Коли з життя йдуть дорогі для нас люди, невимовний біль лещатами стискає серце. І буває так, що, намагаючись позбутися цього болю, ми рятуємо себе забуттям. Душа послужливо ховає в найпотаємніші куточки пам’яті спогади про минуле, стирає риси милих нашому серцю облич. Але неодмінно настає час душевної зрілості і все змінюється.
Читати далі http://sd.org.ua/news.php?id=18903
"Дзеркало тижня", № 29 (809) 14 — 20 серпня 2010
«Влада сильна як ніколи» — ця легендарна фраза Віктора Медведчука, легендарно ж спростована Майданом, останніми місяцями набула в Україні другого життя. «Вони прийшли надовго», «вони взяли країну за горло», «тепер уже виборів не буде ніколи» — саме такими фразами рясніють ЗМІ, форуми та блоги. Парламентська більшість розростається, уряд — під пальцями президента, губернатори наливаються повноваженнями, Хорошковського можна «за звірства виганяти з гестапо», бізнес душать, права партій урізують, мери та місцеві депутати масово капітулюють, адмінресурс до місцевих виборів нарощують... Усе це так. Але, хоч яким це сьогодні здасться дивним, мені ближче інше твердження: сьогоднішня влада слабка як ніколи. Бо сила влади визначається не цими первинними політознаками чи формальним порівнянням із потенціями попередників. Вона визначається здатністю лідера і команди протистояти загрозам та викликам, які постають перед суспільством і державою. Таких загроз — об’єктивних і суб’єктивних, зовнішніх і внутрішніх — нагромадилася критична маса. Одні накопичувалися роками, інші з’являються, а треті створюються власноруч. Щоб їх зняти або мінімізувати, необхідна єдина команда з високим інтелектуальним і моральним потенціалом, здатна проводити ефективну політику, побудовану на розумінні світових процесів, внутрішніх проблем та шляхів їх вирішення.
читати далі http://www.dt.ua/1000/1550/70211/