З лезом коси в сторч... щодо антисемитизму в 30-х роках...в П

Ринок в Пшитику, 30-ті роки.  

Золоті жнива – стільки фактів, стільки інтерпретацій

Розмова з професором Анджеєм Жбіковським про книжку Яна Т. Гросса «Золоті жнива”, про білі плями в …

Щорічний весінній ярмарок мав стати для Жидів з Пшитику, - які становили 90 процентів його мешканців, - шансом на повернення витрат. 9 березня 1936 р. до містечка з'їхалось кількасот фурманок й майже 4 тис. хлопів, головне чоловіків. Також й місцева поліція підготувалась на цей день, збільшуючи чисельність свого поста з 5 до 16 поліціянтів. До другий години пополудні панував спокій. Обік кільки десяті хлопських яток й кількадесят Жидів розставили свої. У певний момент до жидівських яток підійшов молодий хлопак та почав вигукувати: «свой до своего, не купуй в Жида!”, а затим вдарив продавця, який йому заперечував.

І тут на ринку запанував хаос. Частина хлопів у паніці пакувала свій крам та від’їжджала, - однак, кільки підбігло до жидівських яток, почали їх перевертати та бити їх власників.

Від цього моменту поліція вже на мала шансів на опанування перебігу подій. “Некерований та нічим не стримуваний тлум переходив з помешкання до помешкання. та за допомогою ломів, каміння та серпів виламував вікна з рамами, розбивав меблі, бив мешканців, - написане потім в урядовому опісу подій. – За цим зайняттям одна з груп молодих хлопів напала на помешкання кравця Йоцка Мінковського, де після виламування вікон та пошкодження реманенту побили його дітей Гаврися та Шмуля, та ударами ломів дикунські замордували Йоцка та Шайе.” 

В погромі забито дві особи та кільки десять поранено, знищено добуток (найчастіше скромний) багатьох родин. Заворушення тривали неповну годину, після чого ситий з помсти тлум розпорошився. Підрозділ поліції, що прибув з Радому, вже був власне не потрібний. Натомість цензура ввела ембарго на інформацію про побоїще в Пшитику.

Пресі дозволене єдино-но надрукувати зовсім стисле, неповне повідомлення Польської Телеграфної Агенції. З виясненням перебігу подій потрібно було почекати до процесу.

На початку червня Окружний Суд в Радомі приступив до слухання карної справи 57 звинувачених: 43 Поляків та 14 Жидів. Реконструкція перебігу випадків була одним з дуже копітких завдань в діяльності польської юстиції. Ксаверій Прушинський писав в репортажу з судовій залі: «Процес такі не робив враження процесу, суд не нагадував звичайного суду.

Це якби до лабораторії великої кіностудії принесене кількасот різних фотографічних версій однієї й тої же саме події, та розгорнуте її тут після проявлення, дослідження, висвітлення та монтажу. (…) Фільм стане за який час жахливе чітким: тоді будемо в низьких кімнатах жидівського дому, віконні рами вигинаються від ударів камінням, трійко малих, перестрашених дітей будуть витягнути за ноги, волосся та головки з під убогого ліжка, замахнуться над ними важкі хлопські вальки. В тісних сінях буде темно, й знову не побачимо обличчя людей, які будуть кийками розбивати посуд, скроневу кістку посивілої голови бідного жидівського кравця. (…) Ще раз покаже нам розтрощену кийками до смерті голову Йоцка Мінковського, каже нам вдивитись в то, що залишилось з розбитої вальками з фурманок, та посіченій ножем чи лезом хлопської коси голови Хаї Мінковської. Але, усього того, що було перед тим, ніхто, так як воно було, не представить. По трьох тижнях процесу, навіть, не вдалось вияснить, в яком порядку належить зліпити до купи окремі фрагменти жахливого фільму”.

За три тижні постав вирок: три Жиди отримали кару від 6 до 8 літ в’язниці, 30 осіб було покарано двомісячним ув’язненням. Що прикметне - суд не вказав відповідальних за вбивство подружжя Мінковських. Чи вердикт був продуктом політичної рації, чи такі об’єктивними трудностями встановлення істини?

Сьогодні трудно це визначити однозначно. Безсумнівно, що виконавців з жидівської сторони легше було ідентифікувати, бо ж були вони менш численні та послугувались характерною зброєю – револьвером. Поляки ж били та мордували як щільний тлум, що затрудняло встановлення, хто конкретно завдав смертельні вдари. З другої сторони, соціалістична і жидівська преса наголошувала, що суд охоче мав віру зізнанням польських свідків, і м’які вироки учасникам погрому винесені під тиском місцевій громадськості, й мали вони не тільки бути знаряддям задоволення справедливості, скільки відсуненням загрози хлопських розрухів.

