щодо багатокультурового суспільства ... чи проблема мови...

З Інтернету                огляд польських медіа для українських читачів
(реферат польської дослідниці Малгожати Вітковської на тему двомовності та двокультуровості на 7 сторінках шрифтом 12)
Deutsch-polnische Elterninitiative zur Frderung der Zweisprachigkeit e.V. mail: [email protected]
Німецька-польська Батьківська Ініціатива Сприяння набування другої мови. V. mail: [email protected]

Magorzata Witkowska Czy dwujzyczno oznacza dwukulturowo?


Малґожата Вітковська  
Університет Миколая Коперника в Торуні


ЧИ ДВОМОВНІСТЬ ОЗНАЧАЄ ДВОКУЛЬТУРОВІСТЬ?            

        Що розуміємо під двомовністю й чому? Більшість мешканців земної кулі є двомовними. Частина з них виховалась у суспільствах, де двомовність була визнана офіціально (урядова мова, інша аніж етнічна мова), де є вимога до кожного громадянина багатокультурової держави, аби він послуговувався більш ніж однією мовою.



Часто вважається, що двомовні особи, це такі, що досконало опанували більш ніж одну мову. Однак, явище досконалої двомовності зустрічається досить рідко. Тому, на потребу цього реферату за двомовність буде вважатись особа, яка до певної степені опанувала знайомість більш ніж однієї мови. Бо маловірогідне, аби компетенція даної особи в кожній з двох мов була б така ж саме. Це обумовлено багатьма чинниками: способом набування другої мови, віку та умов, в яких це проводиться. І т.д.. Крім того, осягнена двомовність не є рисою сталою, але є процесом, протягом якого вправність вдосконалюється, або зникає. 

У цьому рефераті мене буде більше цікавити аспект засвоєння та послугування другою мовою з погляду на теорії соціолінгвістів та антропологів культури, які досліджують послугування мовою в різних суспільно-культурових ситуаціях.
Вони звертають увагу на факт, що багатомовність є загальним явищем у світі й, що більшість дітей засвоюють дві мови. Вважають, що послугування якоюсь мовою зостається в тіснім зв’язку з самоідентифікацією особистою, куль туровою та етнічною, з національною гордістю, з певними завданнями чи комунікативними ситуаціями, з поставою та віруваннями, які впливають на процес засвоєння мови. Також вони доводять, що досконала знайомість другій мови (L20) може провадити до збурень особистої самоідентифікації, що можуть існувати причини, за якими дана особа не має наміру досягти рівня зрівноваженій двомовності, - з погляду, наприклад, на негативні асоціації щодо другій мови.
 

Підкреслення своєї відмінності також може прислугувати утилітарним цілям, наприклад, професіональним, що, як мені здається, діє в випадку Анни Вежбіцькій, й що має значні наслідки для науці (теорія куль турових рукописів, культурова прагматика, міжкультурова психологія). Крім того, неналежне притачання відповіді даній особи, може ображати вороже ставлення щодо неї, або потребу зміцнення у собі певного виду особистої, або суспільній самоідентифікації. Це не мусить пов’язуватись з браком мовної вправності.
  

2. 
Що розуміємо під двокультуровістю й чому?

Варто додати, що соціолінгвісти та антропологи займаються суспільною природою вживання мови й не бачать потреби, ані можливості розрізнення більш чи менш правильної відміни мови. Розуміння засад вибору мови та досягнення бігкості в мовленні нею конкретною особою, як й суспільними групами, вимагає визнання факту, що мова є явищем суспільно-культуровим, ані єдине но функцією пізнавальною. Тому, при суспільно-культуровому підході до проблеми не підкреслюється значення граматичній здібності чи фонологічній, натомість, покладається натиск на навчання правил успішного комунікату й суспільній правильності.

1E. Lipiska, Jzyk ojczysty, jzyk obcy, jzyk drugi. Wstp do bada dwujzycznoci, Wydawnictwo
Uniwersytetu Jagielloskiego, Krakow 2003, s. 115.

