польське підпілля після 1945...

Нова підпільна мережа, організована з весни 1944 року, полковником/генералом бригади Августом Емілем Фельдорфом (раніше командир Кедиви АК), отримала назву «Nie” (“Niepodleglo”). Практично вона почала функціонувати після формального розпуску Армії Крайової ( що наступило 19 січня 1945 р.) в оперті на раніше відряджені до неї кадри. Підпілля було продовженням ідеї АК і було сконцентроване навколо і на базі нечисленних спеціалізованих штабів АК, які в силу таємного наказу Коменданта Збройних Сил в Краю генерала Леопольда Окуліцького залишились в конспірації.

Створення DSZ свідчило про відхід Штаба Головнокомандувача в Лондоні з довготривалих намірів (концепції «Nie”) на користь невідкладних питань. Окрім перейняття конспіративних структур „Nie” та, так званої, АК в Ліквідації (організаційна мережа, що займалась демобілізацією Армії Крайової) важним завданням Делегатури стала доконечність надання організаційних рис партизанки, яка творилась стихійно як відповідь на совіцький терор. DSZ була організацією чисто військовою, а її структура спиралась на взірець AK i „Nie” (за засадничим територіальним поділом на терени та округи).

З наміром протидіяти залишенню післяаковських підрозділів в лісах, Делегат Збройних Сил в Краю полковник Жепецький у травні 1945 р. у своїх відозвах закликав партизан до повернення в мирне життя, однак, не ціною розконспірування. Цей його апель не був успішним з огляду на здійснювані у тої час великі паціфікаційні акції силами НКВД та комуністичного «народного” Війська Польського (власне на Люблінщині та Білостокщині).

По створенню у червні 1945 р. Тимчасового Уряду Національній Єдності з лідером PSL (Польської Соціалістичної Партії – перекладач) у якості віце-прем’єра, за браком політичної перспективи для збройної акції та ліквідації в підпіллі цивільних структур (Ради Національної Єдності та Делегатури Уряду в Краю), та відмови західними державами подальшого визнання польського еміграційного уряду (2 липня 1945 р.), ліквідації призначена була також й Делегатура Збройних Сил (6 серпня 1945 р.), про що до уряду Речіпосполитої в еміграції звертався наприкінці липня 1945 р. полковник Жепецький.

Суперечливі настрої в DSZ викликала проблема можливості розконспирації у рамах принизливої амністії від 22 липня (оголошеної 2 серпня) 1945 р., до чого в відозвах авторства UB (Управління Безпеки – перекладач) закликав ув'язнений улітку колишній командувач Кедиви Головної Комендатури АК (наступник„Nila” на цієї посаді), а пізніше комендант Центрального Терену DSZ, полковник Ян Мазуркевич „Radosaw”.

Рація у цей справі була неоднозначною, бо ж усі командири DSZ згідно визнавали, що збройна боротьба та масова конспірація не має шансів на успіх, однак, вихід із підпілля не гарантував охочим на це повній безпеки, радше створювало загрозу для осіб, що залишались в підпіллі. Акція «розконспирації” була ж такі часткою планів UB, ціллю якої було виявлення та взяття під контроль середовищ, які становили суспільне запілля незалежницького нурту.

Сумбур та непевність поглиблювались явищем «національної естафети”, яка товаришувала розконспирації, себто, створення офіцерами UB (які виступали в мундирах Війська Польського та гонорове афішували «словом польського офіцера”) фікції угоди в ім’я майбутнього Польщі, допуск представників АК до офіціальній Ліквідаційній Комісії АК, та підтримка часткою відомих офіцерів AK-DSZ (наприклад, підполковником Зигмунтом Янке „Walterом”) виходу з підпілля, визнаного за єдину можливість легалізації підлеглих їм жолнежів.

Делегат Збройних Сил полковник Ян Жепецький, сам у тих ваганнях, прихильник таємній демобілізації партизанки, не намагався протидіяти виходу з підпілля, хоча сам залишився в підпіллю. Цією можливістю проте скористались численні підрозділи, головним чином, з Центрального Терену DSZ та вся Шльонська Округа, загальна лічба осіб, які вийшли з підпілля, наближалась до 45 тисяч.

