біографія Бронислава Коморовського з додатком

З Інтернету огляд польських медіа для власного навчання

------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Prezydent Biografia Bronisawa Komorowskiego

http://www.prezydent.pl/prezydent/biografia-bronislawa-komorowskiego/ Біографія Броніслава Коморовського Біографія Броніслав Коморовський народився 4 червня 1952 року в Оборниках Шльонських побіля Вроцлава, в інтелігентній родині з сильними незалежницькими та землевласницькими традиціями. Випускник XXIV LO (Загальноосвітнього Ліцею – перекладач) імені Кипріяна Норвіда в Варшаві та Історичного Факультету Варшавського Університету. Діяч антикомуністичної опозиції; парламентарист; міністр Національній Оборони; Маршалок Сейму РП. Опозиційна діяльність перед 1989 роком Закінчив XXIV LO ім. Кипріяна Норвіда в Варшаві. Ще ліцеїстом заангажувався в опозиційну діяльність, брав участь в маніфестаціях, м. і. у часах масових подій в 1968 році. Уперше був заарештований у грудні 1971 року. Участував в акціях допомоги для потерпілих робітників Радому та Урсусу в 1976 році. Співпрацював з Комітетом Оборони Робітників та Рухом Оборони Прав Людини та Громадянина. Організував патріотичні маніфестації. Був друкарем, журналістом, займався кольпортажем видань, та був видавником підпільної преси. Протягом багатьох літ опозиційної діяльності багаторазове був арештований та репресований, за воєнного стану був інтернований. Захистив магістерську роботу на Історичному Факультеті Варшавського Університету. В 1977 році працював у Групі Преси PAX, а в 1980 – 1981 роках в Осередку Суспільних Досліджень NSZZ «Солідарність” Регіону Мазовше. З вересня 1982 року був редактором незалежного, підпільного видання «ABC” (Адріатика – Балтика – Чорне Море). В період воєнного стану та пізніше, до 1989 року, викладав історію в нищій духовній семінарії в Непокалянові. Державна діяльність після 1989 року Парламент З 1991 року до 2010 року, був послом чергових каденцій Сейму. Працював у Комісії у справах Поляків поза кордонами краю, та в Комісії Національній Оборони; затим в Комісії Закордонних Справ. З 1997 року до 2000 року був головою сеймової Комісії Національній Оборони. З 2001 року був заступником голови Сеймової Комісії Національній Оборони, та членом Сеймової Комісії Закордонних Справ. У жовтні 2005 року був обраний віце-маршалком Сейму V каденції. У листопаду 2007 року був обраний Маршалком Сейму VI каденції. Посольський мандат склав 8 липня 2010 року у зв’язку з виборами на посаду Президента РП. Уряд У 1989-1990 роках був директором кабінету Александра Галля в Управлінні Ради Міністрів. У 1990-1993 роках - в урядах Тадеуша Мазовецького, Яна Кшиштофа Белецького, Ганни Сухоцької - був віце-міністром національної оборони у суспільно-виховних справах. У 2000-2001 роках, в уряду Єжи Бузка, був міністром Національної Оборони. Партія

Належав до Унії Вольності, в якій виконував м. і. функцію генерального секретаря, затим до Народно-Консервативного Стронництва, в якому був м. і. віце-головою.