  1

Культурові системи різняться настільки, що хоча й є ми у стані перекласти слова з однієї мови на другу, рідко вдається нам безпосереднього перекласти «мовний акт” без затримок в комунікативному процесі. (численні приклади подані Вежбіцькою)

Як скоро існує така різниця, то чом дивуватись якщо двомовні вважають, що в кожній мові мають іншу індивідуальність.


Суспільно-культуровий підхід (течія – перекладач) підкреслює, що в певному сенсі навчання другій мови це більш входження в другу культуру, аніж засвоєння іншій граматичній системи чи практиці вимови. Послугування другою мовою то, заразом, стан члена другої певної мовної групи. Пов’язується це з участю в різнорідних громадських інтеракціях, а, подекуди, зі збагаченням, чи зі зміною власній само ідентифікації. Особисто я не переоцінювала би вагу внутрішніх конфліктів, які нібито зумовлені доконечністю приналежності до двох куль турових груп, якщо дійсно є це вибір свідомий та добровільний.


Оці дослідники підкреслюють власне значення відкритості особи, що навчається, на пізнання інших культур, його бажання випробування іншої суспільної ідентифікації, і, навіть, готовність мати ризик ловлі гав і інших мовних недоліків при встановленні міжкультурового контакту. Потому, під двокультуровістю будемо розуміти приналежність до двох культур – як готовність дотримання правил комунікації, чинних в тих культурах, водночас узасаднюючи, що мова є обличчям даній культури, наприклад, звичаїв, темпераменту, усіляких норм, і т. д..


 Це підтверджує експеримент Анни Вежбіцької, яка, ламаючи правила комунікації даній мови, ламає також й певні норми збереження чи прогресу, що вони є специфічними для даній культури. Маємо тут в широкому сенсі місце трансферу: перенесення польських мовних правил, та то, що за цим іде, норм прогресування на англосакський ґрунт. У меншій степені це є то, що, на мою думку, проектування особовості самої Анни Вежбіцької на оточення, яке цього не в стані акцептувати. А, якщо й так, то сама Вежбіцька стверджує, що особовість також є витвором культури.


Чи від того Анна Вежбіцька є особою двокультуровою? Думаю, що є це в її ситуації неунікнене, бо перенесення елементів слов’янських та й англосаксонських відбувається в багатьох площинах, й часом не легко підтвердити, який з отих елементів переважає. Ї
Крім того, приналежність до австралійського суспільства власне, а саме багатокультурового, позволяє у більшій степені зберегти, схоронити чи, навіть, за маніфестувати польську ідентичність, що в рамах іншого суспільства не було би так очевидно, не було би часом, навіть, як думаю, можливо. 2

2 Для огляду цієї проблеми з різних перспектив рекомендую особливо «Дилеми багатокультуровості” під редакцією Войцеха Калягі, Uniwersitas, Краків 2004.



3.
 Випадок двомовності Анни Вежбіцької. Визнання двомовності Анни Вежбіцької.

Визнання двомовності Анни Вежбіцької як лінгвіністичного знаряддя для дослідження двокультуровості. Випадок двомовності Анни Вежбіцької є не тільки специфічний через саме проявлення білінгвізму у мовознавці, що при широкій сфері використання цієї властивості, чи, інакше мовлячи, вправності до лінгвістичних досліджень та побудові на цієї підставі теорії друкованих лекцій та пошук мовних універсалів, згідно з принципами визначення того, що різнить мови, й того, що для них є спільне.
Тому, пошукування Анни Вежбіцької групуються навколо таких тем, як от: емоціональне письмо в різних культурах (тут також й розрізнення та універсалів), тлумачення так званих «ключових слів” даній культури, які не мають відповідників в інших мовах (виказання різниць та подібності семантичних), вияснення граматичній специфіки мов та їх «культуровій функції”. Як бачимо, двомовність Анни Вежбіцької є для неї водночас ґрунтом та знаряддям досліджень семантичній різниці та подібності.

2 Для огляду цієї проблеми з різних перспектив рекомендую особливо «Дилеми багатокультуровості” під редакцією Войцеха Калягі, Uniwersitas, Краків 2004.


