З інтернету
огляд українських медіа в Польщі для українських читачів
08/02/201 10:47:43 український тижневик Њ tygodnik ukraiski Њ ukrainian weekly
тел. +48 22 677 88 11, 677 84 45, 677 84 46, тел./факс +48 22 677 88 10 Інтернет газета
http://nslowo.p
ЩО З цією Україною?
Україна-Польща # Ярослав Присташ
Так можна перифразувати назву телепрограми Томаша Ліса в контексті тематики конференції «Україна 2010+. Зміна чи продовження у відносинах з Польщею та Німеччиною?», яка відбулася 16–17 грудня 2010 р. у Варшаві. У конференції взяли участь видатні політики, експерти і журналісти з Польщі, Німеччини та України.
На відкритті прочитано листа президента Польщі Броніслава Коморовського
до учасників і гостей події. Привітальні промови виголосили міністр закордонних справ РП Радослав Сікорський, президент РП у 1995–2005 рр. Александер Квасневський та президент України у 1991–1994 рр. Леонід Кравчук.
Президент Коморовський підкреслив, що європейський добробут не може зупинитися на кордоні ЄС, а повинен охоплювати всі держави Європи.
Міністр Сікорський висловив думку, що Україна заслуговує на підтримку членів ЄС стосовно євроатлантичної інтеґрації. Усі польські політичні партії згідні з цим. Міністр заявив, що Польща, незважаючи на втому в Європі від України, далі буде їй допомагати, однак більше залежить від самої України. Не можна плутати декларацій з діями, – а під останніми найчастіше розумілися лише слова, – тепер визначником мають бути зміни.Р. Сікорський сподівається на проведення в Україні реформ у 2010–2014 рр., які введуть європейські стандарти і значно наблизять Україну до ЄС – хоча, з іншого боку, Польща не має наміру когось насильно «ощасливлювати». Добрі відносини з Росією лежать в інтересі Європи, а зближення України з ЄС не суперечить добрим відносинам з північним сусідом. Однак модернізація України не прийде з Росії. Польща шанує вибір України щодо її зовнішньої безпеки та сподівається на дальшу співпрацю з НАТО. Польща теж цінить роль України у сфері енергетичної безпеки Європи. Міністр звернув увагу, що ЄС міг би бути більш відкритим і скоріше приймати рішення. Він похвалив президента України за декларацію, що інтеґрація з ЄС – це стратегічна ціль України, а також за наміри української влади провести реформи. Однак це не може заслонювати звуження демократичних стандартів, зокрема, зміну виборчого законодавства чи тиску на масмедіа. Україна має великий шанс 2011 р., коли Раду ЄС очолюватимуть Угорщина та Польща. Якщо цим не скористаються над Дніпром, то чергові голови-країни можуть бути менш прихильними в українському питанні.
А. Квасневський констатував, що ЄС у кризі, позаяк не знає, як укріпити інеґрацію. Президент Янукович старається знайти баланс між Росією та Заходом. Незалежно від проблем з демократією (зі свободою слова, громадянським суспільством, корупцією тощо) Україна є найбільш розвиненою в цьому сенсі країною на схід від Польщі. Головна мета теперішньої політики – укріпити незалежність України, подолати економічну кризу та підтримати громадянське суспільство. Модернізація України проходить, хоча нерівномірно й хаотично, але цей процес варто продовжувати, зміцнювати, збагачувати – на відміну від Росії, де його насамперед треба почати. А. Квасневський поставив питання: яка держава для Польщі важливіша – Україна чи Росія? Ситуація в ЄС незабаром буде така, що Європа попросить, щоб Туреччина й Україна увійшли в їхню структуру, – переконує експрезидент. А це ж – 120 млн. людей з великим ринковим, демографічним та економічним потенціалом. Утягнення України в процес євроінтеґрації – це передусім інтерес Європи. Європа потребує України й Україна потребує Європи.
Л. Крав чук зізнався, що Україна за 20 років не подолала економічних проблем. Колишній президент хвалить нинішню владу за реформи, які реально відбуваються в Україні.
Після промов почалися презентації та дискусії, під час яких українські незалежні експерти критикували владу в Україні за згортання демократії та наближення норм поведінки державних органів до російських. В емоційному виступі Юрій Щербак , письменник і дипломат, констатував, що влада доведе до другого Майдану, який цим разом не буде таким мирним.
Службовці МЗС України і працівники провладних установ з Києва старалися пом’якшувати й захищати дії влади, однак це виглядало малопереконливо.
Дискусія, присвячена економіці, здивувала. Господарчі показники – непогані, польські експерти (Д. Росаті, М. Свенцицький) хвалили президента й Кабмін України за реформи. Проблема в тому, що поки що це лише декларації, а на прикладі ситуації з Податковим кодексом і зменшенням кількості міністерств видно, що реформи робитимуться під певні групи інтересів, цебто олігархів, а не середній і малий бізнес, якого кількісно найбільше в Україні.
* * *
Складається враження, що Партія реґіонів з президентом Януковичем хоче українізувати китайську або російську модель – тобто досягти економічного зростання водночас із припиненням демократизації. Україна – не Китай і не Росія, скоріше карикатура Московії з місцевим царком...
