З Інтернету огляд польських медіа для українських читачів
--------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Publicystyka Omwienia Nic dobrego na wojnie
Dodane przez wachmistrz_Soroka , Opublikowano: Sobota, 03 grudnia 2011 o godz. 09:09:15
На войні нічого доброго
http://www.kresy.pl/publicystyka ,omowienia?zobacz/nic-dobrego-na-wojnieЗ
Книжку Солонина повинні прочитати усі прихильники «бандерівщини” в Польщі, які уважають, що УПА – це не бандитська формація, але національно-визвольний український рух, «така українська АК”.
Узяти її також повинні усі прихильники екс-президента України Віктора Ющенка, патрона львівського фашизму, який своєю історичною
політикою допровадив до розповсюдження тієї зарази по усієї Україні.
Завдяки Видавничому Дому REBIS польські читачі, зацікавлені участю СССР в II світової війні, можуть пізнати праці Марка Солонина. Накладом цієї книгодрукарні з’явились такі титули, як: 22 червня 1941 року, себто як почалась Велика Вітчизняна Війна, 23 червня День «М” . На сонних летовищах, та 25 червня – Глупота чи агресія? Наразі REBIS надав польським читачам чергову книжку Солонина під титулом Нічого доброго на війні.
Як остання, так і усі попередні праці Солонина належать до тієї саме течії, розпочатій на Заході Віктором Суворовим, шпигуном ГРУ, який перейшов на сторону Англійців, а потім, зайнявся писаниною оповідань, демаскуючих різні аспекти функціонування СССР, при тому, власне, маловідомих морочних моментів історії СССР, хоча й бракувало йому перед тим доступу до архівів та фахової підготовки. Бо ж Суворов не є істориком, але є агентом військовій розвідки. У Солонину Суворов бачить братську душу. Видавництво на обкладинці новіший книжці розмістило його висловлення, в яком стверджується: «Прагну виразити Маркові Солонину вдячність, зняти шляпу та вклонитись йому до землі”. Солонин, як й Суворов, не є професійним істориком, але тому, що мешкає в Росії, є у кращому що нього становищі. Й це не тільки тому, що не тяжіє на ньому вирок смерті за зраду. Має він доступ до архівів та джерел.
Письменник народився в 1958 році в Куйбишевому. В 1975 р. закінчив тутешній Авіаційний Інститут та розпочав працю в таємному конструкторському бюрі. В період перебудови заклав політичний клуб. От вже 20 літ займається дослідженням історії участі СССР у II світової війні, стараючись своїми дослідами доточити якусь цеглинку доходження до правди, і допровадження ціннісних оцінок в совіцької історіографії. Дійсно ж, це є - якби дмухати проти сильного вітру, бо офіційне становища Кремля звучить послідовно: жадного перегляду історії участі СССР у II світової війни не буде.
Нова книжка Марка Солонина оповідає про співучасть СССР в розв’язуванні II світової війни, про смерть сотень тисяч мешканців оточеного Ленінграду, про жахіття та сваволю Совіцької Армії на «визволенних” теренах, а також про злочини українських націоналістів. З польській точки сприймання оцей власне розділ книжки є найцікавішим. Він затитулований як «Наша влада буде жахливою… ”. Повинні його (розділ книжки – перекладач) прочитати усі прихильники «бандерівщини” в Польщі, які вважають, що УПА це не бандитська формація, проте національно-визвольний український рух, така от українська АК (Армія Крайова під проводом еміграційного польського уряду в Англії з часів початку II світової війни – перекладач).
Прочитати його повинні також усі прихильники екс-президента України Віктора Ющенка, патрона львівського фашизму, який своєю історичною політикою допровадив до розповсюдження цієї зарази по усієї Україні. Наприкінці урядування цього пана “Націонализм” Донцова став мовби академічним підручником. Марк Солонин у своєї книжці доводить, що націоналізм Донцова був відміною фашизму. Донцов не тільки знав твори Муссоліні, але витлумачив на українську мову його „La dottrina del fascismo”. З висновків Солонина також виникає, що Донцов не тільки сприйняв ідеї Муссоліні, але творчо їх розвинув…
« Солонин, показуючи розвиток діяльності українських націоналістів у міжвоєнній Польщі, підкреслює, що вони постійно провокували владу Польщі з метою «утримання мас у стані революційного горіння”.
