З дитинства в пам’яті починають закарбовуватися святкові моменти Нового року, Різдва Христового, Пасхи та ін. Не знаю як хто, але я маю такий собі чіп – схему, у якій занотовано усе … від традицій випікання паски.. до виготовлення головної страви Святвечора – куті.
Для мене завжди найулюбленішим святом було і залишається дотепер Різдво. Це коли зранку 6 січня п’єш чайочок на кухні, а бабуся місить тісто на пампушки, і розказує як колись шанували традиції, постили цілий день, а ввечері приносили дідуха наприклад (що для мене невідомо…я вже не застала такої атракції в своїй родині). Це коли батьки цілий ранок спішно збираються на роботу, наказуючи слухати бусю з дідом, поза тим вирішують хто піде на закупи – купувати чого не вистачає на вечерю. Мені було завжди весело, бо нас було багато. Уявіть, ми усі збирались у бабусі на селі в двохкімнатній квартирі: я і моя сім’я (а чого вартувала сама я…оо! Це був жах, - не дівчинка – дічисько). Так от, сім’я: мама, папа, я, сестра і брат, далі дядько з жінкою, наш двоюрідний брат, звісно бабуся і дідусь.
І хоч як було нам усім весело – ми мусіли «тужити» )), бо інакше не дай Боже дєдушка почує, що ми хіхікаємо – прийде і почне читати мораль, довгу і нудну, до цього всього візьме Біблію в руки, а тоді… вже вечір і треба до столу сідати.
Різдво пахне ванількою, папмушками та кислим запахом узвару. Ніколи не забуду, як ми по черзі підкрадались до кухні, у бусину «святая святих», і відволікаючи дуркуватими запитаннями викрадали порцію пампухів, аж поки до вечері їх залишалось 7-10 шт. Діставали і «на горіхи» від уже славнозвісного дідуся! Двоюрідний брат встигав лише гукнути: «Спасайся кто может!!!» До сьогодні це згадую!
Якщо повезло, і дєдушка не чув наші горлапани, то коли приїжджав дядько, ми уся «детська братія» грали з ним у хованки. Куди він нас не ховав один від одного)) В ліжко, де я вдавала, що задихаюсь; за балкон – ми були на 1-ому поверсі, тому нас могли шукати усі по годині, аж доки дядько тишком-нишком не пропустив нас в хату.) Були моменти, коли «дехто» падав з серванту, от-тоді ми всі хі-хікали, і одразу ж при порозі кімнати з’являвся, хто б ви подумали? Дєдушка з Біблією.
Ввечері помолились, наїлись, і бігом під ялинку – а там нічого немає. А ми молодці (зараз думаю), бо відразу бігли питатись у батьків, чому під ялинкою нічого немає? Чи то Дід Мороз різки принесе, чи то що? Довго між собою (ми-діти) сперечались хто насправді реальніший Миколай чи Дєд Мороз, щось комусь доводили. Потім знову до ялинки – а там гора цукерочьок, апільсінок і мандарінок – тіпа: «вот вам Дєд Мороз – отчипіться».)
Коли старші сиділи ще за столом, та напихали свої пузя, прибігали ми – бо ж то на санки хотілось, а ще ж сніжинки ротом ловити – хто більше!!!
Практично так завжди було.
На ранок – поснідали і бєгом до мультиків – раніше на Різдво робили дітям свєта – цілий день по тілівізору показували совєтські казки та мультики, а ми радо перед ними зависали. І тоді усі «старі» на кухні сиділи і розводили теревені цілий день.
Зараз трішки по-іншому, але у моїй голові як тільки Різдво – включається схема з дитинства, вар’ятського, теплого та запашного!!!
