Іронія долі: більшість людей знають давньогрецький ареопаг як прообраз Вищого Конституційного Суду в афінській демократії. Але таким він став лише після того, як Солон і Ефіальт відібрали у нього більшість повноважень. До цього цей орган був радою політичних цензорів і буквально вирішував, кому можна займатись політикою, а кому ні, виступаючи одним із основних інструментів олігархічної диктатури.

Саме в такий, першопочатковий ареопаг, і почали останнім часом гратись деякі вітчизняні топ-журналісти. В цьому місці я маю попередити своїх читачів, що буду дуже неполіткоректний і не особливо добиратиму слів та порівнянь. Тому буду говорити відверто і без цензури. Йдеться про Сергія Лещенка та Мустафу Найєма, «зірок» вітчизняної журналістики.

Тепер уже тільки сліпому не помітно: обидва цілеспрямовано воюють проти Юлії Тимошенко. Саме воюють, без сантиментів і без будь-яких правил. 23 лютого, коли ще навіть мови не було про вибори, Сергій Лещенко розмістив в своїх блогах текст «Юля, хватит», де практично відкритою мовою заявив, що Тимошенко не має права займатись політикою. Більше того, у себе в фейсбуці він навіть порадів, що Тимошенко йде в президенти, бо інакше у нього пропала б шалена кількість матеріалу (я так розумію, що якби Юля відмовилась від балотування - то матеріали не були б опубліковані? І це було таке завуальоване попередження в стилі «ти, дарагой, сюда не хади, а то снег башка попадет»?). А протягом березня-квітня він регулярно розміщував пости, в яких стверджувальним тоном заявляв «Тимошенко скоро піде», і нарешті, цей ряд завершився статтею «Ширкогейт», яка уже може увійти в підручники з політичного кіллерства.

Не сильно від нього відстав і Мустафа Найєм, який нещодавно розмістив інформацію про те, що Тимошенко є «небажаним» президентом для Сполучених Штатів, і буцім-то саме через це її не бажають бачити конгресмени. Хоча буквально наступного дня Юлія Тимошенко зустрічалась із делегацією Конгреса США прямо тут, в Києві. Але повідомлення Найєма уже пішло «в люди» і його охоче передрукувала... російська агенція ІТАР-ТАСС, і на момент написання статті знову подали цю «новину» із сьогоднішнім числом. Також саме його перу належить «состряпаний» скандал про календар із фотожабою картини Делакруа, де Юлія Тимошенко була зображена у вигляді Свободи. Потім, звісно, виявилось, що це був колаж, створений задовго до Майдану, але месидж знову таки «пішов».

Я цілком визнаю права Лещенка і Найєма на власні погляди, але в такому випадку їм не слід грати в об'єктивність. Вони мають чесно зізнатись, що цілеспрямовано і методично «валять» Тимошенко, а це уже трохи інша річ - не журналістика, а медіа-кіллерство і претензія на створення отого самого ареопагу - інституту, який вирішує, кому бути політиком, а кому ні. І навіть більше, кому бути президентом, а кому зась. Однак, наскільки я пам'ятаю Конституцію України, таке рішення має право приймати виключно народ України, на вільних і конкурентних виборах.

А конкуренція виходить не дуже чесною. Так, ЗМІ буквально переповнені інформацією про «темний бік» Юлії Тимошенко, зате ретельно затушовується аналогічна інформація про інших політиків. Може, хтось вірить, що в нашому політикумі можна зберегти вбрання чистеньким? Я, наприклад, не вірю. Політика в нашій країні (та й, за великим рахунком, в будь-якій іншій) є багно, яке повинен розгребти професійний політик саме тому, що якщо він цього не зробить, розгрібати доведеться народу. Можливо, із пробиванням голів.

А як відомо, пробивання голів - це уже не політика, а прелюдія до революції чи війни.

