Великий Березний у середньовіччя

Звичайно, наше селище має набагато довшу історію, аніж відрізок від першої письмової згадки про нього. Про це свідчать археологічні знахідки, пам’ятки, фольклорні джерела. Але прийнято рахувати вік поселень, як і людей, від дня запису про їх існування. Тому й готуємося цього року відзначити 600-літній ювілей центру Ужанської долини. Хотілося б, щоб ми знали своє минуле, бодай те, яке зафіксоване у історичних джерелах, спогадах, легендах та переказах. Сьогодні нагадаю читачам районного часопису часи сторінки середньовіччя…

Уперше про Великий Березний, як сільське поселення Ужгородської домінії, згадує угорський історик Д. Чонкі. Ця домінія у той час належала відомому роду Другетів, нащадки яких кілька століть були господарями нашого краю. Домініями у тогочасній Угорщині називали великі територіальні господарства, що належали одному феодалові-магнату або державі.На Закарпатті їх було чимало, але Ужанська домінія, сформована уздовж річки Уж, утворилася наприкінці ХІІІ ст., а остаточно - у 1332 році.  Другети почали володіти нашим краєм при королі Карлові Роберту. Представник династії Філіп, що був першим господаремУжанської домінії, мав зв”язки з італійськими банкірами, які використав для розвитку нового володіння, побудувавши замки, церкви, палаци для знаті. Цікаві відомості про Ужанську домінію містять урбарії від 1631, 1684, 1690, 1690, 1865 рр. Йдеться про річний інвентарний документ, який з латинської означає «прибуток, урожай». Тут містилися основні відомості про оброблювану поміщицьку землю та повинностей кріпосних селян стосовно свого феодала.   За урбарієм 1691 року Великий Березний разом із селами Малий Березний, Стричави, Вишка, Люта, Ксотрина, Нова Стужиця, Стара Стужиця, Ужок та Чорноголова входив на правах окружного центру до складу ІУ дистрикту Ужгородської домінії графа М. Берчені, спадкоємця Другетів. Отже, уже тоді наше селище було господарським центром приблизно тієї території, що і сьогодні. Урбарії зберігаються у Будапештському державному архіві, частково опубліковані угорським істориком Антоном Годинкою. Вони досліджувалися також нашими вченими-істориками Ф. Гібрієлем, О.Мицюком, І. Коломійцем, В.Неточаєвим. У їхніх працях знаходимо відомості про становище жителів краю. Крім панщини і натуральних повинностей, селяни платили на Михайлів день по одному флорину - від цілого наділу. Сплачували також «суху корчму» від усього села 3 рази на рік по 5 флоринів за те, що не користувалися панським вином, та «дяківські гроші» -  від 6 до 10 флоринів на рік.  Управляв життям округу заступник управляючого домінії.  Він наглядав за дотриманням порядку у селах, дбав, щоб населення справно виконувало повинності і сплачувало податки. Як правило. Таким намісником хтось з місцевих мешканців, один з найбагатших та хазяйновитих.  Найвище суспільне становище того часу мали шляхтичі-дворяни, яких у округах було мало, бо практично всі проживали у місті Ужгороді. У місті мешкав і нижчий прошарок, так звана таксова знать або таксамісти. Вони були вільними, користувалися привілеями, не виконували повинностей, але сплачували домінії певний податок - таксу. Це були переважно ужгородці, з наших земляків до них належали родина Добеїв, Гнат Герзанич та Іван Пастелій. Перехідне становище між вільними і невільними станами займали лібертини. Вони були також вільними, але не користувалися привілеями та виконували певні повинності, зокрема, поштової служби. Решта селян була феодально залежною і ділилася на  категорії: солтесів, кенезів та підданих кріпаків. Солтиси були довіреними особами поміщиків. Вони засновували нові села або залюднювали старі, отримували від хазяїв найкращі землі і на 16 років звільнялися від оброку та повинностей.  Статус руських ґенезів (священиків) визначався у домінії грамотою Іржі Другета від 31 березня 1655 року. Краще становище займали ті з них, які жили на власних фарах. Ті духівники, що користувалися панськими наділами, мусили, як і селяни, сплачувати оброк і виконувати повинності на користь феодала. Піддані кріпаки були найчисленнішим прошарком. Вони ще звалися осадниками, газдами, мали власні житла і користувалися земельними наділами, сплачували оброк і виконували повинності. Желярі не мали земельних наділів, тільки житло і працювали на панському маєтку або наймалися до багатих сусідів. Окремо виділялися ще і піджилярі, які не володіли ні землею, ні житлом. Загалом селяни повністю забезпечували панську кухню харчами, а також відбували панщину.  Основним багатством тогочасної Верховини була не так земля, як худоба. Наші предки розводили коней, волів, корів, овець, кіз, свиней.  Становище підданих кріпаків було важким. Тому вони не раз повставали проти своїх гнобителів. Так, у 1701 році розрізнені загони під проводом Івана Варги та Миколи Васильчика, що діяли на околицях Великого Березного, нападали на панські маєтки, розправлялися з ненависними володарями. Велике селянське повстання відбулося у 1703-1711 рр. Його викликало посилення феодального гніту, збільшення натуральних повинностей і грошових податків, посилення утисків як з боку Габсбурзької монархії, так і місцевої влади.  Розпочалося повстання у Мукачівській домінії, відтак перекинулося в Ужанську та інші. Повстанці громили панські маєтки, млини, жупні установи, вбивали цісарських чиновників і збирачів податків. В Ужанськійжупі ватажком посталих був Іван Беца з Великого Березного.  Повстання набирало масовості  і переросло у національно-визвольний рух, який очолив ненависник Габсбурзької династії Ференц Ракоці ІІ. Цей рух також зазнав поразки, а повстанців стали переслідувати. Багато і наших земляків змушені були заховатися у горах. Не поліпшилося становище бідних верств і після переходу володіння домінії до Миколи Берчені. Податки і повинності стали для людей непосильним тягарем. Для виправлення становища і піднесення господарського розвитку у 1767-1774 рр. пройшла урбаріальна реформа, відома як "Урбарій Марії-Терези".  Цей закон встановлював певні правові відносини між державою в особі монархії і феодалами, між державою і селянами, між феодалами і кріпаками. Кожен селянин Великого Березного повинен був відробити за повний земельний наділ 52 дні тяглової сили або 104 дні панщини. Проте, поміщики порушували закон, про що свідчать численнісудові позови мешканців нашого селища. Таким чином, реформа розчарувала селян,які помирали від холери, недоїдання, відсутності медичної допомоги. Час від часу виникали сутички між пригнобленими та їх поневолювачами.                                                 Віталій Грега,