  2

У цей момент, як думаю, варта задати питання – якою є оця двомовність Анни Вежбіцької, чим ще вона характеризується? Є це саме білінгвізм:

а) зрівноважений (рівень компетенції в обох мовах є однаковий),

б) повний (мовна і комунікаційна компетенція є розвинутою в розмові та писанці в обох мовах),

c) рівнозначний, так званий чистий ( словам з L1 та L2 відповідає окрема система значень), але є помітними й подібності, що закладало би певну систему значень для обох мов, а мо складна двомовність, так звана змішана, у випадку Анни Вежбіцької можливою є двомовність підпорядкування, яка закладає доступ до значень L2 через L1 4 .

d) послугування так званою змішаною мовою (interlanguage), так званою тому, що в різній степені наголошуються елементи різних мов, наприклад, щодо одномовного та двомовного розмовця; досить часто може проявлятись поєднання певних елементі обох мов 3 .


По накресленню у такий загальний спосіб характеристик двомовності Анни Вежбіцької спробую описати то, - в який спосіб вона використовує білінгвізм для досліджень зі сфери культурової практики.


„Акт мови» потрактований Вежбіцькою як “потенціальний ключ до культури” 8 . Відповідно то, цього за нею, мовна кодифікація може віддзеркалювати, наприклад: історичний досвід та культурові потреби даного суспільства 7 . Розуміння цього настановило Вежбіцьку на те, що «більш ніж щось інше, слова (подібно як продукти матеріальній культури) можуть бути артефактами суспільства, яке ними послуговується й можуть слугувати до переказування суспільних начал та культурових цінностей” 8 .


Сама метода використання двомовності Анною Вежбіцькою виглядає у такий спосіб:


ПРИКЛАД № 1

a) запис спостережень, наприклад, Спіймала себе сьогодні на думці про те, що звернулась до однієї з моїх підростаючих дочок з таким реченням: < Хотіла би тобі, кохана, підказати, аби поїхала до мене на роботу автомобілем>.


b) висновок про девіаційність (тут: у значенні незгоди з існуючим станом речей) цієї думки в польській мові,

c) визначення, що польською мовою воно звучало би, наприклад, так: Знаєш що, кохана, доїдь до мене на роботу автомобілем,

d) порівнянні мовних дефініцій,  

e) пояснення семантичної і прагматичної різниці на підставі мовних дефініцій,


3 Використаю тут термінологію, дотичну видів двомовності, поданих Ідою Курч, Мова і психологія, Варшава. 1992, rozdz. 13 (Dwujzyczno), s. 176-178.

4 Це природна ситуація. Сучасне відходить від закостінілих поділів. Це є принциповим у випадку Анни Вежбіцької з погляду на її виразні опрацювання проблем мови та використання правил, що приходять до двомовних осіб поміж L1 та L2, до досліджень куль турової семантики.

5 Теза вживання багатомовними особами мішаної мови (interlanguage) не визнає тезу про приєднання кодів (switching codes) залежно від ситуації, та вживання їх на взірець. Підтвердження також знаходимо у Іди Курч (s. 186-188), як й у саме Анни Вежбіцької, яка у висновку реферату, виголошеного на науковій конференції на тему. Підмет в мові та культурі, організованій з нагоди надання Сенатом UMCS титулу доктора гонорис кауза проф. Анни Вежбіцької – Люблін, 2004, мовить наступне: Мова не є кодом до кодування понять, вже вироблених перед кодуванням, радше це є певній світ думок, досвіду і почуттів. Перехід з однієї мови на іншу, не є переходом від одного коду до іншого для вираження понять, які можна би рівнозначне виразити в отих обох кодах. Часто приводом для переходу на інше мову є те, що поняття, яке слід виразити, належить до то тієї іншій мови.


6 Вежбіцька А. ,Лінгвістична аналіза актів мови як потенціального ключа до культури, [w:] A. Brodzka, M.
Hopfinger, J. Lalewicz [red.] Problemy wiedzy o kulturze, Warszawa 1986, s. 103.
7 Ibidem, s. 104.