Таким чином, будучи активним виборцем, я хотів би десь прочитати наступну інформацію:

- про придністровський бізнес Петра Порошенка;
- про скандал із перепродажем «Ленінській Кузні» двох есмінців за невідомих обставин;
- хоча б мінімальний звіт про те, чим саме займався Петро Порошенко на посаді міністра економіки в уряді О. Азарова;
- такий самий мінімальний звіт про діяльність С. Тигіпка;
- інформацію про замок, який, за чутками, належить О. Богомолець, і подробиці скандалу, пов'язаного із відчуженням річки в Радомишлі;
- інформацію про те, який саме зв'язок існує між Денисом Бугаєм та Анатолієм Гриценком.

Таких тем я без особливої напруги можу назбирати ще стільки ж. І вони будуть не менш сенсаційні, ніж «секретні файли Тимошенко». Але ці теми чомусь не педалюють.

У мене є пояснення такому таємничому табу на розслідування минулого інших політиків та того, чому розгорнуте полювання на «політичні секрети Тимошенко». Розгадка проста: Юлія Тимошенко безпечна. Вона не буде переслідувати журналістів за їх статті. Максимум, на який вона наважилась свого часу - це заборона неправдивої реклами про неї. До всіх відомих спроб заборонити взагалі будь-яку критику спричинився виключно А. Портнов, який довільно тлумачив термін «недобросовісна реклама», та й від цього порівняно легко було відбитися (доказ? самі вибори 2009 року, коли було не продихнути від критики діяльності уряду). А як пішов Портнов в гонитві за довгим «регіональним» баксом, то й писати матеріали про Тимошенко стало можна, абсолютно нічого не боячись. А нині й зовсім, навіть отримавши цілком дружній коментар від неї, можна спокійно опублікувати «кіллерську» статтю про неї, супроводивши її майже радісною оцінкою, мовляв, тепер їй точно кришка.

Знаєте, які люди вважались найчеснішими в Чикаго 20-х років? Олігархи та мафіозі. Тому що публікація компромату на них була рівносильна смертному вироку - за це буквально могли відкрутити голову в темному під'їзді. Тому про них нічого і не писали, і вони навіть попадали в парламент.

Схоже, що саме так розуміє очищення влади вітчизняна журналістика - знищення всіх безпечних політиків, і залишаться тільки ті, про яких компромат оприлюднити боязко, чи неможливо через страх людей свідчити.

Правда, тут можна навіть порадіти за Сергія Лещенка. За «американськими сагами» уже не треба буде літати у Вашингтон, бо такі саги розпочнуться у нас. Однак вони писатимуться далеко не так легко, як зараз - а приблизно так, як писалось Іді Тарбелл, коли вона в одиночку вийшла проти «Стандард Ойл», бо всі просто боялись озвучити компромат проти Рокфеллера.

А головне - за кого голосувати людям, визначатиме «журналістський ареопаг». Тільки чи буде це називатись демократією?..

Вячеслав ІЛЬЧЕНКО, політолог
k-z

v_n_zb

Сейчас никто не может точно сказать, что планирует творить Путин в Украине в ближайшее время. Точнее, на какую еще пакость он может решиться...

Скорее всего, и сам Путин не знает, как далеко он может зайти, и будет действовать в зависимости от складывающейся ситуации. Он будет учитывать и успешность или не успешность действий новой украинской власти в борьбе с сепаратистами и «зелеными человечками» на Востоке Украины, и реакцию Запада, и изменения настроения в самой России, и т. д.

Однако, как опытный политик, Владимир Владимирович не может не рассматривать вариант, что, несмотря на все его усилия, предстоящие президентские выборы в Украине таки пройдут относительно нормально и что нового украинского президента признает весь демократический мир. Ну и Кремль хотя и повыпендривается еще потом немного заявлениями о сомнительной легитимности нового украинского президента, но тоже будет вынужден его признать и начать с ним сотрудничество, как с главой крупного соседнего государства.

Поэтому Путин волей-неволей вынужден был уже оценить, какой из нынешних основных кандидатов в президенты Украины ему представляется наиболее подходящим — с кем из будущих украинских президентов Москве будет наиболее комфортно вести дела (включая темные делишки). При этом ясно, что ставить на совсем не проходных кандидатов, типа Царева или Добкина, в Кремле не будут.

И вот уже сегодня по большому числу признаков можно сделать если еще и не однозначный вывод, то весьма взвешенное предположение, что выбор Путина пал на Порошенко.