У тому ж 1936 році ще дійшло до погромів в Мінську Мазовецькому та Мишленицях. У травні 1937 р. вулицями Бреста розійшлася вістка про смерть поліціянта, який, викривши нелегальну жидівську ятку, був різником поранений ножем. В атмосфері, підігрітої антисемітськими гаслами, ця подія подіяла як детонатор. Найпевр, дійшло до нападу на жидівські ятки на ринку, затим тлум, розділившись на кільки груп, рушив по місту.

  Також були вимоги закриття для жидівської молоді вступу у вищи навчальні заклади, - або оті, хто вже студіює, займали місця у виділеній частки авдиторії, - так званому лавочному гетто. Боївки Академічний Секції SN били жидівських студентів, які пробували сісти деінде. Власне в варшавських, віленських та львівських учельнях до подібних кривавих ексцесів доходило в 1935-38 роках майже щоденно.

Посилення актів насилля будило спротив навіть серед політиків, далеких від лівих симпатій. Станіслав Грабський, один з вождів націоналістичного табору у порогу незалежності, занотував у своїх нотатках - «У 1937 та 1938 роках щораз ясніше бачив, що антисемітська акція загальнопольської молоді затруїла її душі отрутою варварського націоналізму (…) Оті вибрики були організовані у такий спосіб, що до Університету [Львівського] приходили боївки зі студентів Політехніки й вони викидали жидівських слухачів з лавок, які займали польські академіки, до «лавочного гетта”, або й узагалі з авдиторії, при чому Жидів, що чинили спротив, бито кийками аж до крові, також неодноразово групи бойовиків переривали лекції, закликаючи студентів до негайного прибуття на академічне віче, самовільно, без дозволу ректору, скликане”.

Діяльність боївок певно була не тільки інцидентною, проте, ще більш розгорнутою по усіх усюдах була допоміжна антисемітська пропаганда. Гасло «дежидізація Польщі” у тих часах стало керівним постулатом національного табору, - постійною програмою, що розтлумачувалась та узасаднялась на сторінках націоналістичної преси та деяких католицьких виданнях, таких як-от „May Dziennik”, багатотиражна газета, видавана францисканами “Niepokalanw” (Niepokalanw – це монастир-санктуарій ("Grd Maryi") на терену варшавського архіепископства в місцевості Папротня у гміні Терезин, повіт сохачевський – примітка перекладача з Вікіпедії). 

Роком пізніше на вулицях міст та містечок появились кольорові плакати «Жидів до гетта”. Під малюнком, що представляв мітлу, яка згрібала мурашню малих постатей з характерними крупними носами, написане: «Гетто” – це закритий терен, де Жидам вільно жити та заробляти. Допоки повністю Жидів з Польщі не усунемо, потрібно їм в усіх царинах польського життя визначить «Гетто”. Через дописи, плакати, летучки, - а так же виступи ендецьких політиків на вічах в містах та містечках, - антисемітські кліше просочувались до суспільній уяви.

Націоналістична агітація була відповідальна не тільки за авантюри на ярмарках, Пшитики, Брест та лавочне гетто, але, також, - за накидання образу Жида нелюдянності. У газетах й на плакатах з’явилась криклива графіка, що оперувала прямими спорідненнями: бруд – воши – Жиди – тиф. 

Коментуючи аналогічні дописи, соціалістичний „Robotnik” писав: «Це є опосередкований апофеоз погромів! Апетити ендецьких антисемітів зростають: скорі напевно виступлять з проектом загального викорінювання Жидів за допомогою газів”.

Антисемітський радикалізм націоналістів обов’язково потрібно розглядати в контексті пануючий в II Речіпосполитої політичної культури, де перед вели крикливі гасла та програми, часто геть фантастичні та без опертя у дійсності. Навіть, якщо ендеки з симпатією писали про антижидівську політику Гітлера, в Польщі не було нюрберзьких законів, ані ночі кришталевій.

Чи таки риторика ненависті щодо Поляків, так міцно присутня в політичному та суспільному житті 30-х років, зосталась без впливу на поставу Поляків щодо Жидів в період окупації? Трудно це питання не поставити.

http://www.polityka.pl/historia/1514074,2,z-zyletkami-na-sztorc.read