскольда и Дира, или князя, воины которого как и он сам завоевали пол-Европы и пол-Азии с хохолками на макушке-РАднике /как нащадки индоарийской расы/ Святославом- завоевателем.). Хотя даже немецкий ставленник вова путин, как- то изрек: «Мы не должны забывать, что у нас общая колыбель - это Карпаты. Вот оттуда в начале нашего времени, в первых тысячелетиях после Рождества Христова, и пошло распространение славянства. Кто-то пошел на запад, и этих славян называли "ляхи", кто-то пошел на восток - это были поляне, древляне, и так далее, и так далее. Значит, есть в спецслужбах исторические данные откуда пошла земля «руська» (а не русская). Именно белые хорваты (горваты) и были теми первыми славянскими племенами Бога (Божа, Буса) жившими в ареале Прикарпатья. Может поэтому до сих пор у хорватов национальная валюта «КУН». А в Руси=Украине ,как мы помним, денежный знак именовался КУН (ГРИВНЯ КУН - гривня, как мера веса, и, кун, как собственно валюта). И когда нужно было разменять гривню кун ее рубали –отсюда и рубль родился. «Теньги, давай теньги». Это москвитянин слышал от монгола завоевателя на протяжении 240 лет. Так слушал внимательно, что сам монголом стал. В душе. Достаточно вспомнить как саша невский вспарывал младенцам Новгорода (истинно руського города) животы , отрезал носа за то что новгородцы посмели сопротивляться монголо-татарам. И называл себя сыном хана Батыя и братом ханского сына Сартака. Я знаю что даже этого не сказали московские идеологи своим гражданам (простите, рабам). Многое удивит московских монголоидов. Например, что после битвы на Синей реке (Кировоград) в 1362 году русичи земли Киевской никогда больше не были в зависимости от монголо-татарской орды. В то время как Московия и после куликового поля в 1380 еще сто лет до 1480 года служила верой и правдой идеологии улуса Джучиева. Как и не знают рабы московських самодуров что до1683 году московская церковь не была признана Константинополем. Поэтому киевское духовенство ни за что не хотело принимать клятву на верность царю «варварской Тартарии».
Что касается язика то тут все предельно ясно. Для славян. Для москвитян? Увы.…. Великорус А.А .Шахматов еще в начале 20ст. ДОКАЗАЛ что говор в древней Руси (7-13ст.) ничем не отличается от говора полтавского села 20ст. Тысячи песен на руском=ураинском языке тех древних времен этому доказательство. Почитайте другого великоруса Шишова, который в работе «Языкознание», показал как церковники из старобулгарского+финского+угро-чудского сделали «наречие московское, именуемое нынче русским». Так сказано в преамбуле к «Повести временных лет» от 1803года. Именно искусственный церковно-булгарский /далек от народного говора/ и стал той фабулой которую москвитяне до сих пор называют древнерусским. Понимая ВСЕ языки словянских народов могу сказать – русский не является словнским. Это самая худшая калька из языков всех наций, но словянских меньше всего. А говорить что украинский язык имеет много полонизмов- это, как всегда, врать . Могу утверждать –это в русском языке используется намного больше слов (где-то 15%) польских, которые русичи=украинцы не употребляют. Например: Отец, хлеб, Отчизна –это очень важные слова. Они польские. А также, например, поляки говорят «ютро», в понимании «завтра». А москвитянин, по своей тупости, это слово изобразил как «утро». В украинской мове (именно МОВОЙ называют свой язык большинство славян, кроме поляк /«янзык»/ и … москвитян. У них как и у коровы –язык.). Русич=Украинец говорит «РАНОК». Вот фраза «З РАнку до вечоРА».Как видите день в Руси=Украине начинается с РА (солнца) и заканчивается на РА (свет, божественная энергия…). И примеров привязки украинской мовы к египетским или индоарийской культуре тысячи. Чего и в помине нет в московском говоре. Или вспомните о козаках –ХАРАКТЕРНИКАХ, которые наводили ужас на татарские, польские и московские войска. Какое здесь коренное слово? ХАРА. ХА- местонахождение. РА- свет. Местонахождение света (истины). Поэтому в индо-китайских учениях тысячи слов с РА, ХАРА, ХАТА (ХА –местонахождение, ТА-отец /местонахождение отца). И украинец до сих пор говорит «хата», а не польское «дом». До сих пор говорит «тато», а не польское «отец» или француское «папа». Вот он характер. Характернык, знахар, харя, харизма, Ра-да (совет) Ра-днык(советник), Ра-дисть. Эти слова надо употреблять и развивать ибо они созданные нашими предками тысячи лет. И когда мы называем детей именами ТАРАС (эта Раса), БОГДАН (Богом Дан), это связывет нас с предками, с их мудростью.