Я перечислю некоторые из факторов, свидетельствующих в пользу данной версии.

1. Министерство обороны России разместило на одной из Севастопольских верфей заказ на общую сумму 5 миллиардов рублей (около $140 млн ). Об этом 17 апреля во время прямой телефонной линии заявил президент РФ Владимир Путин.

При этом, как отметила газета «Капитал», единственным предприятием в Севастополе, где может быть размещен такой заказ Министерства обороны РФ, является "Севморзавод", стратегическим инвестором которого является Петр Порошенко. 

"Корпорация Roshen информирует о том, что, начиная с апреля 2014 года, возобновлена работа на российских предприятиях компании. На сегодняшний день две площадки в Липецке и Липецкой области осуществляют производство кондитерских изделий в обычном режиме", - сказано в сообщении. 

То есть, в России почему-то не стали проявлять большой настойчивости в блокировании кондитерских заводов Порошенко.

3. Как я рассказывал 3 апреля в материале «Бывший «кошелек» Януковича Фирташ теперь купил Порошенко и Кличко впридачу», Порошенко, прихватив с собой малоопытного политика Кличко, ездил в Вену на тайную встречу с одиозным олигархом Фирташем. Именно после этого визита, о котором узнал и рассказал журналист УП Лещенко, Кличко и заявил об отказе идти в президенты в пользу Порошенко. 

Как известно, Фирташ был одним из главных спонсоров Януковича, который сейчас прячется в России и поет под дудку Путина. Кроме того, на Фирташа наверняка имела и имеет большое влияние Москва — через РосУкрЭнерго и не только.

4. Избирательными кампаниями Порошенко в Донецке и Луганске руководят бандиты, ранее обслуживавшие януковичей.

Процитирую лишь одну фразу из журналистского расследования Татьяны Чорновол, опубликованного позавчера в блогах «Украинской правды». 

«Коли автор побачила Шахова та його поплічника Артура Герасімова, як керівників штабу Порошенка на Донбасі, була жорстко шокована».

Здесь связь такая же, как в предыдущем пункте. На Порошенко работают сейчас жулики, которые, в свою очередь, трудились ранее и, вполне возможно, трудятся до сих пор на януковичей (отца и старшего сына). Янукович же сейчас в руках Путина...

5. Конечно, в Кремле хорошо изучили биографию Порошенко и потому знают, что он всегда был приспособленцем. В частности, из записей майора Мельниченко известно, как Петр Алексеевич клялся в свое время в преданности президенту Кучме, и, кроме того, был одним из соучредителей Партии регионов — партии жуликов и воров. При президенте Ющенко Порошенко стал, как известно, «любим друзем» №1, и именно коррупционные деяния Петра Алекссевича (о которых заявил на всю страну покойный Зинченко) стали главной причиной развала «оранжевой» команды в 2005 году. А в 2012 году, когда в тюрьмах сидели оппозиционные лидеры Луценко и Тимошенко, Порошенко без зазрения совести пошел работать министром экономики в правительство Януковича-Азарова.

Так что человек с такими морально-«деловыми» характеристиками должен видеться вполне подходящей кандидатурой на пост президента Украины для главного жулика и вора России Путина...

Экономика от Пророка

«Конфликты и законы» писали о том, что Путин пришел к власти не белым и Пушистым. В бытность его председателем комитета по внешним отношениям мэрии Петербурга, он попался на воровстве, и немалом. Материал: Листая старые газеты: о Путине, как о воре, писали еще двадцать лет назад вызвал жесткую дискуссию о личности red-hot фашисткой России Путине. И вот еще одно доказательство того, что Путин всегда был темной лошадкой, делая себе деньги на обворовывании людей. Не зря же сегодня говорят о том, что состояние Путина зашкаливает за триллион долларов…

З 36 хв.

k-z

В Хорватии в свое время очень быстро разобрались с заслоном из “мирных сепаратистов”, которыми прикрывались военные диверсанты. То, что сегодня творит Россия на Донбассе с участием “мирных жителей” – отнюдь не ново. Подобные тактики использовали сербы во время оккупации восточных земель Хорватии – против хорватской армии: и стрельба из-за голов “мирных”, и блокирование техники…

Были и более изощренные приемы: например, отделение хорватских солдат или полиции встречала улыбчивая бабушка со словами “сынки, мы же братский народ”, усаживала за большой стол, накрытый во дворе, уходила в дом за угощением… И через полминуты по гостям с чердака начинал работать пулемет.