Найбільша конспіративна організація незалежності

В умовах комуністичного терору та боїв в терену, існував великий попит на своєрідний політично-командний патронат, на вільну роботу та на фальшиві документи, що продукувались легальними клітинами. Ідея WiN з’явилась ще у відозві полковника Жепецького до жолнежів лісних підрозділів DSZ від 24 липня 1045 р. й була розвинута на зборах 2-6 та 12-15 серпня у Варшаві та Кракові. В тому періоду повстав проект ідеологічної декларації WiN авторства Болеслава Скорцкого, пізніше відредагований І.Жепецьким.

Створення WiN було проявом самодіяльній ініціативи вождів крайової післяаковської організації. Організація не мала урядового характеру, хоча дійсно висилала до Лондону рапорти та утримувала з Урядом РП кореспонденські та кур’єрські контакти. Не мала вона також військового характеру, а тільки цивільний та громадянський, виразом чому стала передбачена у її статуті формальна вибірність керівництва, відмова вживання керівниками військових титулів та звань (м. і. відмова з титулу коменданта на користь голови відповідного рівня), частковою заміною внутрішньо-організаційних назв (хоча утримано терени та округи), та потужні заходи щодо таємній демобілізації партизанських підрозділів та переорієнтація дій на шлях незалежницької пропаганди, інфільтрації в комуністичні владні структури та розвідки на користь Уряду РП в Еміграції.

За своєю структурою, керівними кадрами, ієрархію та внутрішньо-організаційними зв’язками DSZ i WiN були черговими етапами процесу еволюції (чи радше демонтажу) військової організаційної структури АК на загально-польському рівні (інши післяаковські організації, - наприклад, ROAK, KWP, Віленський Мобілізаційний Осередок, - мали регіональний характер). У WiN насправді чинною була свідомість продовження діяльності АК, поширеною, врешті, в суспільстві, що в 1945-1947 рр. забезпечувало організації добре опертя в терену.

Почергові Головні Управління WiN були розгромлені безпекою в 1945-1947 роках. Члени I Головного Управління з головою Яном Жепецьким були арештовані вже на початку листопада 1945 р. у Лодзі, та Жепецький, піддаючись ілюзії щодо можливості перемов з МПБ (Міністерство Публічної Безпеки – перекладач), прийняв у в’язниці рішення про роз конспірацію організації взамін за гарантію відмови від репресії її членів.

У результаті також була розгромлена уся мережа закордонного зв’язку WiN. 9 листопада випадково був арештований каптан Генрік Жук „Baraski” (спочатку невпізнаний), який повертався з II Польського Корпусу в Італії, куди він вдавався з метою отримання інструкцій щодо подальшій діяльності інформаційної мережі, якою він керував в почергових структурах АК - -„NIE”-DSZ-WiN. Однак, служба безпеки й не мала наміру дотримуватись своїх обіцянок; зоставши в підпіллі вожді WiN противились становищу Жепецького та постановили продовжувати конспіративну працю.

На чолі вибраного на переломі 1945 та 1946 років II Головного Управління став попередній голова Південного Терену полковник Францишек Непокульчицький “Halny”, який отримав під оруду центр організації в Малопольщі (сам він головним чином перебував на Верхньому Шльонську). Невеличкий штаб „Halnego” концентрував свою діяльність головним чином на забезпеченні зв’язку голови з низовими структурами.

Центральна мережа розвідки та аналітичний осередок були оперті на автономну мережу так званих Розвідувальних Бригад, що проводили з 1941 р. контррозвідку проти тодішнього комуністичного підпілля в Малопольщі, за часів німецької окупації зв’язаної з структурами Мілітаризованій Адміністрації „Teczka” (папка – перекладач) та Делегатури Уряду, співорганізатором структури «Nie” в 1945 р., керованій Едвардом Бзимка-Стшалковським „Wolskiego”. Розбудовою мережі Бригад поза Малопольщею в 1946 р. займався Павел Вечорек-Левандовський «Dar”. Агентурний матеріал відпрацьовувався в Бюро Студій BW. В аналітичній діяльності важну керівну роллю відігравали Ян Кот “Janusz” i доцент Євген Ральський «Bialy”, та організатор пропагандових заходів і редактор „Informatora”, сервісу BW – Віктор Лангнер “Szydowski”. Крім того, існували теренові інформаційні мережі на теренах Південного ((„Stomil”, „Iskra”) і Центрального („Stocznia”). Голови теренів Центрального (W. Kwieciski „Gg”) i Південного (. Ciepliski „Ostrowski”) отримали широку автономію. Особливо, це стосується Лукаша Чеплинського, який спів участував в прийнятті найважливіших рішень керівництва WiN (наприклад, підготовці «Меморандуму до Організації Об’єднаних Націй”, чи висилань на Захід емісарів), тому ж такі підлегла йому інформаційна мережа “Iskra” була розбудована по всій Польщі (також й в Варшаві).

