Завтра: Головне – уникнути розколу

Не можна допусти перетворення рух визволення від режиму Януковича на фарс

Понад усе: НІЯКИХ переговорів з регіоналами!

1. Силовики Януковича побоюються не теперішніх протестувальників-чорнобильців – а завтра-шніх – об’єднаних афганців, чорнобильців, підприємців та інших, хто захоче приєднатися. Усі вже знають, що головний виступ буде завтра, 3 листопада. 
Але влада має сильний ресурс – розколоту опозицію власному пануванню. Та лояльних силовиків до своєї влади. Багаторічна робота по розколу опозиції ще буде даватися взнаки – у провокаторів залишилося небагато роботи для розколу опору режимові. Досить підморгнути – «клята Юлька» чи ще щось – і розкол готовий. 

2.Влада чітко визначається – хто є її головний ворог – а хто лише прикидається супротивником. Тих не чіпають, не критикують і не згадують навіть. 
Не треба применшувати розум виживання цієї влади: вони зуміли спровокувати чорнобильців на передчасний виступ та перетворити на протестний виступ на фарс. 

3.Інша справа, що раз започаткований процес часто виходить з-під контролю – тоді вже хвіст колише собаку…
Тобто – ми «вільні у вчинках, але невільні у їх наслідках». 
Та надто хитрі політтехнології теж роблять жертви таких «технологій», тобто шахрайства, передчасно розумними та здогадливими. 

4. Ми вже писали, що режим Януковича не має підтримки у суспільстві – тому перехід частини силовиків на бік народу – питання часу. Будь-яка помилка – і «бабський бунт» в Петрограді лютого 1917 року несподівано повалив царя Миколу II. 
Після Помаранчевого «карнавалу» регіонали не змогли залякати населення, а лише його роздратувати. 
Дійсно – масово вбивати людей режим не може, підкупити – теж. 

5. Отже – нерішучість режиму – у внутрішній слабкості режиму Януковича з дуже сильними ознаками нелегітимності. 
Я питав людей учора та сьогодні: «Як ви дістанетеся Києва?Адже не пропустять!». Мені відповідали: «Нічого, ми знаємо як дістатися!». Ще раніше Асамблея малого та середнього бізнесу та рух «Вперед» не приймали причин того, що їм заважають дістатися куди треба.
Як захочеш – ніхто не завадить. 

6. Янукович злякався, що люди масово придбали зброю. А як щодо того, щоб наші вільні громадяни взагалі мали право на володіння зброєю? Ті, хто має майно, власність та близьких людей – мусять мати зброю для самозахисту. 
Як в Європі та Америці. 
Адже кримінальні бандити ніколи не переймалися дозволами – та мали зброю завжди, навіть в радянські часи. 

7. Щоб не перетворити рух на суцільний хаос – не треба неадекватним людям дозволяти керівництво рухом – як Олегові Ляшкові чи регіоналові Анатолію Виннику. 
У цьому протесаному русі є декілька складових – які відповідно повинні керуватися спеціалістами своєї справи.
Є 
- військово- тактична справа
- загальнополітична стратегія та тактика
- загальна ідеологія революційного руху
- фінансово-економічна та
- адміністративно-управлінська сторона справи. 


8. З досвіду інших країн у перехідні періоди або військові керівники виявляли хист до політичного та державного керівництва (де Голль, Маннергейм, Кемаль Аттатюрк), або політичні керівники виявляли хист до військового керівництва (Троцький, Пілсудський…). 
В українській історії, як правило, були добрі воїни – але погані керівники держави, тому вигравали битви та програвали війни через недолугу політику та дипломатію. 
Нам треба не так успадкувати наших попередників, як уникнути їх фатальних помилок. 
Отже – справжня українська історія – не так позаду, як попереду з опертям на світовий цивілізаційний розвиток. 
Але все це – потім. 

9. Зараз – треба виривати країну з лап кримінальних хижаків, які перетворюють країну на суцільну «малину». 
Тобто демонтують усе, що не стосується їх власного майна та грошей безпосередньо. 
Ідеал такого режиму – раби за колючим дротом та охорона концтабору. 
Гранично спрощена державна система та гранично деградовані особистості до напівхудоби. 
За дротом – ми, українці. А лічені сім’ї – у розкішній Європі з їх курортними зонами існування. 
Просто? 
А вони саме так спрощено і мріють!

Європа? Америка? Тицьнути їм дещицю бабла з рабської праці, підкупити – вони і замовкнуть…
Ось так уявляють собі світ ці деградовані покидьки!

Станіслав Овчаренко

Тимошенко просить Європу не відмовляти Україні

Заключенная экс-премьер Юлия Тимошенко просит Еврокомиссию продолжить сотрудничество с Украиной несмотря на ее арест. Об этом говорится в ее :
Заклик до народів, парламентів та лідерів Європейського Союзу

 Дорога Європейська родино!

Сьогодні я звертаюсь до вас з-за ґрат і передаю це послання через мою родину, адже іншої можливості у мене немає. Кілька кроків вздовж тюремної камери, кілька впоперек від  стіни до стіни. Це і є мій периметр "свободи". Маленьке віконце, через  схрещені арматури якого видно шматок осіннього неба...  Ціну свободи по-справжньому розумієш, коли її видно через заґратоване вікно. Саме тут особливо гостро сприймаєш усі виклики та загрози свободі свого народу. Сім років тому, восени 2004-го, Україна після безкровної і мирної Помаранчевої революції відчула справжній смак справжньої свободи. То були величні події і великі часи. Країни вільного світу, здавалось, заздрили нам. Україна стала модною, до Києва приїжджали туристи, щоб вдихнути ковток свободи. На Єлисейських полях у Парижі та на віа Кондотті в Римі люди розкуповували з полиць все помаранчеве. Я досі переконана, що революція 2004-го — одна з найвеличніших подій в нашій новітній історії та найвагоміший внесок України у демократичний досвід світу. Так, влада ув’язнила мене, сподіваючись, що це стане похоронним дзвоном для нашої демократії, але я вірю у перемогу свободи в нашій країні. Сьогодні, восени 2011 року, свободу намагаються придушити, ув’язнити, депортувати з України. Мені ця влада дала сім років в’язниці, інші ж сидять за ґратами без суду, не знаючи, коли вони вийдуть на волю.

Треба назвати речі своїми іменами — в Україні встановлено  авторитарний режим. Більше не існує розподілу влад на законодавчу,  судову та виконавчу, вся влада знаходиться у руках однієї людини. Метою режиму є тіньове збагачення за рахунок народу та  державних ресурсів, які насправді належать усім українцям. Але для досягнення цієї мети владі потрібна ліквідація демократії в Україні. Я хочу дуже чітко заявити, хоча це важко визнавати, що  зараз нам в Україні власними силами зупинити розвиток авторитаризму буде надзвичайно складно. Занадто слабкими є внутрішні запобіжники, які могли б  захистити нашу країну від цієї біди: громадянське суспільство — молоде;  інститути демократії — і молоді, і слабкі; суди, парламент, засоби інформації — повністю узурповані владою. Останнє, що зараз також  знищується — надія на чесні вибори.

Щоб почати відроджувати нашу свободу, нам невідкладно потрібна допомога світової демократичної спільноти. Такою першою невідкладною допомогою є підписання Угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом. Для України підписання цього документу — це історичний прорив до європейської мрії, це остаточне ствердження та захист нашої незалежності, це надія на свободу та гідне життя для 47 мільйонів українців, це шанс ліквідувати авторитаризм. Я хочу подякувати Європейській родині за те, що під час підготовки проекту цієї Угоди ви вже дали Україні унікальні можливості, яких у нас в таких переговорах ніколи не було. Це підтвердження щирості та відданості європейських народів ідеї євроінтеграції України.

