Абвер створив спеціальні ударні групи

власне у суботу 26 серпня в годині 4.45, й тому генеральний штаб агресора особливе опікувався опануванням Яблунківського перевалу. У кордонах тодішньої польської держави пролягала стратегічна залізниця й шосе Зиліна – Цешин.

Умовою успішного переходу через перевал німецьких сил, атакуючих нас з півдня, було опанування залізничної станції Мости, а перш за усе, тунелю, щоби польські жолнежі за раптовим нападом не встигли висадити у повітря ці важливі об’єкти. Щоби убезпечитись від цього, Вермахт мав опанувати перевал не у час початку війни, а вже перед нападом.

Абвер створив спеціальну штурмову групу, призначивши її керівником вже перевіреного в різних акціях поручника доктора Ганса Альбрехта Герзнера з Берлина. Групу сформовано з 70 добірних нацистів з добрим військовим вишколом. Вони були одягнуті у цивільне вбрання, аби поляки, яких вони мали атакувати, не змогли б їх боївку належно ідентифікувати. Кожний з них мав у кишені заготовлену пов’язку зі свастикою, щоби наприкінці операції передові частини Вермахту, якому вони торували шлях, легко могли розпізнати їх як своїх.

Проведена ретельна оцінка ситуації в терену, з використанням інформації агентів з польської території. Частині цих агентів випадала роль нічних провідників гірськими тропами. Диверсанти розмістились у місцевості Чадця, на вихідних позиціях піхотної дивізії Вермахту, що мала вдертися до Польщі через Яблунківський перевал.

Після повної підготовці амуніції та спорядження й отримання згоди від головного стратега операції на тої час полковника, а скорі генерала Абвера, Ервіна фон Лахоуцена, Герзнер вирушив на місце під претекстом поїздки у якості берлінського купця з паспортом на прізвище Гейнріха Герзога.

По перетинанню словацького кордону звернув до Чадці на з’єднання зі своєю групою. Останні узгодження у штабі 7 Дивізії, підтвердження зі штаб-квартири Абверу, врешті, виступ групи, яку Герзнер розділив на дві підгрупи під командуванням підофіцерів Франця Коуделя та Рудольфа Ландовського.

У визначений час вже на польської стороні призначена зустріч з агентами для отримання останніх даних про розміщення польських постів, їх чисельності, озброєння, з розрахунку на раптовий напад без алярму та прибуття підкріплення підрозділів Війська Польського. Захват станції Мости призначено на другу годину уніч з 25 на 26 серпня, відповідно до наказу Гітлера.

Проте не усе пішло гладко. До вихідної операційної позиції не встигла дійти стоособова група підтримки словацьких гвардійців Глінки. Темрява споводувала блукання провідників, що затримувало марш. Навіть, одна з підгруп заблукала. Сам Герзнер дістався південного порталу тунелю перед другою годиною, де нагло почув постріли на другій стороні, - це, як потім з’ясувалось, оця заблукана підгрупа зіштовхнулась з польським постом. Тож, перед четвертою годиною Герзнеру вдалося зайняти своїми людьми станцію Мости, тероризуючи її залогу та перериваючи телефонний зв'язок.

Вбрів явно викривленим пізнішим німецьким описам (за якими група Герзнера легко опанувала терен, беручи у полон перших у другої світової війни полонених), диверсийний підрозділ скорі сам оказався у критичної ситуації. Перестрілка, до якої дійшло, заалярмувала польську сторону, підтягнулось підкріплення й люди Герзнера самі стали мішенню. А час спливав.

Визначений час початку війни проти Польщі вже минув, а 7-ої Дивізії, якої власне й торували дорогу, ані видко, ані чутно… Нарешті, через свого гінця, раніше висланого до Чадці, поручник Герзнер отримав наказ командування 7 Дивізії звільнити затриманих на станції Поляків й якнайшвидше відступити!

Відхід до своїх сил проходив під вогнем з боку Війська Польського. Кількаразове міняючи напрям руху, роблячи перебіжки, врешті Німцям вдалось достатись до кордону. Це було у години 13.30. Тільки тоді Герзнер довідався, що війна не почалась, так як у останню хвилину Гітлер скасував свій наказ про напад Вермахту ранком 26 серпня.

Усі, підготовчі до агресії, диверсійні операції були у шаленому поспіху зупинені. Єдина операція, яку не вдалось затримати, була саме на Яблунківському перевалі. Коли відміна достигла з Берлину до штабу 7 Дивізії, - люди Герзнера вже годину просувались на польської стороні, радіозв’язку з ними не було, вислані з Чадці зв’язкові не встигли достатись до Герзнера, - одні заблукали, інші впали у польські руки…

Цей збройний виступ Абверу мав луну, бо вимусив німецьку сторону на жести залагодження ситуації з приводу «невідповідального інциденту“. Дано пояснення, що винуватцем є якийсь неврівноважений офіцер. Відтак, командир 7 піхотної Дивізії Вермахту виразив співчуття генералу бригади Юзефу Кустроню (небавом загинув під час вересневих боїв), командирові польської гірської дивізії на польському боці кордону.

В Управлінні Абвера в Берлині безпосередній шеф Герзнера, фон Лахоузен, легко приховав негаразди операції: - ще сам Герзнер не встигнув подати рапорту, а вже поспіхом був наділений черговою місією на тому самому терені. Вже 29 серпня знову перейшов словацький кордон як бізнесмен з Берлину Гейнріх Герзог. Проте, повторення операції як за три дні потому, не відбулось, бо за тої час польська сторона ретельна обсадила стратегічні об’єкти, Яблунківський перевал, й тому усілякі акції наперед не мали шансів.

Відтак, поручник виступав як експерт, знавець терену, радник 7 Дивізії перед вирішальним ударом на Польщу. Проте, коли через кілька днів Вермахт перейшов у наступ, Німці не могли вже розраховувати на легкий марш через перевал. Польські сапери зірвали в повітря залізничний тунель у станції Мости перед самим носом наступаючих підрозділів.

Поручник Герзнер не був відзначений. Залагодити це мав би Залізний Хрест, про що клопотався шеф Абверу адмірал Канарис, визнавши, що операція Герзнера усе таки вдалась, а неуспіх зумовлений об’єктивними причинами. Але, подання на відзначення дещо припизнилось. Украй формалізовані приписи гітлерівської армії ясно визначали, що Залізний Хрест може бути признаний тільки у воєнний час, а подання стосувалось акції перед 1 вересня 1939 р., себто, у мирний час.

Два місяці тривала дискусія, кружляли листи, війна з Польщею вже добігла кінця, підготовлена чергова кампанія, а військова бюрократія III Рейху сперечалась, чи давати відзначення Герзнерові, чи ні. Наприкінці, такі 29 жовтня генерал Вільгельм Кейтель підписав подання Канариса.

Герзнер не дочекався кінця війни. Як подають документи, втонув, - вірогідно в басейні, - коли перебував у військовому госпіталю Вермахту в Гогенліндені.

Після війни в йому домі в берлінському районі Зелендорф знайдений його особистий архів, схований під стріхою, Більшість документів стосувалась Яблунківської операції. У тому пакету знайшовся навіть фінансовий звіт про оту місію, яка названа у документах - «закордонна службова поїздка“… За побут в Словакії Герзнер отримав 13,80 рейхсмарок за добу, а за побут в Польщі йому випало по 0,6 добової норми, себто 11,6 рейхсмарок.

Усього, за оцю закордонну подорож отримав 88 Рейхсмарок.