WiN залишився організаційно, - вбрів висланим з ув’язнення відозвам Жепецького з нахилянням до розконспірації. Проте, „Halny” такі скоригував стосунок WiN до Уряду РП, визначаючи його зверхність та поширив розвідувальну діяльність BW на потребу Штабу Верховного Головнокомандувача в Лондоні. 

Фальшування комуністами результатів референдуму знівечило надії, що покладались на вільні вибори, й зумовило еволюцію політичної тактики WiN.

Після червня 1946 р. покладений натиск на інформування світової опінії про ситуацію в Польщі. Цим цілям мало прислужитись напрацювання «Меморандуму до Ради Безпеки ООН”, покликаючого м. і. до статті 34 Карти ООН. «Меморандум” – напрацьований головним чином підполковником Вацлавом Ліпинським та затверджений фронтом KPODPP, - був остаточно відредагований та доповнений додатками в Бюрі Студій при II Головному Управлінню WiN в Кракові. Меморандум був за підписом Польського Руху Опору. Окрім «Меморандуму” влада WiN напрацювала прохання до Трибуналу в Гаазі, лист до президента США Гаррі Трумена, й до голови Конгресу Американської Полонії, Кароля Розмарка. Передати їх в руки адресатів мали спеціальні емісари, вислані паралельно з Польщі Непокульчицьким: полковник Казимир Ролевич (Zbigniew Solski, „Olgierd”, „Kama”, „Zbyszek”, колишній шеф BIP-u Краківської Округи AK в 1941-1945 роках) i Вацлав Бнінський („Wiolarz”, „Key”), які вирушили з Кракова 10 серпня 1946 р., а також ще вислані головою Південного Терену Л. Чеплинським: підполковник Юзеф Мацьолек („uraw”, „Kazimierz”, „Marian”, „Roch”, колишній Комендант ПІдтерену АК Жешув-Полудень в 1944-1945 рр., дотеперішній віце-голова Південного Терену WiN та шеф мережі „Stomil”), і Стефан Ростворовський «idnacy”, - обидва останні дістались до Англії у перших числах вересня 1946 року. Спеціальним завданням Мацьолка було організування Закордонній Делегатури WiN, що функціонувала до початку 1953 року.

Затим UB розкрила структури WiN в Тарновську, наприкінці серпня 1946 р. арештований був Едвард Бзимек-Стшалковський, керівник Розвідувальних Бригад. Він спробував здійснити самогубство, вистрибуючи з поверху будинку WUBP в Кракову, однак, був врятований та в тяжкому стані підданий інтенсивному слідству.

Подальші арешти були тільки питанням часу та невідворотно довели до розгрому II Головного Управління WiN, структур WiN на Верхньому та Низовому Шльонську, а також редакцій кількох газет. 22 жовтня 1946 р. в Забожі був арештований голова Францишек Непокульчицький, який з літа 1946 р. практично був виключений з організаційної праці з приводу широко розгорнутого пошуку UB, і заступлений на його становищі головою Південного Терену, Лукашем Чеплинським „Ostrowskiem”. Судовий процес вождів II ZG WiN (судимі разом з кількома діячами Польського Народного Фронту) відбувся 11 серпня – 10 вересні 1947 року в Кракову. Винесені дуже суворі вироки: Непокульчицький, Туманович, Качмарчик, Остафін, Бзимек-Стшалковський, Кот, Лангнер, Е. Ральський були приговорені на кару смерті.

Компрометація ідеалів звинувачених

Розгром II Головного Управління не означав розгром Об'єднання WiN. Восени 1946 р. спробу відновлення загально-польських структур WiN здійснив підполковник Вінценти Квецинський («Gg”), голова Центрального Терену, водночас спів провідник KPODPP. Однак, він не спромігся забезпечити організацію нових структур, оскільки вже від листопада 1946 р. надійшла нова хвиля арештів, зарівно як в колах нового III ZG WiN, так й KPODPP.