Але вже є очевидним, що підписання Угоди сьогодні опинилося під загрозою зриву, все реальнішим стає провал європейських прагнень  України. Це може стати трагедією, яка затьмарить майбутнє України на довгі роки. Наша європейська перспектива опинилася під загрозою не  через Європу, а через свідомий розрахунок української влади. Схоже,  режим готовий знищити всі паростки демократії та відмовитись від дотримання європейських цінностей, як того вимагатиме підписання Угоди  про вільну торгівлю. Двадцять років надій на приєднання до європейської родини,  на остаточне звільнення від гіркого радянського спадку знищуються через  жадобу українського президента та його оточення до влади та багатства. Президент Янукович та уряд порушують усі передумови  підписання Угоди. Це відбувається не випадково, не через непорозуміння,  не тому, що вони не знають як, або не розуміють, що таке Європейський  шлях. Вони свідомо, планово, цинічно зривають процес європейської  інтеграції України та переорієнтовують зовнішньополітичний курс на  протилежний.

Саме тому я зараз звертаюся до вас — народів, парламентів та лідерів дружньої Європейської родини — з проханням не відмовлятись від підписання та ратифікації Угоди з Україною через розчарування зневажливим ставленням Януковича до Європи. Я прошу вас не звертати увагу на свідомий саботаж цього процесу українською владою. Я прошу вас не голосувати проти цієї Угоди, навіть якщо ви вважаєте, що це покращить мої шанси вийти на волю. Я зовсім не хочу, щоб європейське майбутнє моєї країни залежало від мого власного комфорту. Владна, кримінальна олігархія і український народ — це не одне й те саме. У них різні цілі та різні моральні цінності. Олігархії потрібно беззаконня, безконтрольність, безвідповідальність, економічна тінь та диктатура, що несумісні з європейськими цінностями. А український народ своєю мужністю та стійкістю перед обличчям жорстокого свавілля продемонстрував, що свобода, справедливість та солідарність є його головними цінностями. Українці прагнуть відчути себе повноцінними членами європейської родини, нарешті покінчити з пострадянськими метастазами, зачинити раз і назавжди двері у тоталітарне минуле. Я зараз звертаюся до вас з проханням: при прийнятті доленосного рішення про підписання та ратифікацію Угоди віддати перевагу європейським прагненням українського народу та проігнорувати заздалегідь сплановані дії української влади, спрямовані на зрив цього історичного прориву до Європи. Коли я звертаюся до вас, перед моїми очима стоять сотні тисяч кращих синів та доньок України, які віддали своє життя, віками виборюючи незалежність нашої держави.

У мене перед очима стоять мільйони українців, вбиті голодом в тридцятих роках тільки за те, що вони любили Україну; мільйони людей, які вийшли на засніжені вулиці Києва сім років тому в надії на Свободу. Я бачу обличчя мільйонів молодих людей, які сьогодні  задихаються під тиском авторитарного режиму і мріють про те, щоб нарешті вийти із замкненого кола минулого та стати громадянами вільної Європи.  Не зруйнуйте їхню мрію, не карайте їх за злочини українського режиму. Саме заради них усіх я прошу вас підписати та ратифікувати Угоду з Україною, навіть якщо українська влада свідомо не виконає умов  останньої резолюції Європарламенту.

Бо для України це не лише підписання офіційного документу, це — відродження нашої довгоочікуваної Свободи, збереження нашої вистражданої незалежності, право на європеїзацію життя мільйонів українців. Все це зараз у ваших руках. Я знаю, що вам зараз теж не просто: ЄС бореться зі світовою фінансовою кризою, остання хвиля розширення Європейського Союзу та адаптація Лісабонської угоди потребує максимальної енергії та уваги. Але велика місія Європейської родини полягає в тому, щоб нести справжні цінності іншим братнім європейським народам, гармонізувати життя нашого нестабільного і вразливого світу, і ви з честю виконуєте це завдання.

Ми, вільні українці, дивимося на вас з надією. Я знаю, що однією з умов підписання Угоди про асоціацію є моє звільнення з-за ґрат як свідчення припинення політичних репресій та  розправи з опозицією. Президент Янукович свідомо не виконує цю умову. Сьогодні я  прошу вас, з усією силою переконання, підписати Угоду про асоціацію та  зону вільної торгівлі у будь-якому випадку. Я не можу допустити, щоб моя несвобода стала причиною  повного краху європейської мрії українців. Вірю, що ви не залишите  Україну в біді та допоможете українцям звільнитись із в’язниці  несвободи, безправ’я, безнадії та авторитаризму, яку вибудовує навколо них Янукович .

...Я закінчую писати це звернення у своїй камері ввечері. Десь там, за тюремними стінами, сідає сонце. Але я точно знаю, що скоро воно знову зійде над моєю рідною Україною. Це буде сонце свободи, гідності та величі вільних людей, які заслуговують на майбутнє в об’єднаній і вільній Європі.

Проголосуйте та ратифікуйте цю Угоду, і це буде наша з вами спільна перемога над авторитаризмом.

Юлія Тимошенко

Українці закуповують зброю для збройних нападів на владу

Президент Віктор Янукович заявив, що у нього є інформація про підготовку збройного повстання та повалення влади.

Про це глава держави повідомив під час засідання Кабінету міністрів, передає кореспондент Gazeta.ua. "Зараз ті, хто отримував пенсії близько 30 тисяч гривень, прийшли ламати паркани. Що їм потрібно? Зірвати фінансову стабільність в Україні? Зірвати політичну стабільність?" - поцікавився Янукович.

Він пояснив, що люди хочуть "виходити на вулиці з вилами і ділити все, що є". "Є заклики до революції. Сьогодні мені правоохоронні органи дають інформацію, що в Україні йде закупка зброї і підготовка збройних нападів на органи влади. Це що? Люди втратили страх і совість? Хто це організовує?" - зауважив Янукович.

Слід зазначити, що наразі засідання Кабміну завершилось.

"Янукович, б ... ь, виходь, с ... а" - чорнобильці під Кабміном

2 листопада біля будівлі Кабміну зібралися на акцію протесту кілька сотень чорнобильців. Раніше до них вийшов віце-прем'єр-міністр - міністр соціальної політики Сергій Тігіпко, який намагався пояснити можливості вирішення проблеми. Зокрема, він запропонував учасникам акції вибрати кілька людей, які могли б провести переговори з урядом. У той же час він відзначив, що середня пенсія по Україні становить 1 тис. 205 грн., А пенсії інвалідів 950 грн. На ці слова віце-прем'єра учасники акції відповіли вигуками: "Ганьба" і "Брехун". 

Зокрема, учасники акції під час мітингу відзначили, що їм не потрібні переговори, а їм потрібне скасування законопроекту. Після того, як віце-прем'єр пішов, учасники мітингу почали вимагати появи Президента. Зокрема, одна жінка в гучномовець запрошувала Віктора Януковича на зустріч з використанням ненормативної лексики.

Як повідомлялося, вчора чорнобильці протестували біля Верховної Ради  проти порушення їх прав на пільги під час прийняття законопроекту про державні гарантії щодо виконання судових рішень. Крім того, вони вимагають погашення боргів по виплаті пенсій та допомоги.  Чорнобильці двічі намагалися пробитися до входу у Верховну Раду. Від будівлі парламенту учасників протестів відтіснив спецпідрозділ "Беркут". При цьому недавно зведений паркан був пошкоджений. Парламент оточили подвійним кордоном міліції.

