Навколо люди, люди, люди Біжать по справах хто куди Шалений рух присутній всюди Автобуси, машини, поїзди Думки й фантазії шалені Сни і події навіжені Потік нестримний слів й ідей Без уваги твоєї у цьому безладді Одинока, самотня насправді Серед тисяч, мільйонів інших людей.

Є алкоголіки різні: Мирні і тихі, чи грізні, Є ще від слабкості вдачі, Чи від життєвих невдач є, Та у всіх них є причина, От й заглядають в чарчину; Я ж алкоголік латентний – Думи топлю в інтернеті.

Таким не присвячують вірші І не співають оди Такі бредуть на узбіччі Подив Викликаючи У випадкових перехожих Бредуть, куди – не знаючи На собі подібних схожі Від випадкових нам увага не є цінною Від інших потребуємо оцінки ми

В кожному є Частинка фетишизму В кожному є Щось від язичника Це не є Девіація Це не є Патологія Хіба є Збоченням Хіба є Відхиленням Прив’язаність Людини до людини?

Оголяюсь з мазохістською упорністю, Роблячи себе вразливою тим самим. Не розуміють люди деякі повністю, Яким для мене є мій світ важливим. Плюнути в душу найлегше всього, І не стане погано комусь від того, Бо, здається, істину розказує мені В останній інстанції, і докази непевні. Та плювати мені на думку таких людей, Що думають, немовби роблять якнайкраще, Перекручують слова, не розуміють, де Зупинитись й промовчати треба вчасно.

О причино мого безсоння О підступна музо моя Тільки розуму більше б трохи Телепатом стала би я

Квітка без сонця Довго не зможе, Зав’яне без ласки вона. І не діждеться, Під снігами знеможе, Поки прийде тепла весна. Квітка без вологи Довго не звікує, Спрага сили відійме колись. Потребує допомоги, Умова добра бути має, Щоб пелюстки красивими були. Отак й вона без тебе Не зможе довго жити, Їй сил не вистачить на те. Їй так важливо, треба Тепло твоє відчути, Й безхмарним стане небо досі зле.