В московском языке очень много /что говорит о недоразвитости языка / омонимов (одинаково произносимые слова, имеют разное понятие). Один казус (их опять же тысячи). Выступает московский шовинист Миша Задорнов и говорит: «Дали задание дядьке из Черновцов нарисовать Амура с луком. Пришли к нему. Смотрят. А он нарисовал Амура смакующего лук (овощь)». Жалко Мишку. Был бы «братом», пусть даже «старшим братом» Малой Руси узнал бы что в украинской мове лук (овощь) называется «цыбуля». Следовательно, уж никак нарисовать что-то другое «дядько с Черновцов» не мог. Зато «русский» слушатель радуется, рукоплещет такой вот, дескать, тупости украинского дядьки. С кого (с каво) смеетесь, калеки монгольские.
Вспомните хотя бы что негр Пушкин до восьми лет не знал «русского» языка. «Впадло» было говорить на языке который даже свое население не понимало. А мишка ломоносов именно после обучения грамоте в Киево-Могилянской академии и азбуки русича=украинца Милентия Старицкого, прозрело дитя петрово и само издало для москвитян азбуку. А как церковники московские учились, читали десятилетиями литературу напечатанную в Руси=Украине (другой не было в Московии), а тут вдруг озарило монголоидов что уже обученные шибко и можно сжечь книги своих – же учителей. И сожгли. Или вспомним кто руководил Московией после смерти паши второго. Род Гольштайн-Готторн. И царишка коля второй имел 1,75% крови похожей на московскую. Остальное немцы…. И так до сих пор. Железные дороги англичане, металлургию- американцы, нефть-газ русичи из Прикарпатье (в Западной Украине, для примера, нефть добывали на 65 лет раньше азербайжанской, не говоря о сибирской, ж\д во Львове была на 13 лет раньше петербурской, газ на 70!!! Лет раньше чем в СССР. Футбол на 15 лет раньше. Ликвидация крепостного права (в Московии это было рабовладельчество в буквальном смысле слова, где людей продавали-покупали за деньги как рабов. Это в то время когда крепостной Галичины мог спокойно поехать в Вену или Париж, его крепостничество заключалось в том что он должен был 2-5 дней работать на баера-пана. Но купить-продать его никто не мог) на 13 лет раньше……. Даже эта выборка говорит о тех мифах которые живут до сих пор в московских головах. Они просто не читали (еще!!! Пора найти и почитать) воспоминаний жен офицеров красной армии, которая в 1939 году оккупировала Западную Украину. Узнаете, как москвитянки радовались, делая из гардин юбки (истинно славянское слово). Или санузлам из поездов, которые приносили офицеры домой (в те квартиры где еще недавно жили члены компартии Западной Украины, встречавшие красную армию цветами, а через полгода сидевшие в одних таборах с националистами и криминалитетом)
А тысячи московских слов оканчивающиеся на «ушка» -девушка, дедушка, братишка, кукушка, золушка…. Что это???. Родное, московское, угро=финское. А та неуклюжая попытка подражать русичам=украинцам. Один пример (опять же, из тысячи): «смородина черная», «смородина белая», «смородина синяя». Во первых – сморид, смердыть, смерд – это руське=украинское слово обозначает «вонь», «воняет». Вот и назвал бы себе москвитянин смородину «вонючкой». Но дальше интересней. В языке русичей=украинцев есть одно слово «смородина» . Это черная смородина. Именно она воняет (СМЭРДЫТЬ). Две остальные не воняют. И русичи их называют «ПОРИЧКИ». Те что растут вдоль речки (ПО РИЧКЕ). А москитянин, от фонаря, все называет смородиной -вонючкой, только