З 2001 року був членом Громадянської Платформи, виконував функцію голови Регіону Мазовше. У червні 2006 року став віце-головою партії. Наразі не є членом жодної партії. Президент РП Внаслідок трагічної смерті президента Леха Качинського у смоленської катастрофі 10 квітня 2010 року, як Маршалок Сейму РП, на підставі положень Конституції Речіпосполитої Польської, виконував обов’язки Президента РП. Ці функції здійснював до 8 липня 2010 року, коли зрезігнував зі становища маршалка Сейму. Виграв президентські вибори 4 липня 2010 року. Президентський уряд обійняв, складаючи присягу перед Національною Асамблеєю 6 серпня 2010 року. Приватне Одружений з Анною Дембовською. Має п’ятеро вже дорослих дітей: Софію, Тадеуша, Марію, Петра та Єльжбету. Джерело: 08.12.2011; сайт Амбасади Польщі в Києві http://www.prezydent.pl/prezydent/biografia-bronislawa-komorowskiego/ ……………………………………………………………………………………………………………………………………………………………….. (з польської мови в електронному вигляду для власного навчання переклав: А. Грабовський,) 08.12.2011.; Дебальцеве За достовірність першоджерела несе відповідальність його автор. При перекладі дається обов’язкове посилання на джерело. Оглядач не завжди згідний з думкою автора/авторів і не відповідає за фактичні помилки, яких вони припустились; також перекладає тексти авторів, з якими він не погоджується.

•••

ДОДАТОК – актуальний

З інтернету огляд українських медіа в польщі для українських читачів

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------ДЕЯКІ акценти з візиту президента Польщі в Україну

Україна # Мирослав Левицький У непростий не тільки для України час відбувся візит до Києва президента Польщі Броніслав Коморовського. Глава Польської держави був у Києві 28 листопада 2011 р. У зв’язку з подіями на Донбасі, де загинув голодуючий пенсіонер-чорнобилець, візит Броніслава Коморовського в українському інформаційному полі був відсунутий на другий план. Хоч не виключено, що були для цього інші причини. Виявляється, партія влади не приховує, що для неї листопадовий візит в Україну президента Польщі не був надзвичайною подією. Її знакові представники звинувачують ЄС, а опосередковано й Польщу, яка йому головує, що затягування з підписанням угоди для України означатиме, що ніхто ніколи і не вважав за можливе приєднання України до європейської спільноти. Отже, з боку радикального крила реґіоналів ставиться Європі ультиматум. За словами представників парті влади намагання порушувати питання внутрішнього життя України (себто арешти опозиції) і пов’язувати його з перспективами укладення Угоди про асоціацію з ЄС означає, що європейська спільнота ніколи і не розглядала Київ як потенційного члена ЄС…

Українська сторона, щоб обмежити до мінімуму можливість поставити Януковичу «незручні» запитання про ув’язнення опозиціонерів, відвела всього декілька хвилин для зустрічі президентів з пресою, зробивши їхній графік дуже щільним. Хоч в Україні «гвардія» прихильників ув’язнення опозиціонерів набирає «ваги» (недавно про потребу утримання за ґратами колишньої прем’єр-міністр заявив колишній президент Леонід Кучма), проте і для польських журналістів, і для президента Польщі воно нині є в числі головних.

Президент Коморовський зумів це питання підняти, що навіть зафіксовано в заяві президента України за підсумками зустрічі з польським колеґою. І традиційно отримував відмовну відповідь Януковича, який лише, наче насміхаючись, сказав, що для Юлії Тимошенко в тюрмі буде створено європейські умови лікування…

Враховуючи «делікатність» ситуації, президент Польщі зробив заяву, яка в Україні багатьох здивувала. Він висловив побажання, щоб «справа Тимошенко» якнайменше впливала на контекст переговорів України з ЄС щодо Угоди про асоціацію.

«Я знаю, що в деяких країнах-членах ЄС і в багатьох суспільствах ця справа викликає багато емоцій. Є важливі справи, але, крім цього, є і найважливіші справи», — сказав Коморовський, відзначивши, що найважливішою справою є, без сумніву, європейська інтеґрація України.

«І в той же час, ми розуміємо, що справа Тимошенко є важливою і вона має вирішитися таким чином, щоб створити відповідну оцінку України з боку ЄС, оскільки ці країни будуть парафувати Угоду про асоціацію і створення зони вільної торгівлі», – відзначив президент Польщі. В Україні є побоювання, що це готовність вести Україну до Європи, незважаючи на притаманний кримінальним режимам авторитаризм. Так можуть казати політики, котрі відстоюють власні інтереси, чуємо побоювання ряду авторитетних в Україні осіб.