Набирали и инструктировали “мирных жителей” в диверсионных центрах Сербии, после чего перебрасывали через кордон и поселяли в домах, которые оставили хорваты-беженцы. Кстати, “мирными этническими сербами” были, в основном, отставные военные, с той же мотивацией, что и у россиян сейчас – заработать на крови.

От действий так называемых “мирных жителей” хорваты испытывали достаточно ощутимые потери в живой силе и технике (а не только унижение, которое переживают украинцы, когда у наших солдат ОТБИРАЮТ (!!!!!) автоматы и бронетраспортеры).

С этим нужно было что-то делать – и решение было принято. Оно было непростое – но, как показало будущее, позволило сберечь тысячи человеческих жизней с обеих сторон.

Когда соединения регулярной армии Республики Хорватия сближались с сербскими солдатами, ополченцами и “мирными” (разделение, как правило, было очень условным – как и ныне на Донбассе), хорваты выстреливали в воздух специальную сигнальную ракету. Которая означала: ровно через 30 секунд после сигнала все люди, находящиеся в зоне боевых действий со стороны противника, считаются ВОЕННЫМИ, 30 секунд было дано случайным прохожим и зевакам для того, чтобы покинуть место столкновения.

Об этом было сообщено через газеты, ТВ и в листовках, которые распространялись в зоне конфликта.

Итог – быстрый и радикальный: буквально после первых двух-трех столкновений количество случайных людей и “зевак за компанию” в районах боевых действий уменьшилось почти до нуля. Точно зная, что через полминуты начнет работать армия безо всяких “няш-мяш”, большинство простых людей не хотело испытывать судьбу почем зря.

При этом хорватская армия соблюдала “правила войны” – что и подтвердил Гаагский трибунал по бывшей Югославии, ОПРАВДАВШИЙ легендарного хорватского генерала Анте Готовину. Ведь настоящим мирным жителям всегда предоставлялась возможность уйти невредимыми.

В подтверждении правильности этого варианта, просто вспомните Мариупольские события…как быстро там все успокоились и никаких и мыслей о сепаратизме…

Російський телеканал Lifenews,  який висвітлює події  на сході України з позиції лояльності до сепаратистів та прихильників федералізації, завантажив відеосюжет про нічні події у Слов'янську ще  напередодні, 19 квітня. 

Про це свідчить відео на блозі телеканалу у Youtube.

У відеосюжеті кореспондент, з яким  зі студії зв"язуються телефоном,  розповідає, що події у Слов"янську на блок-посту відбувалися "близько першої - пів на другу ночі". 

Однак дата завантаження відео під ним на відеосервісі Youtube - 19 число.  Разом з тим відеоряд сюжету відзнято при денному світлі і вочевидь - вже нагабато пізніше від початку нічних подій із стріляниною.

На сайті ж Lifenews новина з відповідним відеосюжетом розміщена зранку 20 квітня, о 8:53.

Новина на сайті телекану з"явилася зранку 20 квітня.

Зазначимо, за даними МВС України, перестрілка  на в'їзді у Слов'янськ  біля с. Билбасівка на блокпосту прибічників "Донецької народної республіки" виникла о 2:20.

В СБУ заявили, що в  ніч  на 20 квітня "озброєні правопорушники та диверсанти, які тероризують місцеве населення у Слов'янську (Донецька обл.) вдалися до цинічної провокації". 

"Встановлено, що цієї ночі у Слов"янську не було жодної організації, окрім самих диверсантів та представників криміналітету, яких підтримують та озброюють офіцери ГРУ ЗС РФ. Це підтверджують оперативно-слідчі дії, які здійснюють на місці правоохоронні органи України", - заявили в СБУ.

Українська правда