Концепція месіанізму та обраного народу...

У пізнішому періоду ідеї, близькі месіанізму, виступали у постаті релігійних рухів (мілленаризм), а також в ісламу (mahdi, 12. imam). З часом появилась історіософічна постать месіанізму, що приписувала одиницям або суспільним групам (головним чином народам) особливо посланництво щодо людськості. Ота постать месіанізму виступала м. і. в ідеології слов’янофільства.

Поза Європою течії месіанізму щирились власне серед індіанських племен на теренах США в XIX віці; в XX віці вони виступають серед африканських племен, протиставляючи ідею «обраного народу” гегемонії колонізаторів. (відповідно до Енциклопедії PWN)

Однією з національних, суспільних відмін месіанізму було був месіанізм польський. Усталився він в 40-х роках XIX віку, як відповідь польських інтелектуалів на упадок листопадового повстання. Ця ідея мала за завдання підняти спробу аналізи причин цієї поразки повстання та вияснити її метафоричний сенс. Також шукалось місце поразки повстання в ширший, оптимістичній версії історії людства.

Польський месіанізм визначав польському народові спеціальну функцію в історії – роллю духовного провідника та місію врятування усього світу. Польща мала бути Месією для інших народів, терпіти та померти для загального рятування, а, потому, постати у славі з мертвосталих. 

Така ідея, усталена польською історіософією після 1831 року, мала бути ліками на милитарне упокорення Поляків, мала вона втішити, привернути віру та надії, рятувати від песимізму та сумнівів.

Месіаністична концепція в «Дідах”, що вона подана з доброю жартівливістю та пасією, ще немає ретельного теоретичного підгрунття. Адам Міцкевич писав III частину своєї великої драми «по гарячому” після упадку повстання, від того не міг він мати конкретного, довготривалого теоретичного обґрунтування діянь для Польщі. Його ставленням радше було «зміцнення сердець” заціпінилих, уражених та зламаних родаків, втішання їх, окрилення їх вірою в будучину, визначення загального сенсу того, що ще стало.

Таку роллю виконав власне месіаністичний сюжет. Адам Міцкевич хоче тут зберегти зв'язок зі своїм народом і, в певному сенсі, реабілітувати свою особу (особисто він не брав участі в повстанню, тоді він перебував за кордоном). Месіанізм в III частині «Дідів” отже є тільки нарисом концепції свободи, що вона народжувалась в поета.

Оказується, що так, й ще дуже. В уяві нашого національного пророка месіанізм мав бути ідею, яка не вивіщувала нарід і не вводила його в пиху, проте живила польське суспільство, а особливо єднала середовище польських емігрантів. Еміграція, розкидана по різних державах та містах Європи, була ж бо розпорошена, геть пригноблена та дезорієнтована, часто вдавалась до розпачі та пасивності. Люди, вражені кривавим придушенням листопадового повстання, не бачили – що вони мають робити та думати, - отут месіанізм давав їм витлумачення стану речей, що заіснував, та надію на будучину, а відтак втішав та рятував від повній безвиході.

Настрій, який панував серед інтелігенції та артистів, які, навіть, формально не мали власній вітчизни, був ген далекий від почуття вищості, тож концепція месіанізму через це й не могла вбити їх в пиху.

Проте, по виходу ідеї національного обрання з її романтичного, історичного контексту, видко, що вона часто приводила до дуже негативних наслідків. Усе ж бо було узалежнено від ситуації, в який поперемінно знаходився польський нарід. У трагічних для нього хвилях месіанізм давав їм таки бодрість та почуття сенсу, піднімав дух та лікував надломлене почуття власної громадянської цінності.

Однак, в історії нашій держави траплялись моменти, в яких концепція обраного народу приносила більше непередбачуваної шкоди, ніж зиску.

Найвиразніший прикладом цього є сарматська культура, а, точніше, момент її упадку. XV вік – це фундамент для ідеї польського месіанізму. Вона початкова виростала з переконання про стародавні, античні корені польської нації, а, тим самим, з польських національних цнот: відвага, мужність.

чевидно, оте стародавнє походження безвинятково доточило тільки шляхти, позосталі суспільні групи практично не мали жадного статусу. У часах воєн з Турцією та конечністі оборони від мусульманської загрози, появилась також й концепція Польщі як «оплота християнства”.

Поступово концепція Поляків як обраного народу охопить ще такі елементи, які були найкорисливіші для владної шляхетської групи, себто: золота шляхетська вольність та особлива ролля Польщі в історії християнства, при чому вольність шляхти, початкове гарантована неї як особливі привілеї правового стану, що виникали з високого народження, поступово почала розумітись досить широко. Від XV-вічного сарматизму, уособлючого добре сприйняту думу про власну національну і релігійну приналежність , та культу шляхетських цнот і звичаїв, протягом двох віків Поляки мали дорогу до переконання про власну безумовну безпомилковість, та Божу опіку ними, незалежній від вартості наших починань. Розвинулась ксенофобія і націоналізм, осмислені як риси нерозривно зв’язані з нашим статусом обраного народу. XVII-вічний сарматизм прибирав у своєму засліпленні такі гротескові форми, які сьогодні враз й смішать та вражають. 

