З Інтернету огляд польських медіа для українських читачів
-------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Wydarzenia Polska 90. rocznica "buntu" gen. eligowskiego
Dodane przez Zalewski, Opublikowano: Pitek, 08 padziernika 2010 o godz. 13:01:59
90-та річниця «бунту” генерала Желіговського
9 жовтня 1920 р. «бунтівні” підрозділи ген. Люціяна Желіговського увійшли у Вильне. Так званий бунт Желіговського був підготовлений у таємниці Юзефом Пілсудським.
Йшлось про відібрання у Литвинів Віленщини. Повстала маріонеткова держава Центральної Литви, яка не була повністю приєднана до Речі Посполитої.
Підчас польсько-більшовицької війни у липні 1920 р. Литвини не додержали свого нейтралітету. Не тільки дозволили совіцької армії пройти своєю територією, але також чинно заангажувались проти Поляків. “Коли тільки
Литвини почули, що Червона Армія має зовсім інший напрям, їх нейтральність раптом змінилась на ворожість в стосунку до Польщі. Литовські підрозділи ударили на польські сили, займаючи Нові Троки та станцію Ландварове, - згадував командувач Західного Фронту Михаль Тухачевський (Вальдемар Резмер, глава «Конфлікт з Литвою” в книжці «Війна за усе”).
Так саме оцінював ситуацію й Пілсудський: «Литва вийшла з нейтралітету та узяла участь на боці Совітів”, - написав маршал в книжці під назвою «Hsr 1920”. Взамін за свою нову поставу стосовно Польщі Литва дістала м. і. зайняте Совітами Вільно. 26 серпня литовські війська увійшли до міста.
итуація змінилась після Варшавської Битви. Тепер Поляки, витісняючи більшовиків, займали свою територію. Головнокомандувач доручив своїм командувачам, аби вони звернулись до Литвинів про вихід їх військ із зайнятих земель польської держави, себто поза так звану лінію Фоша (накреслену в 1919 р.), яка зоставляла Вільно у кордонах РП. Однак, польські підрозділи зустрічались зі спротивом.
Зміни міжнародної ситуації та зобов’язання про віддання Вільна Литві (прийняте польським урядом на конференції в бельгійському Спа у липні 1920 р.), привели до того, що Пілсудський вдався до підступу. Його план був простий: підрозділи, складені головне з Поляків литовського походження, піднімають бунт проти командування у Варшаві, вирушають на Віленщину, за підтримці місцевої людності усувають литовські війська та оголошують нову державу – Центральну Литву зі столицею у Вільне.
http://www.kresy.pl/wydarzenia ,polska?zobacz/90-rocznica-buntu-gen-zeligowskiego-
Генерал Люціян Желіговський
Реалізацію цього завдання Головнокомандувач доручив своєму близькому співпрацівникові, ген. Люціяну Желіговському (уродженцю Ошмяни побіля Вільна). План операції повністю був погоджений 1 та 2 жовтня 1920 року. Військо Желіговського мало лічити близько 15 тис. жовнірів. Його тили забезпечувало понад 50 тис. польських жовнірів.
Уранці 8 жовтня Желіговський видав наказ маршу на Вільне. Інформація про «бунт” на початку зустріла навіть протест частини офіцерів. Увечері головні сили «бунтівного” генерала затримались у 20 км перед Вільном. Проте, віра у перемогу вже була загальною. Один артилерійський офіцер запевняв Желіговського, що наступного дня він з’їси обід у Вільне (Вальдемар Резмер, «Конфлікт з Литвою”, у «Війна за усе”).
Не помилявся. 9 жовтня 1920 р. у 14-15 год. 1-ша Рота Мінського Полку і 1-й ескадрон 3-го Польку Кінних Стрільців вступили у Вільне. Заняття міста не було важким, бо ж литовські війська відступали перед атакуючими Поляками. Втекли також представники литовської влади.
Желіговський почав творити військову та цивільну організацію Центральної Литви.
11 жовтня створив Штаб Оборони Краю, наступного дня – Тимчасову Урядову Комісію. Центральна Литва займала територію 13,5 тис. км, і мала майже півмільйона населення. За офіціальними даними 70 проц. населення становили Поляки. Найбільш численною меншиною були (десь 12 проц.) були Литвини.
По повстанню Центральній Литви Варшава мусила на міжнародній арені заперечувати, що вона не має нічого спільного з «бунтом”.
18 жовтня 1920 р. Англія та Франція видали ноти з домаганням, аби уряд Польщі офіціально відрікся від генерала Желіговського, Бої на терену Центральної Литви тривали майже до кінця листопада. 29 числа цього місяця було підписане перемир’я між Центральною Литвою та Литвою (зване Ковіньским).
У вирішення польсько-литовського конфлікти заангажувала й Ліга Націй. З квітня 1921 р. в Бельгії проходили перемови, у часі яких запропоновано м. і. утворення на взірець швейцарських «кантонів” з польською і литовською мовами. Центральна Литва мала би бути зв’язана з Польщею військовим союзом. Представники литовського уряду з Ковна принципово відкинули такого типу пропозиції. Перемови закінчились фіаско 12 січня 1922 року.
Чотирма днями раніше в Центральній Литві відбулись вибори до Віленського Сейму. У голосування взяли участь майже самі Поляки. Національні меншини бойкотували вибори. На своєму першому засідання 20 лютого 1922 р. Віленський Сейм прийняв ухвали про приєднання Центральній Литви до Польщі. Законодавчий Сейм у Варшаві оголосив інкорпорацію Центральній Литви.
Znad Wilii/PAP/Kresy.pl
Див. джерело : сайт Фундації Допомоги Полякам Сходу, 01.10.2010 р.
http://www.kresy.pl/wydarzenia ,polska?zobacz/90-rocznica-buntu-gen-zeligowskiego-
Портал повстав при підтримці:
Сенату Речіпосполитої Польської за посередництвом
Фундації Допомоги Полякам Сходу
(з польської мови переклав: А. Грабовський,)
19.12.2011.; Дебальцеве
За достовірність першоджерела несе відповідальність його автор.
При перекладі дається обов’язкове посилання на джерело.
Оглядач не завжди згідний з думкою автора/авторів і не відповідає
за фактичні помилки, яких вони припустились; також перекладає
тексти авторів, з якими він не погоджується.
Коментарі