«Наше слово» №4, 23 cічня 2011 року
Див. джерело : 08.02.2012.
http://nslowo.pl/content/view/1495/103/
КООРДИНАТИ Наше Слово
головний редактор: Ярослав Присташ
Kocieliska 7
Warszawa
Poland
03-614
[email protected]
+48 22 677 84 46
+48 22 677 88 10
ПРО НАС
«Наше слово » – український щотижневик у Польщі – появилося на хвилі т.зв. політичної відлиги середини 50-х років ХХ століття останнім з групи часописів, призначених для національних меншин. Перше число вийшло з друку 15 червня 1956 року, тобто напередодні установчого з'їзду Українського суспільно-культурного товариства. Після утворення організації воно стало пресовим органом Головного правління цієї організації. До жовтня 1956 року виходило двічі на місяць, відтак щотижня. Першим головним редактором був призначений Микола Щирба (1956–1958) – комуністичний діяч міжвоєнного періоду (Комуністичної партії Західної України). Протягом перших місяців свого існування одноразовий тираж тижневика дорівнював понад 17 тис. примірників, причому у вигляді передплати було розповсюджувано близько 70% усього накладу.
Тижневик, за наміром тодішньої влади, мав передусім виконувати роль своєрідного транслятора між владою й українським населенням, зокрема пояснювати політику держави по відношенню до української людності, насильно депортованої у 1947 році в рамках т.зв. операції «Вісла» з етнічних південно-східних земель на північно-західні окраїни Польщі. За задумом влади тижневик мав сприяти економічній та суспільній стабілізації розпорошеного українського населення, заохочувати, при незначній фінансовій підтримці, розвивати рідну культуру й освіту, а також поширювати інформацію про громадсько-політичне та культурне життя Радянської України. Однак в дійсності «Наше слово» у цьому періоді перетворилося на відкриту трибуну скарг і нарікань українського населення на ситуацію, в якій воно опинилося, на прояви національної дискримінації, на асиміляційну загрозу, врешті було воно своєрідною збірною заявою переселенців, які вимагали повернути їх на рідні землі. Водночас тижневик відігравав дуже важливу роль єдиного і незаступного зв'язкового між розсіяними по всій країні українськими громадами.
Протягом першого року свого існування тижневик збагатився кількома постійними тематичними сторінками, зокрема, для дітей –«Дитяче слово», для літераторів – «Літературна сторінка», для етнічної групи лемків – «Лемківське слово», а також окремими рубриками. У 1958 році у формі додатку до тижневика почала виходити «Наша культура» – літературний і популярно-науковий щомісячник, який відіграв роль організатора й модератора української творчої інтелігенції, особливо у сфері літератури, історії, мовної проблематики, мистецтва, культури; був також (з огляду на тогочасну ліберальність цензури) у міру затишним місцем для публікацій чималої групи видатних творців тодішньої Радянської України, а також Чехословаччини й Румунії. У середині 60-х років з «Нашого слова» виокремився черговий щомісячний додаток, а саме «Світанок» – газетка для українських дітей, яка їх не лише розважала, а передусім учила рідної мови, часто-густо переймаючи на себе роль першого і найчастіше єдиного вчителя.
У тижневику, зокрема на початку його існування, появлялися й інші тематичні сторінки (часто силоміць наказувані редакції) – сільськогосподарська, молодіжна, жіноча, але вони не користувалися популярністю читачів і згодом були ліквідовані. Незвичайною дивовижністю відзначалася проте рубрика матримоніальних оголошень, яка за час свого понад чверть столітнього існування безперебійно користувалася небувалою популярністю серед читачів, виконуючи подекуди роль своєрідного свата для тисячі загублених у польському морі українських душ, приводячи кількасот з них до заміжжя чи одруження, причому найчастіше із закордонним партнером українського походження.
Тижневик «Наше слово» з огляду на свій зміст ніколи, на відміну від часописів інших національних меншин, які до країн свого походження офіційно доходили, не отримав згоди на розповсюджування в Радянському Союзі, у тому особливо в Україні. Проте всупереч забороні тижневик шляхом передплати рідними чи знайомити у Польщі або на Заході потрапляв як в Україну, так і до інших радянських республік, де тільки проживали депортовані у період сталінізму українці. У середині 60-х років тижневик, одноразовий тираж якого перевищував 21 тисячу примірників, майже в 50% накладу йшов до читачів на схід від Польщі. Факт великого зацікавлення тижневиком невимовно тішив редакцію, хоч, з другого боку, з огляду на затримку на кордоні часто придавав редакції чимало політико-цензурних проблем, в результаті чого неодноразово в митно-контрольних установах на кордоні висилку затримували, а відтак конфіскували. За це, звичайно, різко картала влада як шляхом загострення цензури, так і забороною друкувати матеріали деяких авторів. Слід відзначити, що тижневик мав численних читачів також серед західної діаспори на всіх континентах.
Своє критичне ставлення до тижневика влада відкрито продемонструвала в першій половині 80-х років, коли «Наше слово» опинилося в серйозних поліграфічних клопотах, свідомо відмовившись від надання допомоги редакції вирішити це складне питання. Наслідком цього було припинення випуску «Нашої культури», відтак «Світанку», урешті протягом кількох місяців не виходив також сам щотижневик. В середині 90-х років відновлено випуск додатку для дітей, натомість «Нашої культури» воскресити так і не вдалося.
Після позачергового з'їзду в лютому 1990 року Українського суспільно-культурного товариства і перетворення організації в Об'єднання українців у Польщі тижневик «Наше слово» припинив виконувати роль пресового органу нової структури, приймаючи формулу українського тижневика. Натомість Об'єднання українців у Польщі перейняло на себе роль видавця .
Черговими головними редакторами «Нашого слова» були: Григорій Боярський (1958–1963 і 1971–1980), Мирослав Вербовий (1980–1991 і 2002-2006), Роман Галан (1993–1994), Ігор Щерба (1995-2002). Від серпня 2007 року роботою редакції керує Ярослав Присташ. Протягом певних періодів (навіть кількарічних) посада головного редактора не була заміщена.
[мв]
Мовою оригіналу надав: А.Грабовський,
Дебальцеве; 08.02.2012.
Коментарі