Російський автор звертає також увагу на те, що польська влада на найбільші провокації українських націоналістів відповідала досить стримано. Він порівнює м. і. реакцію совіцької влади на вбивство Кирова до реакції польської влади на вбивство міністра Перацького. Пишіть м. і.: «Як бачимо, до вбивства Перацького та вбивства Кирова дійшло у тому ж саме році. Порівняна була «вага” тих урядовців. Навіть, подібними були обставини вбивства (Перацький без охорони поїхав на обід до варшавської ресторації, де до нього наблизився терорист Мацейко й триразово стрілів з револьверу). Зовсім різні були наслідки. У сталінівському СССР того саме дня (не наступного!) , 1 грудня 1934 року, прийнято постанову Центрального Виконавчого Комітету «Про особливий порядок провадження справ щодо терористичних актів”. Час провадження зменшено до 10 днів, суд розглядав звинувачення без участі сторін (прокурора та адвоката), вирок кари смерті був остаточним та негайно виконувався. Фактично, це була дещо прикрита фіговим листком правопорядку «ліцензія на відстріл”.
В «панської Польщі” справа вбивства міністра внутрішних справ розглядалась у відкритому судовому процесі, який розтягнувся на 56 днів, став великим політичним видовищем та прикував до себе увагу «усього прогресивного суспільства”. У результаті жадного з 12 звинувачених (сам Матейко безперешкодно втік за кордон і мешкав в Аргентині до 1966 року) – серед яких були Степан Бандера (25 літ) і Микола Лебідь (24 літа) – не сказано на кару смерті: усі були сказані на кару ув’язнення, Бандера і Лебідь отримали її пожиттєво.
Марк Солонин також уявняє, що перед війною головним спонсором «галіційських” фашистів була Литва (що м. і. підтвердили документи з архіву Сеника), а сам Коновалець до кінця життя мав литовське громадянство, що позволяло йому без перешкод подорожувати Європою. Німецька розвідка утримувала з українськими націоналістами тісні контакти, узявши їх під свою опіку ще перед вибухом II світової війни.
На сторінках своєї книжки Марк Солонин описує розвиток націоналістичного руху в Західній Україні, подає різні доводи його злочинів та його облуду. Описує злочини, здійснені УПА, які її апологетами називались сутичками між підрозділами УПА та Армією Крайовою. Він також категорично заперечує, що Поляки першими почали мордувати Українців. Пишіть м. і.: «Чи Поляки почали першими? Залишається запитати – чому? Перед війною, в 1939 році, на Волині (відповідно до розрахунків різних авторів) Поляки становили не більше ніж 15 – 18 процентів населення, при тому більшість їх була скупчена в містах; сіло переважно було українським. Після приєднання тих теренів до Совіцького Союзу більша частина польської людності була депортована до Сибіру та до північного Казахстану; до того ж практично без винятків заслано (якщо не арештовано як шпигунів та ворогів совіцької влади) так званих осадників – польських хлопів, яким влада II Речіпосполитої віддала найліпшу землю на східних кресах. Коли ж почалась друга, німецька окупація Волині, становили вони не більше ніж 7-8 процентів сільського населення, розпорошені у морі українських сіл та хуторів. При цьому, залишились оті, які мешкали на тих землях з Українцями сотні літ. Й, ото власне вони, за нападом колективного шаленства почали вирізати у десять разів більшу лічбу українських сусідів?”
Останній «рубіж оборони” бандерівських адвокатів виглядає так: «Терор вибухнув спонтанно на широкому рівні як реакція на двадцять літ принижень та примусу зі сторони польської влади. (…) Керівництво ОУН і командування УПА якийсь час попросту закривало очі на те, що діється. Попросту замикали очі. Зі стиду, як припускаю…».