Нині Польща багато уваги приділяє відновленню польської національної пам’яті в Україні. Спорудження польського меморіального комплексу в Биківні під Києвом цього знаковий приклад. Президент Польщі Б. Коморовський у ході візиту до Києва відвідав Національний меморіальний заповідник «Биківнянські могили», де разом з В. Януковичем вшанував поляків і українців, котрі стали жертвами сталінських репресій у 1936–1941 рр. Президенти заклали капсули з землею з таборів ув’язнених та вшанували пам’ять жертв хвилиною мовчання.

«Хочу подякувати українській владі, що пришвидшила необхідні рішення, які дозволили нам на цьому місці збудувати кладовище. Це пам’ять, яка об’єднує Україну й Польщу. Вона нагадує про ціну свободи і прав людини. Вона — свідчення того, що майбутнє потрібно будувати на основі правди», — сказав у Биківні президент Польщі. Янукович заявив, що пам’ятати кожного загиблого від політичних репресій — «наш обов’язок». «Суд історії не має термінів давності, а пам’ять живе в серцях нащадків», — твердив президент України.

У контексті вище сказаного поїздка президента Польщі до Биківні мала велике значення й для України. Ще в травні 2011 р. на панахиді в Биківні говорилося (зокрема, на цьому наголошував Віктор Ющенко), що нинішня влада хоче зробити все, щоб витерти з людських сердець пам’ять про сталінське систематичне знищення українців. Під впливом польського наполягання Янукович заявив, що в Биківні буде збудовано великий меморіал, а польський меморіал буде однією з його частин. […]