Освободить Тимошенко может Конвенция ООН по борьбе с коррупцией

В законопроекте о гуманизации ответственности в сфере хозяйственных преступлений, представленного на рассмотрение Верховной Рады Президентом Украины следует добавить изменения, касающиеся служебных преступлений. Но речь идет об имплементации в украинское законодательство норм Конвенции ООН о борьбе с коррупцией.

Об этом в комментарии УНН сказал народный депутат из фракции "БЮТ-"Батькивщина" Виктор Швец.

"Речь идет о приведении в соответствие с международными обязательствами тех положений касающихся и служебной деятельности. В частности приведения в соответствие отдельных положений законодательства в соответствие с конвенцией ООН о борьбе с коррупцией, которая была ратифицирована ВР", - сообщил народный депутат.

Как пояснил народный депутат, статья 365 Уголовного кодекса Украины, о превышении власти или служебных полномочий, сегодня трактуется очень широко и не соответствует мировой правовой практике. Поэтому эту норму следует привести в соответствие с конвенцией, предусматривающей наступление уголовной ответственности за превышение служебных полномочий только в случае получения личной выгоды или выгоды для членов семьи.

"В остальных случаях должностное лицо будет нести политическую ответственность", - отметил народный депутат. В.Швец подчеркнул, что статья 365 УК, в том виде, в каком она есть сегодня, абсолютно не соответствует европейскому законодательству. И речь идет не о переписывании законодательства под отдельное лицо, а о синхронизации украинского законодательства с европейским.

Парламентарий надеется, что будет достигнут компромисс и ВР примет законопроект о декриминализации с соответствующими изменениями.

Напомним, в ВР зарегистрирован законопроект о гуманизации ответственности за совершение экономических преступлений. Внес документ, предусматривающий отмену уголовной ответственности за некоторые преступления, Президент Украины. Законопроект был проголосован в первом чтении. Сейчас он находится на рассмотрении в соответствующем парламентском комитете.

Представители фракции "БЮТ-"Батькивщина" неоднократно предлагали внести в законопроект поправки, которые расширят его действие, и смягчающие ответственность за совершение должностных преступлений, в частности в разделе превышения служебных полномочий Парламентское большинство не согласно с такими изменениями.

Великобритания призывает освободить Тимошенко

Великобритания призывает освободить Тимошенко
Замглавы британского МИД также заявил о необходимости предоставить украинским политзаключенным полноценное право участвовать в политической жизни

Великобритания призвала освободить экс-премьер-министра Украины Юлию Тимошенко и других политзаключенных в Украине. Об этом сегодня заявил заместитель министра иностранных дел Великобритании Джереми Браун в ходе дебатов по отношениям Великобритании с Украиной в Палате Общин.

Как сообщает пресс-служба БЮТ, британский чиновник также заявил о необходимости предоставить украинским политзаключенным полноценное право участвовать в политической жизни, включая следующие парламентские выборы.

"Украина должна доказать не только словами, но и действиями свое желание присоединиться к европейскому клубу, доказать свою преданность европейским ценностям", - сказал он.  Браун также обратил внимание на сворачивание демократии в Украине за последние полтора гола, включая уничтожение свободы прессы и независимых судов, исчезновение разделения между тремя ветвями власти в Украине (исполнительной, законодательной и судебной), политически мотивированные дела против Юлии Тимошенко и членов ее прежнего правительства.

Он подчеркнул, что Великобритания поддерживает европейскую интеграцию Украины, "но демократические ценности не являются предметом для обсуждения". По словам Брауна, такую позицию Великобритании разделяют ее партнеры по ЕС и международные эксперты.

Протести, перемоги та репресії в Україні

Приватна, надто приватна власність,

або Хто має право на багатоповерхові житлові будинки і їх дахи

ЦЕНТР ДОСЛІДЖЕННЯ СУСПІЛЬСТВА

Протести, перемоги та репресії в Україні

Тижневий огляд, 22-28 жовтня 2011 р.

Із 22 по 28 жовтня моніторинг Центру дослідження суспільства зафіксував 42 протести, 2 негативні та 3 позитивні реакції на протести.

Проблеми незаконного будівництва, рейдерських захоплень, корумповані схеми приватизації – це все не нове в Україні. Можна навіть сказати, що ці феномени майже нерозривно супроводжують поняття приватної власності в українських реаліях. Але минулий протестний тиждень показав, які крайнощі можуть трапитись під прикриттям «власності» у країні, де влада, гроші і свавілля вже міцно злилися в головах громадян. Як показав моніторинг ЦДС, в Україні можна приватизувати житловий багатоповерховий будинок та збудувати двоповерхову мансарду на даху історичної будівлі, а винахідливість та рішучість рейдерів у спробах захопити приміщення в центрі Києва немає меж.

Чотири дні – із 21 по 24 жовтня – у наметовому містечку під стінами Полтавської облдержадміністрації ночували мешканці селища Соколова балка (Новосанжарський район). За підтримки громадської організації «Демократичний Альянс», люди вимагали повернути у власність села  соціальні об’єкти, які опинилися на балансі приватної агрофірми депутата Володимира Замули. В приватні руки народного обранця примудрилися передати дитсадок, клуб, дорогу, водонапірну башту та навіть 16-квартирний житловий будинок.Активісти також вимагали притягти до відповідальності винних у нечуваній «приватизації». Вранці 24 жовтня близько 30 мешканців наметового містечка розташувалися на сходах облдержадміністрації і влаштували «пластиковий бунт», створюючи шум за допомогою пластикових пляшок із наповнювачами, щоб привернути увагу до своєї проблеми.

26 жовтня близько десятка харків’ян пікетували міськвиконком під лозунгом «Спортмайданчик замість автостоянки». Стоянка з’явилася біля їх будинків кілька років тому. Вже тоді, за зверненням громадян, суд постановив її ліквідувати. Але минуло кілька тижнів і на тому самому місці з’явилася нова. Така ж самовільна і така ж небажана. Місцеві мешканці наголошують, що їм би хотілося бачити під своїми будинками баскетбольний майданчик.

27 жовтня отримала своє продовження епопея довкола незаконного продажу та спроб рейдерського захоплення київської книгарні «Сяйво». Працівники книгарні, письменники та небайдужі громадяни принесли під стіни міськдержадміністрації книги та невелику бочку соленої риби. Рибу вони загортали в сторінки книг і роздавали всім бажаючим. Так вони символічно розповіли про долю книгарні: приміщення «Сяйва» хочуть передати комунальному підприємству «Київський міський центр розвитку рибного господарства».Епопея довкола книгарні, яка займає дуже ласе приміщення в самому центрі Києва, триває ще з осені 2009 року.  Тоді приміщення приватизували через аукціон. Згодом конфлікт довкола книгарні загострився – мали місце спроби рейдерського захоплення, які були успішно відбиті небайдужими громадянами. 29 червня цього року прокуратура Києва порушила кримінальну справо щодо незаконного відчуження приміщення. На даний момент триває суд. Однак, як показує акція 27 жовтня, все це не стало на заваді подальшим спробам знищити книгарню.