Розгром III ZG WiN було був фрагментом кампанії терору перед фальшованими комуністами виборами до сейму (19 січня 1947 р.). Успіх служби безпеки та брак реакції Заходу на очевидний факт виборчого фальшування зумовили спад суспільних настроїв усій країни, що полегшило комуністам оголошення сеймового закону про амністію від 22 лютого 1947 р., з можливості виходу з підпілля партизанських підрозділів. До 25 квітня з цієї амністії скористалось близько 23 тис. діячів WiN, а також численні члени інших організацій, що означало закінчення партизанки та конспірації на масовому рівні, це дозволило безпеці актуалізувати картотеку противників та поглибити виявлення їх середовищ.

У січні 1947 р. голова Південного Терену підполковник Лукаш Чеплинський «Ostrowski” з групою співпрацівників поставив питання про збереження організації та створення IV Головного Управління. Це було драматичне рішення. Чеплинський здавав собі справу з нереальності очікувань на III світову війну, водночас, однак, побоювався незвичайно правдоподібній на тої час провокації НКВД або UB, та перейняття безпекою у такий спосіб керівництва під прикриттям незалежніцького підпілля. Також він вважав, що залишення в підпіллі з тими, хто відмовився скористатися амністією упокорення, є його обов’язком як вождя.

Головною ціллю собі Чеплинський поставив обмеження збройної діяльності, активізацію пропаганди та розвідки, та утримання зв’язку з Заходом (власне з Урядом РП). До складу IV ZG WiN увійшли під руку Чеплинського найближчі його співпрацівники з тих часів, коли він був інспектором Жешовський АК (1940-1945 рр.): майор Адам Лазарович „Klamra”, „Zygmunt”, „Grot” (колишній Комендант Округи Дембіця АК, останній керівник Жешувській Округи WiN) як віце-голова з завданням відбудови управлінь теренів (також посів головування неіснуючого з 1945 р. Західного Терену), майор Мечислав Кавалець „Iza”, „Psarski”, „Bronek” як шеф відділу Інформації, капітан Людвик Кубік „Alfred”, „Juliusz” (ад’ютант інспектора Жешовській АК 1944-1945 рр.) у якості шефа Організаційного Відділу, поручник Юзеф Жепка „Krzysztof”, „Znicz” – шеф Політичного Відділу, капітан Францишек Блажей “Bogusaw”, „Tadeusz” (оперативний офіцер інспекторату АК Жешув в 1944 році) як шеф пропаганди та водночас голова Південного Терену. Істотну роллю відігравав підпорядкований Кавальцові Стефан Сенько «Wiktor” – шеф бюра Студій. Головою Центрального Терену став майор Юзеф Жондзкій “Boryna”, „Cezary” (колишній Комендант Округи Мелець-Кольбушова АК 1940-1944 рр.), попередньо шеф працюючої в Варшаві розвідувальної клітини Південного Терену. Найкраще був організований Південний Терен, що єдиний без перерви діяв з часу ліквідації АК у січні 1945 року.

Період головування Чеплинського був найбільш героїчним періодом в історії WiN, бо ж бо він припав на часи зламання суспільства після сфальсифікованих виборів, широких репресій стосовно опозиційної PSL та започаткування ліквідації PPS.

V Головна Комендатура WiN

Арешти в керівних гронах WiN, започатковане в травні 1947 р. провалами в Жежувській Окрузі, розпочались на початку жовтня 1947 р.; 27 листопада в Забжі був узятий голова WiN Чеплинський, також до 10-12 грудня 1947 р. майже усі його співпрацівники, усі голови теренів і округів (у грудні розгромлено Вроцлавську Округу, інші – раніше).

Останнім, 1 лютого 1948 р. в Пороніні, впав М. Кавалець «Psarski”, виказаний Стефаном Сеньком, арештованим на кільки днів раніше. Усі вони пройшли незвичайне жахливе слідство (під наглядом НКВД). За результати судового процесу, який тривав 5-14 жовтня 1950 р., Л. Чеплинський, А.Лазарович, Й.Жепка, Ф. Блажей, Й. Батори, К. Хмель та М. Кавалець приговорені були на кару смерті, Л. Кубік отримав пожиттеве ув’язнення, Й. Чарнецька – 15, а З. Міхаловська – 12 літ ув’язнення. Вироки смерті виконані у підвалах мокотовської в’язниці пострілом у потилицю 1 березня 1951 року.

