Крик душі
- 14.02.12, 15:13
Я вийшов в поле те безкрає,
До горизонту лиш пустота.
Врожаї вже давно зібрали
Чорніє там одна рілля.
Пішов я до тієї річки,
Де колись плавав юнаком.
Води зосталося вже трішки
Й стала вона тепер ставком.
Ось там он є криниця,
Вода смачнюча в ній була.
Я міг до схочу її напиться,
Дивлюся, вже висохла вона.
А поруч є галявина,
Де влітку квіти там цвітуть.
Давно вона занедбана,
Лиш гори сміття на ній ростуть.
І що ж це трапилось з народом,
Що квітку топче, яка росте?
Любіть природу й одне одного,
Життя ж у нас одне!
Чимало людей мені траплялось -
В очах жадоба й пустота.
Хотів би там побачить сонце
І щиру посмішку на їх вустах.
Та є ще на світі щирі люди,
В серцях у них вогонь пала.
Прийдуть вони на поміч всюди,
Куди б їх доля не завела...
Темніти стало вже довкола
Та й час вже було мені йти.
Сонце спати лягало знову,
Лишень стежину віднайти.
Я йшов по ній, не раз спіткнувшись -
То камінь, то яма або рілля.
І знову вставши, озирнувся -
Шлях важкий, та впертий я.
І раптом мене охопила
Самотність в обійми ті пусті.
Побіг до дому з усієї сили,
Щоб відірватись від пітьми.
Поріг порожній привітався,
Зустріли стіни мовчазні.
Узяв я тоді ручку
Та й записав думки:
Душа в хатині там кричала
Та тільки її ніхто не чув,
І сльози по щоках рікой стікали.
Поставив крапку, натис гачок й навік заснув......
(14.02.2012р.)
2
Коментарі
lzefireto
114.02.12, 16:21
оч) понравилось)))