Цього ж дня відбувся пікет під стінами Адміністрації президента, на якому праві організації та групи (КУН, УНА-УНСО) вимагали відставки генпрокурора Пшонки через капличку УПЦ (МП), яку спорудили на місці руїн Десятинної церкви. Активістів обурив той факт, що Генпрокуратура не реагує належним чином на документи, які свідчать про незаконність встановлення цієї споруди. Під Адміністрацією громадяни встановили макет каплички, а її стіни розмалювали карикатурами на священиків. Як це часто трапляється, протест проти незаконного захоплення чи будівництва у виконанні правих груп, за великим рахунком, звівся до протесту проти УПЦ (МП) та Росії.

27 жовтня у Житомирі місцеві мешканці прийшли під стіни міськради, вимагаючи заборонити продаж землі ботанічного саду. Це вже не перша акція житомирян, на якій вони протестують проти приватизації частини території саду для будівництва будівельного гіпермаркету «Епіцентр».  На попередній акції, яка відбулася 7 жовтня,  активісти навіть пройшли на сесію міськради і частково зупинили її роботу.

Цього ж дня у Житомирі під стінами обласної адміністрації близько сотні акціонерів фабрики «Житомирські ласощі» виступали проти рейдерського захоплення підприємства. За їх словами, вони зверталися до всіх можливих інстанцій, намагаючись повернути законний контроль над підприємством, однак ніхто на їх звернення не зреагував. Тож вони вирішили перейти до більш радикальних методів – протестів. Конфлікт довкола одного із найбільших виробників кондитерської продукції в Україні розпочався ще в березні цього року, коли відбулося злиття компанії «Житомирські ласощі» та «Будстайл ХХІ» в ОДО «ЖЛ». До нової компанії перейшли всі права та обов’язки обох її попередниць.

28 жовтня у Києві близько двох десятків мешканців будинків по вулиці Саксаганській пікетували КМДА, вимагаючи захистити історичні будівлі від будівельного рейдерства. На даху одного із будинків, як розповіли місцеві мешканці, без необхідних документів та узгодження із мешканцями, відбувається будівництво двоповерхової мансарди. Окрім того, що фірма-забудовник ТОВ «Старбуд-200» порушує закон, її представники погрожують активістам, які намагаються зупинити будівництво. Учасники протесту вимагали припинити незаконне будівництво та покарати посадових осіб, які сприяли незаконному захопленню.

Протягом минулого тижня ЦДС зафіксував три позитивні реакції на протести. 27 жовтня Голосіївський районний суд Києва відпустили під підписку про невиїзд активіста Віталія Грузинова. Він утримувався під вартою як обвинувачуваний у справі про пошкодження гранітної плитки на Майдані Незалежності під час «податкового Майдану» у листопаді-грудні 2010 року. Після масового протесту студентів КПІ 26 жовтня проти непрозорої ситуації довкола виборів ректора інституту, Міносвіти пішло на поступки. 27 жовтня міністр Міносвіти Дмитро Табачник пообіцяв призначити нинішнього ректора Михайла Згуровського виконуючим обов’язки ректора до нових виборів керівництва. 24 жовтня керівництво ПАТ «Маріупольський дослідно-експериментальний завод» м. Маріуполь пішло на поступки, щоб уникнути страйку. Страйковий комітет підприємства оголосив про намір розпочати безстроковий страйк через невиконання керівництвом зобов’язань із виплати заборгованої зарплати. Між керівництвом та працівниками була підписана угода, згідно з якою правління ПАТ взяло на себе зобов’язання погасити заборгованість згідно з затвердженим графіком, а працівники погодилися перенести початок страйку.

Також минулого тижня мали місце дві негативні реакції на протести. 24 жовтня на комунальному підприємстві «Хмельницькводоканал» був створений страйковий комітет. Працівники підприємства офіційно повідомили владу, що почнуть страйк, якщо їм не повернуть колишнього директора, якого міський голова звільнив у зв’язку із закінченням контракту. Національна служба посередництва і примирення попередила представників страйкому, що їх страйк не є організований належним чином і порушує закон. На відміну від своїх маріупольських колег, представники страйкового комітету не наважилися відстоювати вимоги працівників комунального підприємства та відмовився від протесту. 27 жовтня у Києві адміністрація Київського зоопарку спробувала затримати активісток FEMEN, однак не змогла цього зробити. Дівчата вилізли на центральний вхід до зоопарку, вивісили банер «Зооморг» та розливали кров. Вони протестували проти регулярних випадків загибелі тварин у звіринці.

Отже, як показує аналіз протестів, які трапилися минулого тижня в Україні, поняття власності у нашій державі дуже умовне. Приватна, комунальна, державна власність не мають чітких і надійних меж, і можуть плавно перетікати з однієї форми власності в іншу. Все залежить від грошей, зв’язків і вартості кожної окремо взятої власності. Такий стан речей перегукується із загальними корупційними схемами, які проникають в усі сфери соціально-економічного життя країни. Такі схеми по всій країні зустрічають опір – юридичний, а якщо не допомагає – вуличний. Час та опір покажуть, чи можуть прості громадяни України бути хазяями у власних будинках, подвір’ях, вулицях, дахах. Наразі їм залишається тільки виходити на вулицю і таким чином відстоювати свої права.

Показники щодо кількості протестів та репресій можуть незначною мірою змінюватися, оскільки про деякі події ЗМІ повідомляють із запізненням. Щодо джерел інформації про згадані події просимо звертатися за контактами нижче.

 

Центр дослідження суспільства (ЦДС) – незалежний некомерційний науково-дослідний центр дослідження соціальних проблем і колективних протестів. З вересня 2009 року ЦДС фіксує усі протестні події, позитивні та негативні реакції на них влади або інших об’єктів протесту в Україні на основі регулярного моніторингу близько 170 національних, обласних та активістських  засобів масової інформації.

 Контакти:

Володимир Іщенко            + 38 097 3964499

Оксана Дутчак                    + 38 050 7019871

[email protected]

http://maidan.org.ua/2011/11/protesty-peremohy-ta-represiji-v-ukrajini/

До 90-х роковин рейду Повстанської Армії УНР в Україну

Українська, за назвою, влада впродовж усіх двадцяти років незалежності так і не спромоглась до системного відновлення в історичній пам’яті суспільства одного з визначальних етапів нашої боротьби за власну державність в новітній історії  – українських визвольних змагань 1917–1921 років.  Видається, що при відповідній державній політиці (якби ж то така була!) визвольна війна українського народу на початку ХХ століття, що велась без підтримки світової спільноти, на всій території сучасної України, часто-густо на 2-3 фронтах одночасно – проти білих і червоних російських військ та проти поляків, а ще й з тифом – мала б стати стрижнем формування національної самосвідомості та об’єднавчим фактором. Адже, тоді нашим опонентам не вдалось би протиставити схід і захід, штучно локалізувати та опорочити визвольну ідею й боротьбу. Бо тоді за волю України, за українську державність воювали предки нинішніх мешканців Поділля і Київщини, Слобожанщини й Запоріжжя, Херсонщини і Луганщини. Підтвердженням тому є зафіксоване у чекістських документах біографічні дані розстріляних повстанців листопадового рейду Армії УНР, про який йтиметься нижче. У списку страчених, що зберігся в архівах є вояки з усіх центральних, південних і східних областей України, особливо багато – родом з нинішніх Вінницької (58), Хмельницької (50), Київської (34), Полтавської(32) та Черкаської (25) областей. 