в цвета покрасил и все. Таких примеров много. Вот француское слово «Флаг». В украинском=руськом языке есть слово «ПРАПОР». Так москвитянин , как всегда, не следуя логике, его использует в слове «ПРАПОРЩИК». А слово «червонец». Москвитянин им пользуется. А происхождение этого слова какое? А ведь просто. Червоный- по-украински обозначает «красный». Кстати, «красный» по украински в старой Руси=Украине обозначало КРАСИВЫЙ (краснэ сонэчко, красна дивчына) « А слова «опричина», «опричник». От какого слова? Спроси у москвитянина – он не знает. Спроси жителя Западной Украины (Червоной Руси). От слова «ОПРИЧ»- па масковски -«кроме того», «окромешний», «отдельный», «крайний». А украинские слова все привязаны к славянской этмологии и мифологии древней цивилизации. Даже те «истинно русские» названия «истинно русских» берез( хотя березы растут в 39 странах. И именно финны называют его национальным деревом. С некоторых пор (догадайтесь каких) и Московия решила их присвоить себе. ) Так вот. В украинской транскрипции есть слово «ризки». По московски обозначает «розги». Русь=Украина называет березки «БЕРИЗКИ»- «бей ризками». Это верно и понятно славянину. По московски это дерево должно бы называться «березги». Наяву воровство украинского=словянского слова «ризки».
СОВСЕМ КСТАТИ!!!. В Древней Руси истинно руським деревом была ИВА. Стоит колышек ивы воткнуть в землю как она быстро прирастает. Как и Русь=Украина. Какая орда по ней не пройдется: монголо-татарская, польская, немецкая, австрийская, москово-монгольская - даже оставшись только колышком она быстро восстанавливается. (ИВА=ЕВА –Жизнь. «ЕванГелия» –это «Жизнь Вселенной». Отсюда же и главное имя русича- ИВАН).
Или другая тупость. Слово «ХРЕСТИАНИН». В украинской традиции (традиции Руси=Украины) как и всех славян слово происходит от слова «ХРЕСТ». На нем распяли ИСУСА ХРИСТА. В московской транскрипции нет слова «хрест», есть слово «КРЕСТ». Следовательно последователи Иисуса должны величаться КРЕСТИАНЕ. Так Московия и величает свое население живущее в селах (деревнях). Но какое отношение имеет эти крестьяне к учению божьему ? Кстати, только в Новгороде Великом живущих в селе до сих пор, как и в Руси=Украине, называют – селянин.
Следующее слово -«КИРПИЧ». Пусть мне объяснят москвитяне , что оно значит для словянина???. Говорят можна разложить на слагаемые «К ИР ПИЧ» - ИРИЙ- по словянски это выход в рай. Украинцы еще употребляют слово «вырий». Летит душа у «вырий». Можно понять « Бросить в ПЕЧЬ». Тогда почему употреблется УКРАИНСКОЕ слово ПИЧ (пічка), а не московское ПЕЧЬ. Что же касается украинского перевода «кирпича», так он по словянски прост : ЦЕ-ГЛИНА (ЭТО ГЛИНА).
Уже из этих слов (а таких тысячи) ВЕЧЕ-ВИЧЕ, ПЕЧЬ-ПИЧ.- можна сделать вывод что московская транскрипция в корне не верна. Все что москвитянин читает как Е должно читаться как И или Ы. Поэтому ПИСНЯ а не ПЕСНЯ., РИЧКА, а не РЕЧКА…..
Как все молодое и не совершенное, московский язык имеет очень сложные выражение. В предыдущем абзаце я написал «Что же касается…». По украински выглядело б «Що ж до..». Или вот такой поворот: в украинском языке и во ВСЕХ!!! словянских мы говорим «Я МАЮ», по польски «Я МАМ». По московски надо сказать «У МЕНЯ ЕСТЬ». Что это?. Как этого не замечает Задорнов. Или не хочет? Скорее второе. Или всем известное прилагательное «русский». Чей холоп?- Русский. И никакого христианского мировоззрения – где главным является ЧЕЛОВЕК, поскольку он (и только ОН) бессмертен. А в Московии «все мое- все колхозное». Поэтому такое рабское благолепие ко всему кроме своей личности. Русский кто? или русский что? - холоп? член? А православный кто? что? Например: православный католик – абсолютно понятно и внятно. Или православный стригольник, старовер. Понятно. Но просто «православный». Это только безбатьченки (без роду- племени) так могут себя величать. Даже в западной интерпритации есть понятное слово: «ортодокс». Хоть что-то именное, а не прилагательное. Азиопа, аднака.