Повний зміст статті: 6 січня 2012 Останній номер «Наше слово» №50, 11 грудня 2011 року див. джерело: 09.12.2011. http://nslowo.pl/content/view/2052/73/ .............. ПРО НАС «Наше слово» – український щотижневик у Польщі – появилося на хвилі т.зв. політичної відлиги середини 50-х років ХХ століття останнім з групи часописів, призначених для національних меншин. Перше число вийшло з друку 15 червня 1956 року, тобто напередодні установчого з'їзду Українського суспільно-культурного товариства. Після утворення організації воно стало пресовим органом Головного правління цієї організації. До жовтня 1956 року виходило двічі на місяць, відтак щотижня. Першим головним редактором був призначений Микола Щирба (1956–1958) – комуністичний діяч міжвоєнного періоду (Комуністичної партії Західної України). Протягом перших місяців свого існування одноразовий тираж тижневика дорівнював понад 17 тис. примірників, причому у вигляді передплати було розповсюджувано близько 70% усього накладу. Тижневик, за наміром тодішньої влади, мав передусім виконувати роль своєрідного транслятора між владою й українським населенням, зокрема пояснювати політику держави по відношенню до української людності, насильно депортованої у 1947 році в рамках т.зв. операції «Вісла» з етнічних південно-східних земель на північно-західні окраїни Польщі. За задумом влади тижневик мав сприяти економічній та суспільній стабілізації розпорошеного українського населення, заохочувати, при незначній фінансовій підтримці, розвивати рідну культуру й освіту, а також поширювати інформацію про громадсько-політичне та культурне життя Радянської України. Однак в дійсності «Наше слово» у цьому періоді перетворилося на відкриту трибуну скарг і нарікань українського населення на ситуацію, в якій воно опинилося, на прояви національної дискримінації, на асиміляційну загрозу, врешті було воно своєрідною збірною заявою переселенців, які вимагали повернути їх на рідні землі. Водночас тижневик відігравав дуже важливу роль єдиного і незаступного зв'язкового між розсіяними по всій країні українськими громадами. Протягом першого року свого існування тижневик збагатився кількома постійними тематичними сторінками, зокрема, для дітей –«Дитяче слово», для літераторів – «Літературна сторінка», для етнічної групи лемків – «Лемківське слово», а також окремими рубриками. У 1958 році у формі додатку до тижневика почала виходити «Наша культура» – літературний і популярно-науковий щомісячник, який відіграв роль організатора й модератора української творчої інтелігенції, особливо у сфері літератури, історії, мовної проблематики, мистецтва, культури; був також (з огляду на тогочасну ліберальність цензури) у міру затишним місцем для публікацій чималої групи видатних творців тодішньої Радянської України, а також Чехословаччини й Румунії. У середині 60-х років з «Нашого слова» виокремився черговий щомісячний додаток, а саме «Світанок» – газетка для українських дітей, яка їх не лише розважала, а передусім учила рідної мови, часто-густо переймаючи на себе роль першого і найчастіше єдиного вчителя. У тижневику, зокрема на початку його існування, появлялися й інші тематичні сторінки (часто силоміць наказувані редакції) – сільськогосподарська, молодіжна, жіноча, але вони не користувалися популярністю читачів і згодом були ліквідовані. Незвичайною дивовижністю відзначалася проте рубрика матримоніальних оголошень, яка за час свого понад чверть столітнього існування безперебійно користувалася небувалою популярністю серед читачів, виконуючи подекуди роль своєрідного свата для тисячі загублених у польському морі українських душ, приводячи кількасот з них до заміжжя чи одруження, причому найчастіше із закордонним партнером українського походження. Тижневик «Наше слово» з огляду на свій зміст ніколи, на відміну від часописів інших національних меншин, які до країн свого походження офіційно доходили, не отримав згоди на розповсюджування в Радянському Союзі, у тому особливо в Україні. Проте всупереч забороні тижневик шляхом передплати рідними чи знайомити у Польщі або на Заході потрапляв як в Україну, так і до інших радянських республік, де тільки проживали депортовані у період сталінізму українці. У середині 60-х років тижневик, одноразовий тираж якого перевищував 21 тисячу примірників, майже в 50% накладу йшов до читачів на схід від Польщі. Факт великого зацікавлення тижневиком невимовно тішив редакцію, хоч, з другого боку, з огляду на затримку на кордоні часто придавав редакції чимало політико-цензурних проблем, в результаті чого неодноразово в митно-контрольних установах на кордоні висилку затримували, а відтак конфіскували. За це, звичайно, різко картала влада як шляхом загострення цензури, так і забороною друкувати матеріали деяких авторів. Слід відзначити, що тижневик мав численних читачів також серед західної діаспори на всіх континентах. Своє критичне ставлення до тижневика влада відкрито продемонструвала в першій половині 80-х років, коли «Наше слово» опинилося в серйозних поліграфічних клопотах, свідомо відмовившись від надання допомоги редакції вирішити це складне питання. Наслідком цього було припинення випуску «Нашої культури», відтак «Світанку», урешті протягом кількох місяців не виходив також сам щотижневик. В середині 90-х років відновлено випуск додатку для дітей, натомість «Нашої культури» воскресити так і не вдалося. Після позачергового з'їзду в лютому 1990 року Українського суспільно-культурного товариства і перетворення організації в Об'єднання українців у Польщі тижневик «Наше слово» припинив виконувати роль пресового органу нової структури, приймаючи формулу українського тижневика. Натомість Об'єднання українців у Польщі перейняло на себе роль видавця. Черговими головними редакторами «Нашого слова» були: Григорій Боярський (1958–1963 і 1971–1980), Мирослав Вербовий (1980–1991 і 2002-2006), Роман Галан (1993–1994), Ігор Щерба (1995-2002). Від серпня 2007 року роботою редакції керує Ярослав Присташ. Протягом певних періодів (навіть кількарічних) посада головного редактора не була заміщена. [мв] http://nslowo.pl/content/view/1/54/ …………………………………………………………………………………………………………………………………………………………….. надав: А. Грабовський; 09.12.2011.

Zaremba

біографія Бронислава Коморовського з додатком

Останні статті

Коментарі