Отож, у вересні-листопаді цього року минає вже 90 років від подій  Другого зимового походу Армії УНР, який став останньою відчайдушною спробою інтернованих формувань збройних сил УНР ввести в Україну свої  військові частини,  об’єднати всі партизанські загони, поширити збройне повстання на всю територію радянської України, і вимести звідти більшовицьку владу. Може здатись, що сама ідея відрядження менше двох тисяч вояків проти півторасоттисячного регулярного, навченого війська, значну частину якого складала кіннота, була божевільством.  Але ж, задум походу будувався на тому, що для походу на Україну, охоплену широкомасштабним антибільшовицьким повстанням спрямовується організоване ядро, в основному із старшинського складу, з завданням очолити повстанські сили, зкоординувати їх дії, та, по-суті утворити нову Повстанську армію. І підстави для таких планів були дуже вагомими. Особливо, якби вдалося реалізувати ще й спільний російсько-білоруський наступ, що теж планувався. 

Внутрішньо українські чинники

 В Україні ситуація на той час була дуже важкою. Впродовж 1920 – 1921 років  большевиками здійснювалась грабіжницька “воєнно-комуністична” політика з репресивними каральними акціями та примусовим, із застосуванням військової сили, вилученням хліба та інших продуктів. На  підтвердження  дослідники наводять  показовий фрагмент  із листа В. Леніна  до командувача Південним фронтом М. Фрунзе: “Тов. Бухарін каже, що урожай на Півдні прекрасний. Тепер головне питання всієї радянської влади, питання життя і смерті для нас, – зібрати з України 200-300 млн. пудів.

А “збирати” вони навчились.

Селянинові дозволялося залишати собі всього близько30 фунтівзбіжжя на місяць. Щоб сприяти реквізиціям, більшовицька партія організовувала з люмпенів комнезами, члени яких мали переваги при розподілі землі, звільнялися від податків і діставали 10—20 % «здобичі», залучала голодних пролетарів з Росії.

У відповідь на це більшість селян бойкотували посівні кампанії. Водночас із зменшенням виробництва продуктів харчування, центральні й південні райони України охопила посуха, наслідком чого й став перший організований комуністами голод 1921-1923 рр., що забрав життя сотень тисяч людей.

Така політика породжувала масовий спротив. Селяни зрозуміли, що відсидітись у своїй хаті не вийде. Україна знову стала до боротьби. Повстанці відбивали обози з награбованим майном і реквізованим хлібом, влаштовували  залізничні  катастрофи, чинили  атентати  проти комісарів та більшовицьких активістів.

За даними дослідників, у різні роки на території Великої України  діяли 692 підпільні організації та їхні осередки, 1435 повстанських загонів, з них — 689 відомих, 746 маловідомих. Із 268 селянських повстань, що мали місце в Україні від 1917 до 1932 року, переважна більшість  відбулось в цей період. У чекістських донесеннях значилось, що “загальна кількість бандитів у 1921 р. досягала 40 тисяч чоловік“.

Навесні і влітку боротьбу проти окупантів вели 42 тільки великих  партизанських формувань, що перебували на зв’язку з емігрантським урядом. Серед них виділялися: загін Заболотного(район дій Ольвіополь – Балта), чисельністю – до 6000 багнетів і шабель, 6-8 гармат, кулемети; загін Струка (Коростень – Житомир – Козятин), до 3000 осіб; загін Брови (Новомосковськ – Павлоград), 3000 багнетів, 1000 шабель, 27 кулеметів, гармати; загін Мордалевича(Радомишльський повіт), до 1220 багнетів; формування Бондарчука, Завгороднього і Хмари(Черкащина), до 1200 багнетів; загін Удовиченка (Полтавщина), до 1000 багнетів; “Надбузька Повстанська дивізія” (Гайсинський і Уманський повіти), до 4000 багнетів і шабель.

Крім того, ще ж діяло повстанське з’єднання Нестора Махна (до 30 тисяч осіб). Щоправда, воно не підлягало уряду УНР і дотримувалось власної тактики, а уже в серпні – зазнало поразки.

Повстанські формування вели бойові операції проти цілих з’єднань, окремих загонів і залог регулярної Червоної армії, здійснювали диверсії на комунікаціях і лініях зв’язку, атентати проти партійних і радянських працівників та активістів, відбивали реквізоване зерно й худобу, вели пропаганду і агітацію, збір розвідувальної інформації.

Але більшість повстань, що стихійно вибухали проти грабунку і знущань більшовицької влади, були не координовані. Орудували повстанці невеличкими групами, збираючись  при потребі у великі з’єднання і розпускаючись, коли минала потреба, щоб легше було переховуватись.

Уряд УНР та особисто Головний отаман Симон Васильович Петлюра вважали  ситуацію в Україні на зламі 1920-1921 рр. сприятливою для нового етапу розгортання народної боротьби проти поневолювачів України. Тож, для керівництва повстанням у Києві в березні 1921 р. створюється Центральний Український Повстанський Комітет на чолі з українським старшиноюІваном Андрухом, делегованим в Україну ще наприкінці 1920 р. По всій Україні виникають губернські, повітові, міські і сільські повстанкоми, котрі розгорнули формування збройних загонів і підпільних груп.

Партизансько-підпільному рухові протидіяли регулярні війська Червоної армії та загони чекістів. Закінчення війни на інших фронтах дозволило більшовикам кинути на придушення повстанців значні сили радянських військ і органів держбезпеки, кращі частини на чолі з досвідченими душителями протибольшевицьких повстань – М. Фрунзе, В. Блюхером, П. Дибенком, Г. Котовським, О. Пархоменком.

Міністерство закордонних справ УНР у донесенні-огляді Головному Отаманові від 10 вересня 1921 р. інформувало: “Починаючи з середини серпня, большевицьке командування підводить безпосередньо під кордон (на відтинок Проскурів-Камянець-Могилів-Ямпіль-Бірзула) багато нових піших і кінних частин з відповідною кількістю артилерії і інших різних допомогаючих родів військ… Большевицьке командування до бувшої раніше на Правобережжі в певному стратегічному угрупованні Червоної армії підтягує значні сили з Москви, Лівобережжя і Кавказу“.

На липень 1921 р. лише у безпосередній близькості до польського кордону розташовувалось126 000 багнетів і 22 000 шабель. Додатково кордонна охорона складала 15 000 багнетів і 1 000 шабель. Вони здійснювали каральні акції щодо мирного населення із застосуванням кінноти, кулеметів та, навіть, гармат. По селах проводилася мобілізація молоді до Червоної армії. З дезертирством велася шалена боротьба: ув’язнювались родини втікачів, конфісковувалося їхнє майно, спалювалися оселі, спійманих втікачів розстрілювали.

Нарощуючи потужність ударів по повстансько-підпільному руху, більшовики нищили повстанські загони, викривали їх керівні органи та підпільні групи в містах.  В Києві ЧК був заарештований та 28 серпня 1921 року розстріляний вже згадуваний керівник Центрального Українського Повстанського Комітету Іван  Андрух. Впродовж 1921 року загинули в боях або були знищені  окупантами відомі повстанці чорноліський отаман Микола Кібець-Бондаренко, звенигородський кошовий Вільного козацтва Семен ГризлоКость Пестушко (Степовий-Блакитний), Отаман Степової дивізії, головний отаман Холодного Яру,  Максим Терещенко, начальник Холодноярського повстанського штабу, отаман з Чернігівщини Іван Васильчиков-Галака, Віра Бабенко, зв’язкова Катеринославського повстанкому, розвідниця 1-ї Олександрійської (Степової) повстанської дивізії, подільський отаман Яків Шепель.