Драма WiN-ців не закінчилась з розгромом IV Головного Управління. Внаслідок зради Стефана Сенька „Wiktora”, „Tadeusza”, керівника Бюра Студій цього Управління, який пішов на співпрацю з UB, безпеці вдалось ще весною 1948 р. змонтувати провокаційну, так звану, V Головну Комендатуру WiN. Вона складалась виключно з функціонерів або агентів UB й була удекарувана отим зрадником в очах прибулого з Заходу кур’єра Закордонній Делегатури WiN (Адама Боричкі «Adama”). Цим була започаткована велика провокація, реалізована в рамах так званої операції «Cezary” й закінчено її тільки у грудні 1952 року. ЇЇ метою був перехват службою безпеки керівництва крайовим підпіллям (безпека залишила на свободі деякі групи, і, навіть, через Сенька закладала й нові), та контроль та інспірація Закордонній Делегатури WiN. ЇЇ жертвами впало багато невинних людей, які з патріотичних побуджень заангажувались в незалежницьку працю в 1948-1952 роках. Патріотизм отих люди, несвідомих щодо провокації, використаний був службами Міністерства Публічної Безпеки та НКВД, тож й вони самі нерідко були пізніше судимі та покарані.

Екзекуція або викуп життя ціною зради

З поаковських підрозділів, що визнавали зверхництво WiN, до найбільших належали угрупування: майора Маріана Бернацяка «Orlika” (поліг 23 червня 1946 р.), майора Героніма Декутовського «Zapory (після демобілізації підрозділу арештований був 16 вересня 1947 р., разом з групою товаришів внаслідок провокаторських дій Ф. Абрашевського, офіцера АК; страчений 7 березня 1949 р.), капітана Здзіслава Бронського «Uskoka” (загинув 21 травня 1949 р.), Яна Леоновича «Burty” (поліг 9 лютого 1951 р.) на Люблінщині та Замойщині, Леона Сушинського «P-8”, Казимира Каменського “Huzara” (схоплений 28 листопада 1952 р., страчений 24 жовтня 1953 р.), майора Яна Табортовського «Bryzdu” (загинув 23 серпня 1954 р.) в Білостоку, майора Францишка Яскульського «Zagoczyka” (схоплений 26 липня 1946 р., страчений 19 II 1947 р.), чи також Яна Тотха «Mewy” (схоплений 17 липня 1949 р., страчений 24 серпня 1949 р.) на Жешувщині.

Намагаючись запобігти братовбивчим боям з Українцями, WiN восени 1945 та 1946 років уклав ряд локальних угод про перемир’я з УПА: в Жешувській Окрузі, в інспекторатах Біла Подляська, Замость та Люблін. Ці порозуміння мали тактичній характер в обличчю спільного ворога, - так найбільш відомим проявом їх був спільний напад 28 травня 1946 року на садибу НКВД та UB в Грубешові.

Після амністії 1947 р. керівництво WiN поступово втратило контакти з позосталими ще в лісі малими підрозділами партизанки й не намагалось їх відновити, побоюючись проникнення провокаційної партизанки, організованої UB. Після розгрому службою безпеки загально-польських структур національного підпілля, можна була споглядати перехід під крило WiN декотрих підрозділів NSZ.

Доля усіх цих підрозділів була без винятку трагічною. Їх жолнежі тримались в лісі (власне, в Білостоці, Люблінщині, на Підляссі, в деяких районах Мазовша, та на прикордонні люблінського та жешувського воєводств) подекуди, навіть, до половини п’ятдесятих років, законодавчо переслідувані, пригнічені зрадами найблищих товаришів, шантажовані долею родин та зраджувані кровними; від того боронились тільки за життя. В 1948-1952 роках деякі з тих підрозділів (наприклад, «Huzara”) стали об’єктом провокаційної діяльності Міністерства Публічної Безпеки в рамах операції “Cezary”. Кінцем їх земного шляху завжди був останній самотній бій, смерть або пекло допитів та диявольська альтернатива: екзекуція або викуп життя ціною зради.

Текст узятий з альбому „onierze wyklci – antykomunistyczne podziemie zbrojne po 1944 r.”

Перекладач не завжди згідний з думкою автора/авторів і

не відповідає