декілька думок про війну

Україна з тривогою очікує можливе повномасштабне збройне вторгнення РФ. І хоча «гібридна» війна, з окремими військовими боями триває вже близько року, повноцінною війною її назвати важко.

Теоретично РФ має можливості для інтервенції в Україну, однак така військова кампанія буде дуже затратною як фінансово та призведе до колосальних жертв серед російських військових. Сучасна війна є дуже дорогим задоволенням навіть для найбагатших країн світу. Так, війна в Афганістані коштувала США 600 мільярдів доларів. Загальна вартість американської війни в Іраку досягла $3 трильйонів. Обмежена місія Німеччини в афганському конфлікті обійшлася німецьким платникам податків в 17 мільярдів євро. Виліт кількох вертольотів чи літаків для бомбардування населених пунктів, разом із забезпеченням роботи фахівців, оплатою праці контрактних військовослужбовців, служб розвідки, спостереження та наведення, залученням систем логістики і координації військ та техніки, палива і боєприпасів коштує військовому відомству кілька сотень тисяч доларів.

Під час військової агресії Росії в Грузії, будо залучено більше 80% всіх наявних в країні вертольотів, літаків, танків та бронетранспортерів, ракетних комплексів, бойових кораблів та практично всіх боєздатних фахівців. І все це на країну з 4-мільйонним населенням та мізерною армією. А враховуючи, що Україна не Грузія, населення України становить не 4, а понад 40 мільйонів, економічні, технічні та промислові потужності нашої держави і велика територія, становитимуть для російського військового бюджету надто великий тягар, й обіцяють колосальні жертви серед російських солдат. Тому Росія не зможе напасти на Україну без переведення економіки на воєнний стан, що призведе до масового невдоволення населення погіршенням матеріальних умов і втрати крихкої економічної стабільності.

Україна має тисячі танків та бронетранспортерів, які не поступаються технічними можливостями російським машинам радянського зразка. Військовий потенціал українських збройних сил здатен завдати серйозної шкоди боєздатності російської армії та зупинити її наступ. Росія давно не воювала з таким потужним для неї суперником, адже вести війну з Україною, – це не грузинські або чеченські села бомбити. Ще рік тому Україна входила в десятку найбільших світових експортерів озброєння, танків, БТРів, ракет, систем протиповітряної оборони і має промислові потужності, щоб наростити їхню кількість. З часів СРСР, Україна, на території якої містилося багато стратегічних об’єктів, буквально нашпигована системами ППО, і густина сітки протиповітряної безпеки вважається однією з найбільших в світі. Звичайно, за роки незалежності багато було втрачено і вкрадено, однак, дещо і залишилося, та за останній рік було примножено в умовах воєнної небезпеки.

До того ж, українська армія 2015 року це зовсім інша армія, аніж ЗСУ зразка 2013. За рік бойових дій на Донбасі, Україна сформувала армію з десятків тисяч загартованих війною військових, багато з яких, мали вже й попередній досвід бойових дій. Вкладено мільярди гривень у ремонт, модернізацію та виготовлення нової бойової техніки. Таку велику кількість воєнної техніки та боєздатних військових сьогодні має небагато країн Європи.

Зрештою, повномасштабна наземна війна потребуватиме штурму великих міст, таких як Запоріжжя, Дніпропетровськ, Херсон, в яких живуть сотні тисяч росіян та російськомовних. При глухій обороні, взяти місто-мільйонник можна лише шляхом масових руйнувань, які призведуть до загибелі й залишать без даху над головою колосальну кількість людей. Окрім того, для успішного штурму, за всіма військовими канонами, наступаюча сторона повинна мати вдвічі-тричі більшу перевагу, над стороною, що захищається. Чи наважиться Кремль покласти 100-200 тисяч російських солдатів? Чи готовий іти на такий злочин, який зумовить масове падіння симпатій до Путіна в самій Росії та ненависть жителів східноукраїнських областей? Але все це при умові, що, українська влада воюватиме, а не здасть території без бою.

Як один з найбільш ймовірних варіантів прямої російської агресії, який не загрожуватиме смертю десяткам тисяч російських солдатів і тисячам одиниць техніки, й водночас дозволить ослабити українську армію, може бути авіаційно-ракетний удар. Такий крок може пошкодити або знищити основні військові бази, склади і частини ЗСУ, військові заводи та стратегічні армійські об’єкти. Оскільки українська авіація та системи ППО в силу неготовності, диверсій чи традиційної халатності можуть спрацювати не ефективно, то втрати РФ можуть виявитися некатастрофічними. Після такої операції, українська армія може втратити наявний рівень боєздатності, і позиції донбаських сепаратистів суттєво зміцняться.

Сам напад Кремль може лицемірно за камуфлювати під «примушення України до миру», або як «попереджувальний захід задля безпеки «Новоросії». Водночас, операція може бути короткотривалою у часі, і ЄС та ООН не встигнуть вчасно висловити чергове «глибоке занепокоєння». А вимоги до РФ щодо припинення агресії проти України, можуть зазвучати вже постфактум, – коли вже не потрібно буде, а удар, досягнувши поставлених цілей, буде припинено. Погрозами наступних ракетних ударів та авіанальотів, Москва зможе шантажувати Київ та вимагати від нього проступок.

Але всі ці прорахунки можуть бути перекреслені неадекватним сприйняттям реальності і та шовінізмом окремих диктаторів. Не зважаючи на безглуздість і безперспективність ідеї наземного вторгнення армії РФ в Україну, ми бачимо багато прикладів алогічних дій Путіна, який, якщо б мислив раціонально, ніколи б не починав цієї глобальної міжнародної кризи, катастрофічної насамперед для Росії.