8 А.Вежбіцька, «Моє подвійне життя, дві мови, дві культури, два світи” «Другі Тексти” 3, 1997, s. 74.
  3
f) висновки



Приклад № 2

a) висування гіпотези: 

- в англійській мові не має відповідника для польської: «щиро говорячи”, «скажу тобі щиро”, чи «скажи мені щиро”,
- „ to be honest” означае по-англійські дешо інше ніж «щиро кажучи”, «скажу тобі щиро”, чи «скажи мені щиро”,


b) порівнянне мовних дефініцій,

c) виказ семантичних та прагматичних різниць на підставі мовних дефініцій,

d) створення eksplikacji ( тут у значенні: поняття друге – яке є модифікацією суті поняття першого - перекладач) за допомогою природній семантичній метамови, наприклад, щиро говорячи: говорю так як мислю, знаю, що часами люди говорять не так як думають, бо не хочуть, щоби хтось інший почув щось злого, я говорю так як говорене не для того, говорю так потому, ще є це правда, є добре, якщо люди так роблять

to be honest – знаю,що міг би подумати про мене щось злого з того приводу, що кажу, а як так, то хочу повідомити, й далі буду так казати, що здаю собі справу, що ти міг би з цього приводу подумати про мене щось злого.


e) виказ різниць та подібності компонентів експлікації,

f) висновки


До розгляду саме методи хотіла би сконцентруватись на тому, як сама Вежбіцька говорить по свою двокультуровість, так зване, про своє культурове роздвоєння я. І тут приточимо цитату:

Навчилась бути настільки двокультуровою, що узагалі притлумлюю або збільшую мої негативні думки, які по-польську виразила би просто, а, може, навіть, претензійно (для підкреслення). (…)

Однак. це не було тільки зміни у способі мовлення. За цим йшли переміни в моєї особистості. Я сама становилась іншою особою, принаймні, тоді, коли мовила по-англійську.

Врешті відчувала, що навчаючись англійському способу мовлення, могла набагато збагатитись, але також могла у певному сенсі втратити сама собе10

Якщо ще живу у двох мовах, то є підметом, оволодившим двома мовами, а так у наслідку підметом роздвоєним у собі, водночас, збагаченим та збідненим, більш свідомим вибору своєї сутності, та, водночас, рівним чином свідомим щодо обмежень, яким він підлягає. У кожному разі стан такого роздвоєння є, безсумнівно, цікавим для самого підмету, й, маю надію, що може бути цікавим та причинним для роздумів інших осіб.



Вежбіцька стверджує, що мова накидає роллю, так сказати, - дана оця мова поєднання з накиданням специфічних для неї способів мислення, способів і норм збереження, способів вираження наших почуттів. А також, що: Подвійне життя в «міжкультуровому” професіональному та родинному середовищі збагачує при нагоді, та стимулює до роздумів. 11 Що приводить дослідницю до наступних висновків: 


Досвід багатомовних осіб, - двомовних перш за все, - є, на мою думку, незамінним джерелом знань на тему цього роду різниць. Тут не йдеться тільки про досвід мовлення двома мовами, але, радше, про досвід життя з людьми через вживання двох різних мов, а теж, про буття в певній степені двома різними особами в різних ситуаціях в різних міжлюдських стосунках (…) Є, ясна річ, те, що людина, що живе в такій ситуації (в такій екзистенціальній двомовності) може порівняти суб’єктивний досвід щодо вживання різних слів, притаманним різним мовам.


Це не означає, ясна річ, що кожна опінія кожної двомовної особи повинна бути сприйнята як авторитетна, або, що свідчення двомовних осіб повинні заступити усі інші дослідження людських почуттів, проте, це означає, що такі свідчення мусять бути узяті до уваги.

9 Ibidem, s. 85.
10 Ibidem, s. 87.
11 Ibidem, s. 92.

  4


4. ВИСНОВКИ. 

Відповідь на питання, що воно поставлене за темою.

Сама Вежбіцька, попри створення з двомовності специфічного знаряддя для дослідження двокультуровості, може дистанціюватись щодо своєї двокультуровості. Застосовувати свідомо мішану мову (interlanguage) у повсякденному житті, та використовувати помічені різниці або/чи подібності до своїх лінгвістичних досліджень. Оцей особистий підхід, та споглядання на англійську мову через професіональну призму різниць щодо польської мови виключало би, чи хоча б нівелювало, її участь в австралійській культурі, підказував би по всьому, що внутрішньо Анна Вежбіцька є однокультурова – занурена в польську культуру. 