Дослідник Г. Бурнашов підрахував, що чекісти разом з частинами Червоної армії у  1921 р. зліквідували: “бандитських” отаманів – 444, рядових – 29  тисяч 612. В боях з ними захоплено 5 гармат, 266 кулеметів, 8898 гвинтівок, 392 револьвери та 169 бомб… Важко уявити, – зазначає він, – щоб такою величезною кількістю зброї могли володіти “банди”. Ні, це була всенародна боротьба за свою свободу, за незалежність своєї держави!”.

Тож, до початку осені більшість повстанських формувань було зліквідовано. Залишились невеликі загони, які нараховували кілька десятків осіб і діяли здебільшого у лісовій місцевості. Більша ж частина повстанців, у відповідності до партизанської тактики, при ранніх снігах, що в той рік випали дуже рано та морозах, розійшлися по домівках.  На прикладі Холодного Яру знаємо, що й зв’язки з емігрантським урядом були вже порушені або взяті під контроль чекістами, тож багато повстанських вожаків навіть не були повідомлені про початок походу й не отримали завдань на з’єднання з повстанською армією. 

Еміграція

Підготовка визвольного походу Армії УНР на території тодішньої Польщі теж здійснювалась у складній неоднозначній обстановці. Для керівництва повстанням урядом УНР був сформований спеціальний орган - Партизансько-Повстанський Штаб (ППШ), що з дозволу польської влади був розміщений у Львові. Очолив ППШ генерал-хорунжий Юрко Тютюнник, досвідчений фахівець повстансько-партизанської боротьби, що був одним із керівників Першого Зимового походу і мав значний вплив серед повстанців на Україні.

На той час, армія УНР яка, в листопаді 1920 р перейшовши кордон Польщі в непоганому організаційному й моральному стані, була роззброєна та інтернована в табори. Але Симон Васильович Петлюра оцінював тодішню ситуацію «…не як ліквідацію нашої державності, не ліквідацію наших державних зусиль, а як ліквідацію однієї з мілітарних спроб боротьби з окупантською владою України». Всього в таборах на 20 січня 1921 р. нараховувалося 17 464старшин і козаків. Згодом чисельність інтернованих в польських таборах зростала, і на кінець 1921 р. сягала близько 30 тисяч чоловік.  І, якби утворились умови, щоб  відновити боєздатність війська такого складу, то мрія українців на вигнанні про скоре повернення на рідну землю, могла б здійснитись.

Тож, на початках, завдячуючи  домовленостям С. В. Петлюри з польським урядом, інструкцією Міністерства військових справ Польщі від 2 грудня 1920 р. було внормоване правне становище армії. У ній армія УНР трактувалася як дружня та союзна. Інструкція зобов’язувала польську адміністрацію забезпечити відповідні умови перебування інтернованих у таборах: організувати харчування та медичне обслуговування, підготувати необхідну кількість бараків.

Та на час завершальної фази підготовки визвольного походу, за спиною С. В. Петлюри уже був підписаний Ризький мирний договір 1921 року між Росією, радянською Україною і Польщею, за яким до Польщі відійшли Волинь і Галичина, що стало зрадою УНР.

Таким чином, офіційна Варшава опинилася у вельми незручній ситуації. З одного боку, поляки не хотіли іти на повний розрив союзницьких стосунків з українцями, оскільки відновлення УНР як буфера з Росією для Польщі залишалося життєво важливим питанням. З цих міркувань польські військові власті, які допускали можливість нового антибільшовицького походу, сприяли здійсненню планів українського керівництва.

Та Москва жорстко вимагала від Польщі дотримуватися умов Ризького договору, яким заборонялось існування антирадянських збройних угрупувань на території Польщі. А 7 жовтня був підписаний протокол, згідно з яким польська влада зобов’язувалась навіть роззброїти  українські війська.

Тому є підстави припустити, що допомагаючи у підготовці походу, Польща також намагалась позбутись зі своєї території організованої сили, що, окрім усього іншого, ще й могла підтримати визвольні намагання галичан і волиняків, котрі опинились під польською окупацією та ще не забули про боротьбу Української Галицької Армії.

У цій надкритичній ситуації уряд УНР та особисто С. В. Петлюра продемонстрував високу політичну зрілість і розуміння того, що єдиним шансом, який давав надію на звільнення України від більшовицької окупації, було продовження співпраці з Польщею. Тому Головний отаман Армії УНР докладав усіх зусиль для її зміцнення.

У висліді, польська влада все ж таки дозволила використовувати частину інтернованих українських старшин і козаків як посланців в Україну, тож звільнила з таборів 2 тисячі українських вояків та взяла на себе зобов’язання  забезпечити їх необхідною амуніцією.  Та ці обіцянки були виконані лише частково, про що можемо довідатись із донесень призначеного на той час командувачем Української повстанської армії генерал-хорунжого Юрка Тютюнника, що наведене трішки нижче. 

Похід у безсмертя

Все ж таки, незважаючи на те, що польська влада надала українцям лише мізерну частку необхідної кількості обіцяних коней, озброєння та набоїв (одна рушниця на двох-трьох), що в умовах ранньої зими лише половина козаків була відповідно взута та одягнена, що повстанський рух в Україні був уже розгромлений, що у прикордонній смузі большевики розгорнули майже стопятдесяттисячне угруповання регулярних військ, що їм, стараннями багато чисельних шпигунів навіть в оточенні С. Петлюри та Ю. Тютюнника, був у деталях відомий план походу,  після неодноразового відкладання терміну його початку (спершу планувався на 20 травня),  наприкінці жовтня 1921 р. головні сили Повстанської Армії розпочали похід.

25 жовтня з нагоди початку походу, С. Петлюра послав Ю. Тютюннику  листа такого змісту:  “п. Генерале! Виряжаючи Вас, Повстансько-Партизанський Штаб та старшин і козаків на велику справу звільнення Батьківщини нашої від московського ворога, від щирого серця хочу побажати успіху в тій тяжкій боротьбі, яку прийдеться провадити на Україні. Прошу передати старшинам і козакам мій привіт, а при розпочаттю справи з’ясувати їм всю історичну вагу та патріотичне значіння того великого акту самопосвяти, який вони виявляють, вирушаючи в Україну, щоб від ворогів її звільнити та розпочати працю для національно-державної відбудови її. Щасти Боже і Вам, і всім старшинам, і козакам, що вирушають в далеку та тяжку дорогу, успіху і слави на добро і щастя нашій Батьківщині“.

Ю. Тютюнник із Штабом виїхав зі Львова до Рівного 29 жовтня.  2 листопада 1921 р. з селаБалашівка, що біля самого польсько-радянського кордону, він доповідав С. Петлюрі: “До п. Головного Отамана! Подільський загін (під командуванням підполковника Палія) 700 чол. ((лише 12 кінних, а мав бути кінний), 200 рушниць, 10 000 набоїв, 5 кулеметів, 4 стрічки з набоями і 5 – без набоїв, з 25  на 26 – перейшов Збруч. 27 – зайнято Кам’янець-Подільський і Проскурів.

Волинський загін генерал-хорунжого Янченка разом з штабом генерала Тютюнника 900 козаків, 417 рушниць, набоїв 70 000, 32 кулемети з набоями і стрічками, 300 шабель, 15 списів, 500 ручних гранат. 35% роззуті (босі), 50% без шинелей, одяг решти козаків старий і подертий. Великий брак відчуваємо в білизні. Від 1-ї повстанської групи Гулого донесень не поступило. Тютюнник”.

