Среди круговорота внешних забот внутри царит мирное спокойствие любви.

                                                                                                         Григорий Великий

Незримі  крила знов несуть мене увись.

Огляну землю рідну із висот пташиних.

Там, де небесні ріки розлилИсь,

Є наших мрій і задумів країна.

Щоночі із бажань таємних зорепад,

Крилаті душі в снах натхнення там черпають.

Є галерея щастя і кохання сад.

Тут світлі Ангели земні серця єднають.

Немає часу у країні тій.

З’єдналось в ній минуле і майбутнє.

Вмістилась вічність у миттєвості одній.

Там злість і заздрощі земні відсутні.

На нижчій схОдинці – засмічений ефір,

Де зависають недозрілі мрії.

Зневіри й пустослів’я чорний вир

Їх ще у зародках понищить і розвіє.

Та промінь віри із відкритої душі

Без перешкод ту темну пастку подолає.

Відчинить брами сонця золоті

І разом з ним яскравим світлом засіяє.

Багатий, бідний, сильний чи слабкий –

У ту країну доступ має кожен.

Не треба філософії, секрет простий –

Забути назавждИ слова”Не можу”!

Нещасний той, хто хоче буть таким,

Хто лінь і страх в душі своїй плекає.

Його бажання всі розвіються, як дим,

Бо часто й сам не зна, чого шукає.

Не бійтесь вільного польоту своїх мрій!

В ваших руках ключі від щастя кольорові.

Відкрийте дар безцінний у душі своЇй –

Життя творити силою Любові!

Не любимый, не друг, не враг,

Не приятель, а просто так…

Развлеченье, лекарство от скуки,

Ждёшь ты встреч, а она - разлуку.

Словно птицы, года пролетают,

А глаза так же боль скрывают.

Силой страсти, как цепью, скован.

Мчишься к ней ты по первому зову.

Ей завидуют горе-подружки,

Не у всех есть такая игрушка.

А поклонники молча вздыхают,

И бездушною стервой считают.

Ты по капле себя убиваешь,

Только ей всё-равно, ты же знаешь.

Все измены и ложь ей прощаешь,

Яд слащавый из губ вновь спиваешь.

Покорён ты безумной игрою,

Но Любовь не бывает слепою.

Никого она не унижает,

И губить себя не принуждает.

Не бывает Любовь ничтожной

И не тонет в иллюзиях ложных.

В плен зависимости не бросает,

И достоинств своих не теряет.

Уплыла из души твоей радость…

Это не осужденье, а жалость.

Часто люди свой облик теряют,

Чувства на одержимость меняют.

Я від погляду твого п’янію,

По краплинці тобою впиваюсь.

У очах твоїх сонцем зорію,

З них натхнення і щастя черпаю.

Ми бездонну любові чашу

У руках своїх міцно тримаєм.

Тим сильніше кохання наше,

Чим їз неї ми більше спиваєм.

Цей нектар – запорука вірності,

Ллється в серце живою водицею.

За ковточок безмежної ніжності

Платить чаша любові сторицею.