Ці два підходи позволяють водночас на надання й ненадання однозначній відповіді на поставлені за темою реферату питання. Ситуація Анни Вежбіцької, як і (так думаю) інших двомовних осіб не є культурово однозначною.


Така постановка справи є, однак, на мою думку, цікава та повчальна. Вона позволяє аж бо на відповідь про двомовність та двокультуровість у своєрідний англосакський спосіб, так званий – «з одній сторони…, з другій сторони…” ( on the one hand…, on the other hand), що водночас позволяє на збереження стриманості стововно делікатній, будь що буде, справи багатокультуровості; а, з другій сторони, на виснажливі внески до цієї теми.
Чи ці перспективи (стриманості опінії та її вдачи) взаємовиключні? Гадаю, що ні.


А врешті, прийняття англосакського культурового skryptu ( тут означає: створення електронного тексту з використанням скриптів, себто елементів текстових і символів, з застосуванням яких користувач переходить/находить інши тексти – перекладач) в наукових дослідженнях є для тих останніх, як бачимо, дуже корисним. Гадаю, що Анна Вежбіцька як мовознавця досконале здає собі справу з того.


  БІБЛІОГРАФІЯ (польська)

1. Czykwin E., Misiejuk D., Dwujzyczno i dwukulturowo w perspektywie
psychopedagogicznej, Trans Humana, Biaystok 1998.

2. Gleason J. B., Berstein Ratner N., Psycholingwistyka, Gdaskie Wydawnictwo
Psychologiczne, Gdask 2005
.
3. Grabias S., Jzyk w zachowaniach spoecznych, Wydawnictwo Uniwersytetu Marii Curie-
Skodowskiej, Lublin 1994.

4. Kalaga W. (red.), Dylematy wielokulturowoci, Universitas, Krakow 2004.

5. Kurcz I., Jzyk a psychologia, WSiP, Warszawa 1992.

6. Lipiska E., Jzyk ojczysty, jzyk obcy, jzyk drugi. Wstp do bada dwujzycznoci,
Wydawnictwo Uniwersytetu Jagielloskiego, Krakow 2003.

7. Wierzbicka A., Analiza lingwistyczna aktow mowy jako potencjalny klucz do kultury, [w:]
A. Brodzka, M. Hopfinger, J. Lalewicz [red.] Problemy wiedzy o kulturze, Warszawa 1986, s.
103-114.

8. Wierzbicka A., Uniwersalne pojcia ludzkie i ich konfiguracje w ronych kulturach, tum.
H. Kardela, „Etnolingwistyka” 4, 1991, s. 7-40

9. Wierzbicka A., Moje podwojne ycie, dwa jzyki, dwie kultury, dwa wiaty, „Teksty
Drugie” 3, 1997, s. 73-93.

10. Wierzbicka A., Jzyk – umys – kultura, pod red. J. Bartmiskiego, PWN, Warszawa
1999.

11. Wierzbicka A., Podmiot rozdwojony w sobie: dwa jzyki, dwie kultury, jedno (?) ja
(wykad wygoszony w czasie konferencji naukowej Podmiot w jzyku i kulturze 5

zorganizowanej z okazji nadania przez Senat UMCS tytuu doktora honoris causa prof. Annie
Wierzbickiej – Lublin 2004)

Джерело:         сайт; 14.08.2011.
(на цьому блозі на сторінці розміщений невеличкий допис “Двомовність дітей в еміграції – як її досягти”
Анни Вежбіцької, що він можливо є предметом реферату – див. с.4)

……………………………………………………………………………………………………………………………………………………………..
………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………….
(з польської мови переклав: оглядач А. Грабовський,)
10.09.2011.; Дебальцеве

За достовірність першоджерела несе відповідальність його автор/автори.
При перекладі дається обов’язкове посилання на джерело.
Оглядач/перекладач не завжди згідний з думкою автора/авторів і не відповідає
за фактичні помилки, яких вони припустились.