Тож, згідно плану в похід виступило три повстанські групиВолинська - головна, під безпосереднім командуванням Ю. Тютюнника, Подільська – під командуванням підполковника М. Палія; Бессарабська - генерала (за іншими даними – полковника) А. Гулого-Гуленка, яка була ще в стадії формування. Загалом вони нараховували більше 1500 осіб.   Самостійно діяли відділ Гопанчука – Падалки, який мав зв’язатися з поодинокими повстанськими загонами на Житомирщині і підіймати місцеве населення та повстанський загінгенерал-хорунжого В. Нельговського, що мав завдання налагодити зв’язок між Волинською групою Тютюнника і повстанськими загонами Волині.

Найбільш успішними були дії Подільської групи підполковника Палія у складі якої воював й знаменитий отаман Орлик. 25 жовтня вона перетнула радянський кордон в районі Гусятина і з безперервними боями здійснила 1500-кілометровий рейд окупованою ворогом територією через Проскурівський, Летичівський, Любарський повіти, повертаючи на північ у Житомирський і Коростенський повіти, а потім – на південний схід, на м. Малин та с. Бородянку. Але їй не вдалося з’єднатися з Волинською групою для спільних операцій, хоч і сходились вони з протилежних боків в одному бою з більшовиками під с. Леонівкою, не знаючи про це самі. Цей прикрий факт нез’єднання груп мав фатальні наслідки, особливо для Волинської групи та й для усього походу. Деякі з дослідників вважають його основною причиною, що повстанцям не вдалося взяти Київ. 17 листопада Подільська група сягає сіл Гута Катюжанська та Вахівка під самим Києвом, але змушена була повернутися на захід і 6 грудня перейти польський кордон.

Бессарабській групі доручалося відвернути увагу ворога від від західного кордону та головного угруповання Ю. Тютюнника. Але, перейшовши з околиць Бендер на радянську територію лише 19 листопада, вона зіткнулася з переважаючими силами ворога і після кількаденних виснажливих боїв, зазнавши чималих втрат, змушена була відійти на територію Румунії. Група  в дійсності була останньою, коли йдеться про її виступ, і першою, яка повернулася назад.

На початках відзначився вдалими діями й загін Василя Нельговського, що перейшов в Україну ще в ніч з 19 на 20 вересня, але діючи у складних умовах ворожого переслідування, що скеровувалось діючим в загоні агентом, загін втратив зв’язок зі штабом і не зміг виконати завдання, а з боями і великими втратами через декілька днів відступив за кордон.

Успішними були дії загону поручника Гопанчука, котрий згодом очолив сотник Василь Падалка. Цей загін пробився на Шепетівку, пройшов міста Славуту, Полонне та Брусилів і 24 листопада, коли основні сили повстанців уже були розбиті, досягнув села Гурівщина, що на Житомирському шляху в 25 кілометрах від Києва, маючи намір визволити групу командирів, захоплених під Міньками. Повернувся до Польщі на початку другої декади грудня.

А головна Волинська група під командуванням Ю.Тютюнника перейшовши кордон в ніч на 4 листопада 1921 р., 7 листопада здобула Коростень.  Однак втримати місто не вдалося. Більшовицьке командування кинуло проти Волинської групи двотисячну дивізію Котовського.  Під натиском переважаючих сил ворога група відступила на північ від Коростеня на Дідковичі з подальшим маневром на південь в район Радомишля, а потім на північний схід на Київщину.

Але набагато сильніший та поінформований ворог скрізь чекав на них – на всіх маршрутах і у всіх важливих пунктах. Було неможливо відірватися від кінноти ворога, а до того ж в кожному селі були червоні відділи і треба було пробивати собі шлях з боями. Як свідчать учасники рейду, “не було дня, майже не було години, щоб не було бою. Якщо не більші маневрові бої з частинами Червоної армії, то дрібні сутички з окремими відділами чону, чека, міліції”.

Втративши надію з’єднатися з Подільською групою Палія і не відшукавши загонуНельговського, Ю. Тютюнник, виключаючи можливість дальшого руху вглиб України, вирішив повернути назад до кордону.

Як згадує учасник цих подій  Р. Сушко: “План, рішучість, хоробрість, консеквентність – все було, але був масово міцніший ворог, а що найголовніше – він уже чекав на нас“.

Постійний ворожий натиск, безперестанні бої без сну і відпочинку, голод, сильні морози, бездоріжжя, надлюдська перевтома до решти виснажували напівроздягнуте, майже беззбройне українське вояцтво. Лише фанатична віра в боротьбі за волю допомагала переносити ці нелюдські умови.

17 листопада під селом Малі Міньки в районі містечка Базар група опинилася в оточенні. В запеклім бою, що став останнім боєм Повстанської армії, понад 400 вояків загинуло, понад 500 потрапили в полон, 359 із яких більшовики розстріляли. Вони були засуджені до страти Комісією Особливого відділу Київського військового органу 22-23 листопада 1921 року. Встановлені особи із числа зверхників були переведені для подальшого слідства до Києва та Москви. 

Замість післямови

Таким чином, Другий Зимовий похід, що мав за мету скоординувати повстанські дії і призвести до повалення радянського режиму на Україні, за складних і несприятливих обставин та під тиском цілої низки вищенаведених причин закінчився трагічно і не приніс очікуваних результатів.

Він став останньою відчайдушною і героїчною спробою Армії Української Народної Республіки у листопаді 1921 р. збройним шляхом відновити українську державність. Але героїзм і самопожертва учасників походу в ім’я виборення  української державності, їх патріотизм і любов до України мали б слугувати  взірцем виконання обов’язку перед народом і державою. Переконаний, що закатовані українські патріоти,  у висліді, своєю кров’ю змили і гризню політиків, і прорахунки командирів, і  байдужість населення й віроломство союзників.

Тож українці, здавалось би,  повинні зробити все, щоб не допустити повторення трагічної історії і зробити кроки до демократичної держави. Першу спробу вшанування  пам’яті героїв Базару здійснили житомирські  рухівці  ще  90-го року. Тоді збили дубового хреста, хотіли встановити його на братській могилі. Міліція заборонила. Василь Овсієнко згадує, що автомобілями перекрили тоді дорогу до села. Майор міліції злукавив: мовляв, захищатимуть від селян. Через бійку хрест не встановили. Рік він пролежав схованим в базарівських кущах. Згодом тодішній голова колгоспу все ж дав розпорядження нагорнути могили. На них напередодні референдуму 91-го року поставили хрест з табличкою, а на ній – триста п’ятдесят дев’ять прізвищ. Нині страчених під Базаром за поданням СБУ реабілітовано Генеральною прокуратурою.

2000 року на цьому святому місці зусиллями українських патріотів Великобританії, особливо світлої пам’яті майора Святомира Фостуна та поручника Петра Кіщука  зведений і 28 серпня освячений величний меморіальний монумент З 2003 року діє Оргкомітет з підготовки та проведення заходів вшанування пам’яті українських героїв – повстанців, які загинули у селищі БАЗАР нині Житомирської області. Активну участь у цих заходах постійно бере Народний Рух України.  2007 року рішенням Політради НРУ, один із ініціаторів та фундаторів встановлення монументу загиблим, Петро Кіщук нагороджений відзнакою НРУ. Уже починаючи з  2005 року ці заходи проводяться за підтримки Міністерства оборони України, Житомирської та Рівненської обласних державних адміністрацій.

Та  вивести традицію вшанування пам’яті  полеглих повстанців Армії УНР на держаний рівень, як це робиться по відношенню до Героїв Крут, на превеликий жаль, до цього часу не вдалося.