В теперішніх часах панує загальне переконання, що досить дослівно сприйнята ідея національній обранности (окрім очевидно жидівського народу) є уділом фундаменталістів, націоналістів та релігійних фанатиків. Така постава часто веде до трагедії, яка виникає з браку толерантності та пошанування ближнього, - деякі народи чи суспільні групи, ставлячи себе вище інших, гадають, що завдяки тому мають спеціальні привілеї, і, навіть, що можуть безкарно вбивати. Таки ефекти спостережені в багатьох закутках світу, вибухи ксенофобії та расизму, релігійній дискримінації, і, навіть, тероризму, підложжям якого є релігійний фундаменталізм (напад на Торговий Центр).

Однією з важливих проблем сучасного світу є посилення націоналізму, часто у крайніх формах вираження переконання про вищість свого народу. Особливо це помітно в державах, які боркаються з проблемами іммігрантів. Такі сучасні діллеми є в певній степені ефектом довготривалих змін, яким власне надавалась тенденція месіанізму, навіть, отої то «невинний” міцкевичівський месіанізм.

З цікавим сприйняттям проблеми сучасного месіанізму – нео-месіанізму - зустрічаємось в гумористичному допису ксьондза Юзефа Тішнера, під назвою «Європа і костьол”. Автор допису показує, що в питанні аналізи національній свідомості Поляків сьогодні панує тенденція до поєднання польськості з терпінням Христоса на хресту: «З суміші віри та романтичній міфології вимальовується вигляд нео-месіанізму. Народ терпить. Терпіть безвинно.

Терпить перед усе через потвор, яким найчастіше є рідні національні меншини або представники чужих ідеологій: лібералізму, комунізму, лаоцизму. У цьому терпінні нарід є подібним до Христоса. Тож так, “хто б'є в нарід, той б'є в Христоса”.

За Тішнером такий погляд провадить до особливої відмінності релігійного фундаменталізму, який полягає на тому, що обороні підлягають не фундаменти віри, проте цінності, які не лежать у підвалин релігії, - світські цінності: «Нео-месіанізм" здійснює переворот в порядку істин віри. Фундаментом віри вже не є догмат, що Христос вмер за усіх, проте то, що критика народу є критикою Христоса”. Автор здійснюю при тому незвичайно трафну аналізу польських суспільних стосунків, вказуючи на злу традицію функціонування месіанізму в нашій національній культурі.

На таку поставу врешті наспотикаємось багаторазово в нашій національній історії, цю проблему піднимало також багато польських видатних письменників, в т.ч. – романтиків (Юліуш Словацький, з поріччю називаючи Польщу «папугою народів”, чи Ципріян Каміл Норвід, говорячи: Є ми великим народом. Є ми жадним суспільством).

В буденних справах такий стосунок Поляків щодо західних держав видко досить виразно, наприклад, у сфері спорту, - добре показують це успіхи Адама Малиша, завдяки якому стрибки з трампліну вирослі майже у ранг національного спорту. Досягнення Малиша відразу стали претекстом для поіменування усіх польських успіхів як у цей спортивній царині, так й в інших. Такий польський підхід до Чемпіонату Світу з футболу коливається між крайностями: від ейфоричній впевненості до розгромної критики.

Тяжіння Поляків до досягнення хоч би мінімального успіху виразно проглядається у тому ж встановленні щораз більш дивацьких рекордів (наприклад, пошив найбільших в світі штанів), які хоча б на хвилю звернули увагу на наш нарід.

Таку параноідальну рису підкреслення своєї національній винятковості, в оперті також на історичні досягнення, пародійно подає гумористичний вірш Райнольда Суходольського, остерігаючи наших родаків перед тривалим замилуванням героїчним, вже віджилим митом:

Однак, заразом належить звернути увагу на те, що концепція месіанізму у часах Адама Міцкевича виконала дуже важливу роллю в утриманні національній єдності. Польський месіанізм був однією з романтичних пропозицій існування в крайніх, трагічних політичних умовах, в яких оказались Поляки. Він провадив до ушляхетнення мук та жертв поколінь, а, позосталим в еміграції видатним одиницям, дав віру та надію. Великою мірою ідея національного обрання спричинилась також до тривалого існування усього нашого народу в важких часах поневолення.

 Порівняльна аналіза «Романтизму” Адама Міцкевича та «Балад і романсів”

Владислава Броневського (первинний титул: «Порівняльна аналіза творів Адама Міцкевича”)

Романтична концепція поета як вождя народу в «Дідах” ч. III Адама

Міцкевича

“Книги народу та польських мандрів” Адама Міцкевича як звертання до будови та мови Біблії.

 Характеристика Вертера – головного богатиря оповідання Йоганна

Вольфганга Гете

Опрацювання III частини «Дідів”

Опрацювання «Дідів” частина II та IV Адама Міцкевича

“Пан Тадеуш” Адама Міцкевича – повний виклад

“Діди” частина III – обговорення твору