Хто слідкує за моїми блогами, той знає, що була в мене Бася, чудова чихуашечка, спокійна, тиха, ласкава дитина, яка мала дуже важке життя. 3 місяці назад вона померла в мене на руках. Не думала, що можна так полюбити тваринку, але її любов до мене була така віддана, що певно мене ніхто так не любив. Вона точно відчувала, що скоро нас покине, бо дуже прив*язалась. Зробила я все можливе, щоб її врятувати, але на жаль... прямо боляче так було і є досі. Навіть зараз плачу. Щоб заповнити порожнечу, стала шукати ще одну собачку. І знайшла. Звати її Шері, вона теж доросла. Весела, життєрадісна. Порівнюючи їх з Басею, тепер бачу, що віддали мені Басю вже хворою. Та постійно спала, не любила гуляти взагалі. Спайки у кишківнику мабуть її турбували. А ця смішна лизуха, скаче по хаті, віднімає у котів їжу просто з під носа, хоча вони її вдвоє більші. Гуляти любить. Кавалерів любить. Красується перед ними і дає нюхать де положено. З котами перемир'я хистке. Луплять її часто по попі, але інколи мостяться біля неї спати. Або вона біля них. Може подружаться?
На фото ще одна моя дорога дитина - кіт Коломбо. Він старий, тому пережили ми разом дуже багато. Не знаю, може виглядає це дивно, але люблю я його як сина. Розумний хлопчик, хоч і з характером. Шері він не дуже любить, бо ревнує. Є ще Мурчик, але його нахабна морда в кадр не помістилась. Отак і живемо. Думаю, моя донька буде мені вдячна, що навчила її любити все живе. І поважати. І шанувати. Хоч до Басі вона дуже ревнувала. Я ту жаліла, балувала. А з донькою строгость треба, а то потім будуть проблеми. Ну все. Підемо гуляти, а потім годувать, бо Шері вже пішла підкоп під кухню робити.
