Мій Львів..

З першого візиту до твого лона ти став моїм домом, Львове. Не знаю, як так сталося. Не знаю. Мабуть, я закохався у тебе з першого погляду. Ні. Я покохав тебе ще до того, як побачив.

Львів - це казка. Місто ака "Маленький Париж". Але я ніц не певен, що я почуватиму себе так піднесено у тому ж таки Парижі. Ні. Річ же не лише у самому місті. Не лише у цих прекрасних величних будівлях, у цій бруківці, по якій так легко і приємно походжати. Не лише у широких зелених парках з сотнями затишних місць. Не лише у могутній панорамі з Високого Замку. Не лише у співі пташок на Знесенні. Не лише у ілюзії минулого у Шевченківськім Гаю. Не лише у духові Європи в Університеті, у цих затишних, тендітних кафе, повних романтики, у цих маленьких обособлених двориках і скверах. Не лише у цьому всьому. Ні.

Річ ще й у тому, що це Україна. Річ у народові, що живе тут. У тому, що це колиска усього того, що я вважаю Батьківщиною. З кожним ковтком повітря у цьому місті, з кожним почутим словом я наче відчуваю - це мій дім.

Можливо, я ідеалізую. Закриваю очі на недоліки. Нехай так. Але я хочу вірити в цю мрію і бути сліпим ідеалістом.

Я обожнюю тебе, Львове. Львів'янине, люби своє місто. Пишайся ним. Воно того заслуговує.