 

Петро ПРОЦИК

ГПУ взяла в заручники дружину свідка у справі Лазаренка

"Батьківщина" повідомила посольству США, що дружину Петра Кириченка - свідка у справі Павла Лазаренка - використовують, щоб змусити його свідчити проти Юлії Тимошенко.

Про це, як інформує Українська правда, партія заявляє у вівторок, реагуючи на останні заяви першого заступника генпрокурора Рената Кузьміна, зокрема, щодо вбивства Євгена Щербаня. "Партія проінформувала американське посольство про те, що громадянку США використовують як заручницю для фабрикації абсурдних звинувачень проти Юлії Тимошенко", - повідомляє "Батьківщина". Партія Тимошенко зазначає, що "у вересні цього року в Києві під час підготовленої силовими структурами провокації була затримана громадянка США, дружина Петра Кириченка – одного з головних свідків у справі Лазаренка". "До сьогодні жінку утримують в Лук’янівському СІЗО, а представники силових структур упродовж цього часу шантажують її чоловіка", - стверджує "Батьківщина". "Петру Кириченку, теж громадянину США, в обмін на звільнення дружини пропонують дати неправдиві покази щодо Юлії Тимошенко для фальшування найбільш цинічних, аморальних та безумних звинувачень", - заявляє партія екс-прем’єрки. "Маючи від Януковича замовлення на відкриття кричущих та шокуючих справ, але не маючи для цього жодних підстав – силові структури взялися фальшувати їх такими брудними нелюдськими методами, вдаючись до взяття заручників, шантажу і підкупу", - стверджують у "Батьківщині".БЮТівці поясниє це тим, що "влада усвідомила банкрутство усіх попередніх звинувачень проти екс-прем’єра".  За їхніми словами, Кузьмін "переходить межу моральності та здорового глузду, прив’язуючи до своєї брехні (про справи Тимошенко) і вбивство екс-депутата Євгена Щербаня".

Раніше Кузьмін в інтерв’ю заперечив, що дружина Кириченка, яка зараз сидить у київському СІЗО, може бути використана для тиску на Кириченка: "Та перестаньте. Не треба фантазувати".

Кузьмін нагадав, що Петро Кириченко перебуває в розшуку із санкцією на арешт у справі Лазаренка як його спільник, його майно було арештоване і не може бути відчужене. "Приїхавши в Україну, Ізабелла Кириченко разом із брокером пред’явила постанову слідчого прокуратури про зняття арешту з майна з метою продажу. Одну квартиру, вартістю 500 тис. євро, по підроблених документах продали… Слідчий прокуратури цю постанову не виносив. Підпис під постановою не його. Гербова печатка Генпрокуратури підроблена", - зазначив він. "Намагалися продати таким же чином другу квартиру. Були затримані. Друга постанова точна так само слідчим не підписувалося, не виносилося. Печатка підроблена", - додав Кузьмін. "Звісно, учасники цих угод були арештовані. Питання: який запобіжний захід потрібно було їй обрати? Підписку про невиїзд із адреси в Беверлі-Хілз?  "Вона громадянка США", - наголосив він.  question

http://expres.ua/news/2011/11/01/53107

ГПУ«шиє»Тимошенко вбивство щоби підірвати її підтримку Заходом

Відомі західні дипломати розмірковують над тим, як Президент України Віктор Янукович послідовно руйнує набутки Києва у зв’язках із Заходом та підіграє Росії, котра посилює тиск на Україну з метою її міжнародної ізоляції. Це може скінчитися консервацією становища держави як «сірої зони між Європою і Росією», кажуть досвідчені спостерігачі. Впливові західні видання вважають, що відкриття Генеральною прокуратурою України нових кримінальних справ проти Юлії Тимошенко, особливо щодо підозр в організації вбивства донецького бізнесмена Євгена Щербаня, мають на меті «підірвати підтримку Тимошенко Заходом». Соціологи кажуть, що Україна є серед тих країн Європи, де найбільша дискримінація громадян за віком.

«Інтернешнел Гералд Трібюн» друкує статтю дослідника Бруклінського інституту США, колишнього американського посла в Україні Стівена Пайфера, в якій екс-дипломат попереджає, що нинішній Президент України Віктор Янукович, розуміючи весь ризик ізоляції його держави у світі внаслідок ним же впроваджуваної політики, продовжує йти цим небезпечним шляхом. «Руйнування зв’язків України зі Заходом, імовірно, підштовхує Москву до того, щоб сильніше тиснути на Київ», – вважає Стівен Пайфер. Він також наголошує, що, «таким чином, якщо Янукович буде дотримуватися вибраного курсу й надалі, то його репресії всередині держави можуть поставити Україну у становище, у якому вона якраз не бажає залишатися – вона стане сірою зоною між Європою і Росією». Пайфер також зауважує, що не таке важливе вже й імовірне небажання Януковича йти цим шляхом далі, бо «він тягне Україну у ту прикордонну нішу, якої держава так довго намагалася уникнути». Намагання Генпрокуратури України розслідувати нібито причетність Юлії Тимошенко до організації вбивства бізнесмена підвищує рівень напруженості у конфронтації влади Києва зі США та Європою, де бачать нові звинувачення на адресу лідера української опозиції як «політично мотивовані». Так  пише у понеділок «Волл Стріт Джорнал». Такі міркування викликає нова заява заступника Генпрокурора Рената Кузьміна про необхідність розслідування причетності Юлії Тимошенко до замовлення вбивства у 1996 році на донецькому летовищі депутата парламенту і бізнесмена Євгена Щербаня. Газета зауважує з посиланнями на аналітиків, що «влада в Києві продовжує накопичувати нові звинувачення проти Тимошенко з метою підірвати її підтримку Заходом». Австрійська «Дер Штандард» цитує заступника Генпрокурора України Рената Кузьміна, який заявляє журналістам у Києві, що «ми маємо протокол допиту в США свідка, котрий заявляє, що вбивство Євгена Щербаня оплачувалося грошима з рахунків Павла Лазаренка і Юлії Тимошенко…» Т«ому ми мусимо перевірити ці факти», – каже Кузьмін. Речники з табору Тимошенко не лише обурюються такими спробам Генпрокуратури, а й наголошують, що сам Лазаренко заперечував будь-яку причетність до цього вбивства перед американським правосуддям. Опитування громадської думки в Європі, як інформує лондонська «Ґардіан», не лише засвідчують переважну думку, що «старість починається в 59 років», а й виділяють країни, де найбільше дискримінують громадян за віком, тобто найменше рахуються у суспільстві зі старістю. До таких країн належать у Європі, насамперед, Росія, Україна, Румунія, Чехія, Словаччина, а також і Велика Британія. Від 65 до 45 відсотків опитаних в Європі вважають, що дискримінація старших людей – надзвичайно серйозна проблема. Дискримінація старших людей починається на роботі, продовжується за релігійними, соціальними ознаками, обмеженням їхнього доступу до закладів охорони здоров’я. Статистика ілюструє також різні оцінки початку старості. Так, англійці думають, що старість стартує вже у віці 59 років, греки ж вважають, що у віці 68 років. Подібні розбіжності і в оцінках закінчення молодого віку людини. У Великій Британії вважають, що молодість закінчується у віці 35 років, в Греції, наприклад, вважають, що у віці 52 років. Вчені вважають, що проблемі дискримінації за віком необхідно приділяти все більше уваги в європейських урядах.