Російський автор оперує у своєї розвідці до документів та донесень. Закидає сучасним публікаціям періоду незалежної Україні щодо брехні та фальшування історії. За приклад подає збірник під титулом «100 переможних боїв УПА з німецькими військами”. Солонин уявняє, яку фальшиву інтерпретацію здійснили автори збірника. Найперв приточує цитату: «19 серпня 1943 року здійснений напад на Камінь Каширський. В акції брали участь: батальйон Назара-Криги, сотня Лисого та сотні Кубика. Добре спланована акція розпочалась на ранку та закінчилась о 17 годині. Протягом одного дня від ворога очищене усе місто. Втрати ворога: 120 вбитих (польські поліціянти та жолнежи Вермахту). Втрати УПА: 2 поранених.”
Пізніше, коментуючи оцю подію, Солонин пишіть м. і.: «Чи щось зрозуміли? Я – ні. Бій тривав від спозарання до п’ятій пополудні, неприятель втратив 120 вбитих, власні втрати – це двійка поранених? Чи не криється тут за отим переможним рапортом факт звичайного погрому? Від ранку до вечору, без поспіху, для забави вирізали Поляків, вбитих чоловіків зараховано до «польських поліціянтів”; на своє нещастя в містечку знайшлося кільки німецьких жолнежів, які пробували стримати різанину – звідтіль появились й двійка ранених на стороні нападників…»
У своєї праці Марк Солонин досліджує також й тезу УПА, яка твердить, що УПА воювала з Німеччиною. Він стверджує: «В донесенні від 13 листопада 1943 року шеф Рейхкомісаріату Україна Еріх Кох з задоволенням стверджує, що збройні відділи націоналістів проводять бої з партизанами, не виявляють активності стосовно Німців. Нічого в тому дивного, як скоро 27 жовтня 1943 року сам «головний референт” СБ Микола Арсенич (псевдо Михайло) підписав наказ, в якому під загрозою розстрілу заборонив усілякі «самовільні” напади на Німців.”
Також він унаочнює, що в кінцевій фазі УПА тісно співпрацювала з Німцями. Пишіть: «Сторони визначили подальший план дій, згідно з яким ОУН повинна постачати Німеччині розвідувальні дані та проводити на широкому рівні диверсійні дії в тилах наступаючої Червоної Армії, натомість, Німеччина мала передати бандерівцям велику кількість стрілецької зброї, амуніції, засобів зв’язку ліків. Як подають сучасні українські історики, в 1944 році Німеччина передала УПА близько 10 тисяч важких та ручних кулеметів, 26 тисяч карабінів, 72 тисячі автоматів, 22 тисячі пістолів, 100 тисяч ручних гранат, 300 польових радіостанцій.”
Марк Солонин також ставить під сумнів, що УПА в совіцьких часах, - як пишуть українські історики, воювала до останнього жолнежа. Він уявляє, що 115 тис. членів УПА скористались з кількох амністій. Маса Українців співпрацювала також з НКВД, аби покінчити з терором УПА. У списках НКВД на 1 січня 1946 року було 18 165 інформаторів та 2249 агентів у самих шерегах УПА.
Аби пізнати інши обставини про УПА, читач мусить звернутись до праці Марка Солонина. Вона того варта!
Marek A. Koprowski Марек А. Копровський
Mark Soonin, Nic dobrego na wojnie, przeoya Anna Pawowska. Dom Wydawniczy „Rebis”, Pozna 2011, s. 329, c. 39,90 z.
Див. джерело : 06.12.2011.
http://www.kresy.pl/publicystyka ,omowienia?zobacz/nic-dobrego-na-wojnie
Портал повстав при підтримці:
Сенату Речіпосполитої Польської за посередництвом
Фундації Допомоги Полякам Сходу
……………………………………………………………………………………………………………………………………………………………….
(з польської мови переклав: А. Грабовський,)
07.12.2011.; Дебальцеве
За достовірність першоджерела несе відповідальність його автор.
При перекладі дається обов’язкове посилання на джерело.
Оглядач не завжди згідний з думкою автора/авторів і не відповідає
за фактичні помилки, яких вони припустились; також перекладає
тексти авторів, з якими він не погоджується .
Коментарі