Идут славянофилы и нигилисты,

У тех и у этих ногти нечисты,

Ведь если не сходятся в теории вероятности,

То сходятся в неопрятности.

Нет ничего слюнявее и плюгавее,

Русского безбожия и православия.

Граф А.Толстой

© коментар з fraza.com.ua

В новом году Украину постигла новая волна миграции рабочей силы. На этот раз уже не Западная Украина стремиться на Восток и Центр страны, а Восток массово покидает насиженные места и отправляется в стольный град.

Киев опять оказался главной целью для недорогой рабочей силы. Простой пример: работа в Донецке. Если раньше соискателей было на 27-30% больше нежели работодателей, то теперь картина усугубилась в разы. Найти работу в Донецке и области стало не просто сложно, а очень сложно. Ищущих работу на зарплату от 3500 гривен больше на 70%, чем рабочих мест с такой заработной платой.

В Луганске и Мариуполе дела обстоят во сто крат хуже. В этих городах люди пытаются устроиться на зарплаты в 2000 гривен, лишь бы не сидеть дома в раздумьях о завтрашнем дне. Общая экономическая ситуация в регионе ухудшилась буквально за последние 4-5 месяцев. Ярким примером народного недовольства и откровенного гнева стали взрывы в Макеевке, которые до сих пор остаются очередной загадкой для правоохранителей, так как раскрыть преступление или, хотя бы, приблизиться к его раскрытию Службе Безопасности Украины, Генеральной Прокуратуре Украины и доблестным орлам их Министерства Внутренних Дел ни каким образом не удается. Все стоит на месте, а фотороботы возможных подрывников так и не готовы. Да и что толку, если особыми приметами считают одежду? Как-то странно это.

Донецк, согласно прогнозам специалистов и экспертов, должен был бы зажить припеваючи, так как, наконец получил власть в стране, но нет… Свои же не могут помочь региону. Уровень безработицы в Донецке оценить на момент очень сложно. Ясно одно – он вырос. Что же касается Донецкой области, то здесь все прозаично и уныло. 14,5% работоспособного населения стоят на бирже труда. Дабы не быть голословными сравним этот показатель с аналогичным только в 2007 году. Как бы странно это не звучало, но при Ющенко уровень безработицы в Донецкой области составлял 8,6%. Показатель был одним из лучших по стране, если мы не ошибаемся, то столица Донбасса стояла третьим в рейтинге по уровню занятости.

 

© http://prawda.org.ua/1965